2. Суб’єкти кредитного договору. Загальні та спеціальні вимоги до кредитодавця.

Сторонами кредитного договору є кредитодавець і позичальник. Позичальником може бути будь-який учасник цивільних відносин, передбачений ст. 2 ЦК. Кредитодавцем може бути значне, проте визначене коло учасників цивільних відносин, а саме банк або інша фінансова установа. Кредитодавцем за договором кредиту, насамперед, може бути банк. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів, що є у суспільстві.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у поряд встановленому законом. До фінансових установ належать банки (Закон «Про банки і банківську діяльність»), кредитні спілки (Закон від 20 грудня 2001 р. «Про кредитні спілки»²), ломбарди, лізингові компанії (Закон від 16 грудня 1997 р. «Про лізинг»³), довірчі товариств страхові компанії (Закон від 7 березня 1996 р. «Про страхування»' установи накопичувального пенсійного забезпечення (Закон від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»⁵), інвестиційні фонди і компанії (Закон від 18 вересня 1991 р «Про інвестиційну діяльність»⁶) та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (Закон від 19 червня 2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»¹).

Згідно зі ст. 34 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність фінансових установ з надання кредитів за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуванню. Аналогічні положення містять ст. 19 Закону «Про банки і банківську діяльність» та ст.38 Закону «Про страхування». Таким чином, у якості ще однієї вимоги до особи кредитодавця може бути констатовано наявність у неї відповідної ліцензії.

3. Порядок укладення та форма кредитного договору. Істотні умови договору.

Порядок укладення договору кредиту, передбачений статею 346 Господарського кодексу України, згідно з якою для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:

— клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;

— техніко-скономічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

— інші необхідні документи.

Разом з тим, недодержання зазначеного порядку навряд чи може потягнути негативні наслідки для сторін договору або вплинути на дійсність відповідного правочину, насамперед, виходячи з того, що будь-які санкції за порушення порядку укладення господарського договору кредиту відсутні.

Щоб знизити ступінь ризику, банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті в банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

Істотною умовою договору кредитування є його предмет. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі. Кредит — це грошові кошти, що надано за кредитним договором банком або іншою фінансовою установою (кредитодавцем) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. Закон визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит позичальник має повернути банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Причому банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою за процентну ставку за кредитами, які бере сам банк, і процентну ставку, що виплачується ним за депозитами. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Якщо позичальником є суб'єкти господарської діяльності, то вони можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Якщо позичальником є фізична особа, то кредит може бути надано лише у формі споживчого кредиту та тільки у національній грошовій одиниці.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів із позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами НБУ, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції та в інших передбачених чинним законодавством України та нормативно-правовими актами НБУ випадках.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших чинників. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснює позичальник з розрахункового чи поточного (валютного) рахунка. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкрито в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. У разі неможливості позичальником сплатити борг його стягують із гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яку встановлюють сторони під час укладання угоди про надання кредиту. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), якщо немає домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

Окрім банків кредитодавцем може виступати й інша фінансова установа, яка відповідно до законодавства України може надавати кредити. Зокрема, такою фінансовою установою, відповідно до Закону України "Про кредитні спілки" є кредитна спілка — неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Отримувати кредити від імені членів кредитної спілки можуть також фермерські господарства та приватні підприємства, які є у їх власності. Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20% від капіталу кредитної спілки.

Форма договору: письмова.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін. Якщо при укладенні кредитного договору не дотримано його обов'язкової письмової форми, то такий договір є нікчемним. У цьому разі визнання такого договору недійсним судом не вимагається.