Ііі блок

45. Поборники ідеї «соборної» України в межах етнічних земель (на руб. XIX—XX ст.), для яких розуміння «території» було надзвичайно важливим символічним чинником у формуванні національної свідомості української інтелектуальної еліти і відповідно — розуміння поняття «українська нація» - це:

А) «тарасівці» - Ю. Бачинський, С. Рудницький, М. Міхновський; б) «руська трійця» - І.Вагилевич, Я.Головацький, М.Шашкевич, в) «хлопомани» - В. Антонович, Т.Рильський, К.Михальчук; г) «народовці» - В. Барвінський, І.Франко, М.Павлик.

46. Історик, громадський діяч, представник міфологічної школи в українській етнології, який вперше торкнувся етнічної психології українців у працях “Об историческом значении русской народной поэзии” та “Две русские народности”. Автор на основі аналізу фольклорних джерел і співставлення історичних обставин життя українців і росіян відзначив відмінності їхніх національних характерів, визначив т.зв. “типи суспільного життя” українців – “козак”, “чумак”, “бурлака”, “селянин”, натомість у росіян – “цар”, “боярин”, “удалой молодец”; підтипами – “казак”, “солдат” – це:

А) М. Костомаров; б) В.Антонович; в) М.Максимович; г) П.Куліш.

47. Усвідомлення індивідом етнічної приналежності. Може бути колективним та індивідуальним, є одним з головних наслідків етногенези і виступає важливим компонентом структури етносу поряд із спільністю походження, мови, культури, господарського життя тощо. За Е.Смітом (автор однойменної праці) її наявність у суспільній свідомості визначається присутністю таких параметрів, як:

1. Історична територія, або рідний край.

2. Спільні міфи та історична пам’ять.

3. Спільна масова громадська культура.

4. Єдині юридичні права та обов’язки для всіх членів суспільства.

5. Спільна економіка, можливість вільно пересува­тись у межах національної території.

Це:

А) етнічність; Б) соціальна солідарність; В) етнічна мобільність; Г) національна ідентичність.

48. Наука, що являє собою систему пізнання психологічного стану нації за допомогою порівняльного аналізу мови, моралі, міфології та культури індивідів, об’єднаних спільними рисами психіки. Її основоположники М. Лацарус та Х. Штейн таль базовим поняттям нової наукової дисципліни вважали “народний дух”. Це:

А) етнологія; б) етнопсихологія; в) соціологія; г) етнографія.

49. Науковий напрям політичної етнології, що вивчає усе розмаїття проблем, пов’язаних із зіткненням протилежних інтересів на соціальному чи національному ґрунті, виникненням суперечностей і боротьби навколо них, а також форм і шляхів їх вирішення, – це:

А) конфліктологія; б) етнопсихологія; в) етносоціологія; г) етнополітологія.

50. Взаємостосунки на міждержавному рівні, пов’язані із зіткненням протилежних інтересів на політичному чи економічному ґрунті, виникненням суперечностей і боротьби навколо них, які регулюються відповідними правовими нормами та законодавчими актами – це:

А) міжнародний конфлікт; б) соціальний конфлікт; в) національний конфлікт; г) етнічний конфлікт.

51. Зіткнення, або конфронтаційність усередині окремого етносоціального організму – це:

А) міжнародний конфлікт; б) міжетнічний конфлікт; в) національний конфлікт; г) етнічний конфлікт.

52. Етнічні конфлікти, що виливаються у демонстрації, мітинги, акції протесту. Градація учасників етнічних конфліктів за соціальним, віковим чи статевим складом учасників малопродуктивна, бо вони, як правило, втягують та консолідують усі прошарки населення за етнічною ознакою (незалежно від інших характеристик) – це:

А) маніфестаційні конфлікти (конфлікти масової дії); б) конфлікти стереотипів; в) конфлікти ідей; г) конфлікти дії.

