Які ж підходи використовують менеджери на практиці?
Наша відповідь проста — для подолання вказаних бар'єрів в розробці стратегій, українські топ-менеджери, як правило, використовують ситуативні підходи, відштовхуючись від свого власного досвіду, амбіцій, інтуїції та ситуативних короткострокових чинників. «Українські» — беремо умовно, оскільки багато іноземних директорів українських філіалів глобальних компаній так само керуються короткостроковими пріоритетами, — більшість «експатів» має в середньому 3 роки, щоб показати клас та переступити на чергову кар'єрну сходинку. Але, на відміну від українських, вони можуть керуватись корпоративними стандартами та стратегіями, які в ряді випадків працюють і в нас.
Цей підхід у різних варіаціях підходить під категорію підходів «як вийде… але зверху». Адже навіть коли звучать інші декларації про командні підходи чи ще щось, ви і під мікроскопом не помітите бодай якісь системні та аргументовані підходи щодо розробки стратегії. Менеджери більше всього вірять у своє провидіння, прагнуть демонструвати оточенню свої лідерські якості, часто плутаючи при цьому лідерство з авторитарністю. Однак навряд чи такий підхід здатен подолати сукупність всіх труднощів, які їх чекають на важкій стезі розробки нової та по-справжньому ефективної стратегії.
Інший підхід у розробці політик та стратегій, помічений на практиці — організація community (свого роду менеджерських спільнот) — практикується деякими західними великими компаніями для організації командної роботи, залучення «знизу» та генерації нових ідей. Безперечно, такий підхід здатен подолати багато бар'єрів і навіть в межах різних країн. Він збагачує менеджерів новим досвідом та дозволяє швидко розповсюджувати нові передові знання та методи роботи. Однак, коли всі тільки те й роблять, що «генерують та обмінюються», це приводить до суттєвого перекосу в розподіленні необхідних функцій та ролей в розробці і, як наслідок, процес може затихати після декількох місяців бурних дискусій, так ні до чого конкретного й не дійшовши.
Можливі й інші підходи. Але, на нашу думку, і, власне повертаючись до початкового питання про причини невдач багатьох організацій у формулюванні та впровадженні стратегій, однією з головних причин низької ефективності по створенню та змінам в стратегіях є ігнорування менеджерами саме проектного підходу.
Переваги проектного підходу
Сучасний проектний підхід базується на тих речах, про які ми вже багато сказали і які просто необхідно враховувати, щоб ефективно управляти всіма процесами розробки стратегії:
Непевність ринкового середовища та постійно зростаючі відповідні ризики
Унікальність конкретного ринкового середовища, — необхідність обережного та адаптованого перенесення чужого досвіду та корпоративних стандартів з інших країн
Врахування всіх внутрішніх обмежень
Врахування очікувань від замовника проекту (як правило — акціонери та топ-менеджмент); відповідно — чітка фіксація термінів та очікуваних результатів на початку проекту
Необхідність створення ефективної команди від самого початку
Розуміння, формулювання, виставлення пріоритетів інших важливих проектів по розвитку організації, які, як наслідок, неодмінно випливають із головної Стратегії
Вдумаємось, — якщо проектний підхід добре підходить під специфіку будь-якої розробки чогось унікального, то чому він ігнорується для розробки стратегії — по визначенню унікальної як такої і, крім того, як ми вже побачили вище — дуже складного процесу з багатьма обмеженнями та невідомими? Власне, чому створення системи мотивації на підприємстві, чи, скажімо, запуск системи CRM розглядаються як проекти, а створення довгострокової стратегії, яка по своїй суті повинна визначати всі інші речі — часто зводиться до декількох стратегічних сесій по визначенню місії та візії? Питання риторичні. На наше переконання, до будь-якої розробки має застосовуватись проектний підхід.
Проектний підхід, як ніякий інший, працює з сукупністю суперважливих понять для ефективної розробки — таких, як невизначеність середовища, цілі, ефективна команда, розподілення ролей та функцій, управління часом та бюджетом…
Мал. 2. Стратегічна піраміда в проектному підході
Інша перевага проектного підходу в його неперевершеній здатності працювати зі всім життєвим циклом продукту — від розробки до впровадження (мал. 2). Тобто, мова не йде про просто «інтелектуальне вправляння» (згідно Г. Мінцберга) в тому, щоб зрозуміти куди та як краще рухатись. А також про те, щоб довести це «вправляння» до абсолютно конкретних, аргументованих та цілісних портфелів програм та проектів, із відповідним ресурсом, керівниками тощо… та управляти всім цим комплексом. Іншими словами, без проектного підходу стратегія більшості організацій так і залишається на папері або, в кращому випадку, відсоток її реалізації не перевищуватиме ті ж 10%. Особливо це важливо для великих холдингових структур, де некероване «нагромадження планів» із часом призводить просто до деградації, замість очікуваного росту та розвитку.
Інститут проектного управління (PMI) наводить переконливі приклади використання проектного підходу в стратегіях: це й покращення загальних фінансових показників, більш короткий час виводу на ринок нових продуктів, але головне — це підвищення загального рівня досягнення цілей та проектів компанії, відсоток реалізації яких покращується від 40% до 80% [5].
У широких масштабах в Україні подібний підхід було запроваджено в 2001-2005 роках Асоціацією регіонального розвитку з допомогою USAID на рівні територіального розвитку [6].
Сформовані стратегічні плани розвитку територій конвертувались потім в конкретні програми та проекти, які мали виконуватись на рівні місцевої влади, організацій та громад. Визначальним фактором ефективності регіональних стратегій був рівень взаємодії з місцевою владою. І в ряді випадків — Івано-Франківськ, Кам'янець-Подільский, Славутич та інші — сьогодні можна дивитись на конкретні, дійсно «проривні» (особливо по відношенню до інших регіонів) результати діяльності. Цікаво, що проектний підхід в області регіонального розвитку став звичайною практикою — більшість і провладних структур, і громадських організацій, і спеціалізованих консалтингових фірм тощо — намагаються працювати за правилами подання проектів, які визначаються міжнародними правилами. Чого не скажеш про ситуацію в бізнесі.