4.2. Закономірності систем

Знання закономірностей взаємодії частини й цілого допомагають глибше зрозуміти поведінку та властивості систем і сформувати більш адекватні моделі прийняття рішень. Розглянемо основні з цих закономірностей.

Цілісність. Закономірність цілісності (емержентність) виявляється у виникненні в системі нових інтегративних якостей, не властивих її окремим компонентам. Емержентність може досягатися за рахунок зворотних зв'язків, що відіграють найважливішу роль в управлінні складною системою.

Необхідно враховувати два аспекти цілісності:

– властивості системи (цілого) Q_S не є сумою властивостей її елементів (частин) q_t: , іншими словами, окремий розгляд кожного елемента не дає повного уявлення про складну систему в цілому;

– властивості системи (цілого) залежать від властивостей її елементів (частин): Qs = f (q_t).

Крім цих двох аспектів, слід мати на увазі, що об'єднані в систему елементи можуть утрачати певні властивості, які вони мають поза системою, тобто система ніби пригнічує деякі властивості своїх елементів.

Властивість цілісності пов'язана з метою, для виконання якої створюється система. При цьому, якщо мета не задана в явному вигляді, а у відображуваного об'єкта спостерігаються цілісні властивості, то можна спробувати визначити мету або вираз, що пов'язує її із засобами досягнення (цільову функцію, системо- утворюючий критерій), шляхом вивчення причин утворення цілісності.

Вивченню причин виникнення цілісності теорія систем приділяє багато уваги. Проте, в ряді реальних ситуацій не вдасться виявити чинники, що зумовлюють її. Тоді системне уявлення стає засобом дослідження. У цьому разі об'єкт або процес, для аналізу якого не можна відразу визначити математичну модель, що потребує виявлення точних взаємовідносин між елементами системи, відображають структурою. Поняття “система” і “структура” використовують для вивчення нечітко визначених проблемних ситуацій. При цьому ніби поділяють велику невизначеність на більш дрібні, які здебільшого значно легше аналізувати. Розчленовуючи систему, можна з’ясовувати причини виникнення цілісності на основі встановлення причино-наслідкових зв'язків різноманітної природи між частинами, частиною і цілим, виявлення причинно-наслідкової зумовленості цілого середовищем.

Інтегративність. Цей термін часто вживають як синонім цілісності. Проте, деякі дослідники систем виділяють цю закономірність як самостійну, намагаючись підкреслити інтерес не до зовнішніх проявів цілісності, а до причин, що зумовлюють її виникнення та збереження.

Інтегративними називають системоутворюючі, системозберігаючі фактори. Серед них важливу роль відіграють неоднорідність елементів, а також їх взаємодія.

Звернемо увагу на той факт, що для складних систем, які розвиваються, у принципі, не можна розробити повний перелік рекомендацій щодо створення та збереження їх цілісності. Проблема визначення, вибору та збереження інтегративних чинників має вирішуватися на моделях окремо для кожного конкретного випадку.

Ієрархічність. Дана закономірність структури систем пов’язана з послідовністю розташування елементів системи, із відповідним підпорядкуванням, відповідно до рівнів ієрархії. В даній закономірності більш високий ієрархічний рівень здійснює спрямовуючий вплив на підпорядкований йому рівень, що лежить нижче. Цей вплив виявляється в тому, що підпорядковані члени ієрархії одержують нові властивості, відсутні в них в ізольованому стані. У результаті їх появи формується нова цілісність, створюється інший образ цілого. Таким чином, ціле, що виникло, набуває спроможності здійснювати нові функції, у чому й полягає мета утворення ієрархій. Фактично тут мова йде про закономірність цілісності (емержентність) та її прояви на кожному рівні ієрархії.

Дослідження ієрархічної упорядкованості з використанням інформаційного підходу засвідчують, що між рівнями та елементами ієрархічних систем існують більш складні взаємозв'язки, ніж це може бути відбите у графічному зображенні ієрархічної структури. Якщо навіть між елементами одного рівня ієрархії немає явних (горизонтальних) зв'язків, то вони все-таки ж є взаємозалежними через вищий рівень.

Також слід виділити закономірності реалізованості систем, до яких належить принцип еквіфінальності, розмаїтості та закономірність потенційної ефективності, від яких залежить зниження вимог до управління системами, збільшення потужності механізмів, тощо.

Відзначаючи закономірності функціональності та розвитку систем можна відмітити історичність, еволюційність та революційність систем, за допомогою яких можна здійснювати моделювання принципів систем в часі та самоорганізації.

Закономірності виникнення й формулювання цілей. Узагальнення результатів дослідження процесів цілеутворення, проведених спеціалістами різних наук (кібернетиками, математиками, філософами, психологами), а також процесів обґрунтування та структуризації цілей у конкретних умовах надали можливість сформулювати деякі загальні закономірності, які корисно застосовувати при вдосконалюванні організаційних систем.