53. Етнічні конфлікти, які відображають початковий етап міжетнічної напруженості, коли протилежні сторони ще не чітко усвідомлюють її причини, але в їхньому ставленні одна до одної вже вкоренилися негативні образи «небажаної групи», «поганого сусіда» тощо. Таким прикладом можуть слугувати російсько-грузинські відносини: задовго до того, як вони вилилися у відкрите протистояння, обидві сторони вже сформували негативні уявлення одна про одну – це:

А) маніфестаційні конфлікти (конфлікти масової дії), б) конфлікти стереотипів; в) конфлікти ідей; г) конфлікти дії.

54. Американський вчений, засновник концепції міжетнічного конфлікту, у роботі якого «Народні звичаї» (1906 р.) було сформульовано дві важливі закономірності даного явища, по-перше, злагода й мир у власній етнічній групі та ворожість до інших етнічних груп взаємозалежні. Тому війна з іншими спільнотами посилює мир усередині власної групи, тоді як внутрішні чвари послаблюють зовнішню агресивність. Друга полягає в тому, що чим ближчими сусідами є етнічні групи і чим вони сильніші, тим більша є їхня войовничість, тим міцніша їхня внутрішня консолідація. Положення про взаємозумовленість почуттів внутрішнього етноцентризму та зовнішньої войовничості, як результату однієї і тієї ж ситуації, виявилося настільки продуктивним, що лягло в основу багатьох теорій етнічних конфліктів – це:

А) У. Самнер; б) Р.Парк; в) Т. Шибутані; г) К. Кван.

55. Ознака, яка ви­никає внаслідок мутації та утворює всередині популяції певну кількість людей, що мають посиле­не тяжіння до дії. Енергія розвитку виникає у певних людей як непереборне внутрішнє прагнення до діяльності для досягнення певної мети. Саме ця сила прискорює еволюцію етносів. Енергія розвитку етносу, не може зберігатися на одному рівні. Вона має певні фази – піднесення, певної інерційності й занепаду (автор ідеї російський етнолог Л.Гумільов) – це:

А) пасіонарність; б) субпасіонарність; в) соціальна енергія;г) соціальна агресія.

56. Німецький філософ, засновник культурологічної концепції нації. У працях «Про походження мови» та «Ідеї до філософії історії людства» висунув ідеї обов’язкової належності кожної людини до етнічної групи, народу або нації, які мають народний дух (Volksgeist), тобто спосіб життя, почувань і поведінки, котрі цінуються понад усе лише тому, що вони є «своїми власними». Був прихильником рівності всіх культур та права на культурне самовизначення, пророчив велике майбутнє українській нації, уважав головною рисою нації – мову, вперше ввів у науковий обіг термін «націоналізм» – це:

А) Гердер; б) Фіхте; в) Кант; г) Гегель.

57. У працях якого українського історика і політолога була розвинена ідея Ф. Тернера про роль фронтирів (прикордоння) в українському етнотворенні:

а) О. Пріцак; б) І. Лисяк-Рудницький; в) М. Костомаров; г)М.Грушевський.

58. Процес взаємовпливу культур, а також результат цього впливу, що характеризується сприйняттям однією з культур елементів іншої, а також виникненням нових культурних явищ – це:

а) дифузія; б) асиміляція ; в) інтеріоризація; г) акультурація.

59. Стан у міжетнічних відносинах, котрий характеризується найвищою напругою у цих стосунках на двох рівнях: відносини домінуючої більшості і окремої меншини; відносини між етнічними меншинами – це:

а) етнічна антипатія;б) етнічне невдоволення; в) етнічні звинувачення; г) етнічний антагонізм.

60. Одна з форм національної та релігійної нетерпимості, що знаходить прояв у ворожому ставленні до євреїв, а також система поглядів, що його обґрунтовує – це:

а) сіонізм;б) антисемітизм; в) ксенофобія; г) юдофобія.

61. Відносно стійкі уявлення про моральні, розумові та фізичні якості, притаманні представникам різних етнічних спільнот. Або це думки, судження, оцінки, що стосуються даної етнічної спільності і її представників, або це сукупність вартісних суджень про інші народи. Можуть бути як позитивними, так и негативними, в залежності від історичного досвіду взаємодії даних народів – це:

а) етнічні архетипи; б) ментальність; в) етнічні стереотипи; г) етнічна картина світу.

62. Світобачення, характерне для того чи іншого народу, уявлення його представників про себе, свою активність у світі, етнічна інтерпретація культури, природи, суспільства; уявлення про буття, притаманне тому чи іншому народу, яке знаходить свій вираз у філософії, літературі, міфології, визначає і пояснює вчинки, наміри етнофорів, проте не завжди усвідомлюється ними. В кожній національній культурі їх існує кілька - це:

а) етнічні архетипи;б) ментальність; в) етнічні стереотипи; г) етнічна картина світу.

63. Утиски панівним етносом не панівного етносу (етносів).Має історичне, економічне, психологічне коріння. У сучасному цивілізованому світі непопулярна – це:

А) етнічна антипатія; б) етнічна дискримінація; в) етнічна сепарація; г) етнічна парціація.

64. Народ, який має власну державність і суверенність, може виступати як самодостатній суб’єкт зовнішніх стосунків (ознаки: єдність економічного й політичного життя, наявність державної мови (іноді кількох)), – це:

а) етнос; б) етнікос, в) нація; г) держава.

65. Провідний український етнолог останньої чверті ХІХ ст., один із авторів національного гімну, організатор статистично-етнографічної експедиції в Правобережній Україні під егідою Південно-Західного відділу Російського географічного товариства:

а) П. Чубинський, б) В. Гнатюк; в) Хв. Вовк; г) Д. Щербаківський

66) Наукова інституція, що стала 1921 р. центром народознавчих студій в Україні, робота якої ґрунтувалась на науковій спадщині Хв. Вовка (рукописах, антропологічних матеріа­лах, етнографічній колекції, бібліотеці тощо). Пріоритетним на­прямком діяльності її стали антропологічні досліджен­ня: лише впродовж перших чотирьох років обстежили понад 2 тис. осіб із різних регіонів України. Паралельно з цим вивча­лися особливості їх етнокультурного розвитку. Це:

А) Відділ примітивної культури і народної творчості; б) Кабінет антропо­логії та етнології ім. Хв. Вовка; в) Етнографічна комісія ВУАН; г) Археографічна комісія.

67. Німецький філософ, автор праць «Конституція Німеччини», «Феноменологія духу», «Філософія права», «Філософія історії». Прихильник психологічно-історичної теорії нації. За його твердженням, нація – це спільність людей, об’єднаних спільністю походженням духу, душі, волі, самосвідомості, товариськості, яка виявляється в часи національної небезпеки та існування наявного або уявного ворога тощо. Завдання кожної нації – вихід на «сцену історії» і боротьба з іншими націями за світове панування. Головна мета народу – стати державою. Автор концепції історичних і неісторичних народів.Це:

А) Гердер; б) Фіхте; в) Кант; г) Гегель.

68. Автор комунікативної теорії нації, основним націєутворюючим фактором уважав системи масової комунікації. За його твердженням, нація – група людей, пов’язана між собою звичками та системою інформаційних зв’язків. Це:

А) Сміт; б) Гелнер; в) Дойч г) Хобсбаум.

69. Французький філософ та історик, автор психологічної теорії нації. У лекціях, прочитаних у Сорбоні навесні 1882 року, стверджував: « Нація – це велика солідарність, що встановлюється почуттям жертв, які вже зроблені та які мають бути зроблені у майбутньому. Нація передбачає минуле, але у сучасному вона резюмується цілком помітним фактом: це ясно висловлене бажання продовжувати спільне життя. Існування нації – це, якщо можна так висловитися, повсякденний плебісцит, як існування індивідуума – довічне утвердження життя». Отже, нація – це, перш за все, велика група людей, об’єднаних духовним принципом, великою солідарністю та моральною свідомістю.

Це:

А) Е. Ренан; б) Е. Дюркгейм; в) М.Мосс; г) Л. Леві-Брюль.

70. Найбільш відомими представниками цієї школи в політичній етнології були Е.Шилз, К.Гіртц, Г.Айзекс, М.Вебер, Е.Сміт.

Основні постулати цієї школи:

1) етнічні особливості мають «природжений характер» і передаються із покоління у покоління;

2)  «етнічні узи є найважливішими за будь-які інші узи» і етнічна ідентичність є головною серед всіх інших ідентичностей;

3)  етнічність – це споконвічний, природний, реальний, стабільний і загалом позитивний феномен, в основі якого лежить спільне походження.

Це:

А) школа примордіалізму; б) школа інструменталізму; в) школа інвентціоналізму; г) етніцистська школа.

71. Засновниками і найбільш відомими прихильниками цієї школи політичної етнології можна вважати таких вчених, як Б.Андерсон, Ф.Барт, Е.Геллнер, Е.Гобсбаум, Д.Горовиць .

Основні теоретичні положення:

1) етнічність є винайденим, уявним, вигаданим феноменом, оскільки «її члени не можуть бути знайомі особисто чи навіть чути один про одного»

2)  етнічність має мінливий характер, оскільки може і посилюватись, і послаблюватись, і завмирати, і відроджуватись

3) етнічність має придбаний і ситуаційний характер, оскільки люди можуть, залежно від ситуації, приховувати чи демонструвати свою етнічність, а при потребі й змінювати її

4) етнічність є чимось похідним від соціального, породженням процесу модернізації, реакцією на процеси глобалізації, універсалізації та стандартизації

5) етнічна ідентичність є лише однією із багатьох ідентичностей, притаманних людині.

Це:

А) школа примордіалізму; б) школа інструменталізму; в) школа інвентціоналізму; г) етатистська школа.

72. Згідно цієї концепції, нація – це, перш за все політична соціальна спільнота, яка об’єднує всіх громадян якоїсь однієї держави незалежно від їх етнічного та соціального походження, культурно-мовних та інших особливостей. Це:

А) політична (етатистська) концепція нації; б) концепція інструменталізму; в) концепція інвенціалізму; г) психологічна концепція нації;

73. Тенденція розвитку етнічних процесів на початку 70-х років знайшла відображення у працях Д. Белла, Д. Мойнігена, Е. Сміта і багатьох інших західних вчених. Визначення цього процесу дав провідний британський етнолог Ентоні Сміт: « це спроби віднайти й зберегти своє етнічне минуле і водночас трансформувати його у дещо сучасне, побудувати новий тип життя на стародавніх підвалинах, створити нову людину, сформувати нове суспільство через відродження старої етнічної ідентичності та зберегти кільця у ланцюгу поколінь» - це:

А) етнічний ренесанс; б) етнічна стратифікація; в) етнічна мобільність; г) етнічний плюралізм.

74. Інститут створений рішенням Президії Академії наук України 11 грудня 1991 року з метою поглибленої і всебічної розробки проблем, що набули значення з проголошенням незалежності України. Йдеться про сучасну динаміку політичних інститутів і процесів, співвідношення політики і етнонаціональних відносин, необхідність вироблення нових парадигм етнонаціонального розвитку, запобігання конфліктності в етнонаціональній сфері, моделювання оптимальних варіантів етнополітики, технології управління сферами політичних і міжетнічних відносин, здійснення експертизи законопроектів, державних і недержавних програм розвитку в різних сферах суспільного життя – це:

А) Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім.. І.Ф.Кураса НАН України; б) Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.. М.Рильського НАН України; в) Науково-дослідний інститут українознавства МОН України; г)Міжрегіональна Академія управління персоналом.