Умови вирішення глобальних проблем людства:

0. масове роз 'яснення значення та масштабів глобальних проблем;

1. міжнародна співпраця у справі розв 'язання глобальних проблем на різних рівнях;

2. міжнародне запровадження в економічні показники виробництва таких, норм, що спрямовані на розв'язання глобальних проблем.

Охарактеризуйте основні підходи до витлумачення проблеми походження людини та її сутності.

Питання про природу (сутність) людини, її виникнення і призначення – одна з головних проблем філософії та предмет філософської антропології.

Людина - особлива істота Всесвіту, загадкова сама для себе. Це епіцентр, з якого починається пізнання, діяльність. В світі немає нічого, що не втягнуте в сферу людської діяльності, пізнання, фантазії.

Людина – істота розумна, яка володіє свідомістю. Вона відокремлює себе від іншого світу, стійко підтримує цю відмінність, формує власне «Я», властивість самосвідомості.

У стародавній китайській, індійській і грецькій філософії людина визначається як частина космосу.

Аристотель розуміє людину як «суспільну тварину», тобто, як живу істоту, якій властиві дух, розум і здібність до суспільного життя.

У середньовічній філософії людина представляється теоцентрично: як єдність природного (тіла - смертного, гріховного) і надприродного (душі - безсмертної, здатної до розуму і свободи).

В епоху Відродження формується антропоцентричний образ людини (людина-найвища цінність)

В філософії Нового часу та сучасній філософії людина сприймається або ідеалістично - як духовна, культурна, розумна істота, або матеріалістично - як біологічна істота, подібна до решти живих організмів.

Філософія екзистенціалізму взагалі заперечує існування сутності людини.

З одного боку, людина від тварин нічим особливим не відрізняється. Вона теж природна істота. Сутність людини певним чином визначається біологічними та психологічними особливостями (вік, стать, задатки, здібності, фізичний розвиток, стан здоров’я, спадковість).

З іншого боку, людина є суспільною істотою, яка має певне соціальне походження, належить до певної соціальної групи, класу, має професію, освіту, вірування.

Обидві ці точки зору є однобічними, бо людина органічно поєднує в собі ці аспекти - і біологічні, і соціальні. Проте питання про співвідношення цих аспектів є надзвичайно складною свідоглядною проблемою.

Людина - біосоціальна істота з психікою, здатна до створення культури й суспільного життя.

Існує достатньо багато гіпотез щодо походження людини, але жодна з них поки що не претендує на перевагу над іншими. Найбільш популярними є міфологічна, релігійна, космічна (уфологічна), трудова, мутаційна, теорія Ч.Дарвіна.

Розкрийте особливості та принципи діалектики як теорії розвитку. Назвіть та проаналізуйте альтернативи діалектики.

Діалектика (від гр. dialektike - мистецтво вести бесіду, знайти суперечність у висловлюваннях, судженнях супротивника з метою її спростування) - теорія і метод пізнання явищ дійсності в їхньому саморозвитку і саморусі, вчення про найбільш загальні закономірні зв’язки, закони становлення й розвитку природи, суспільства, мислення, пізнання.

Альтернативи діалектики
метафізика	софістика	еклектика
Однобічність, абсолютизація однієї сторони, елемента у пізнавальному об’єкті, мислення по типу “або-або”, заперечення всезагальних зв’язків і розвитку, відсутність системного погляду на світ	доведення неправильних висновків і обгрунтування неправедних справ, свідоме викривлення істини - заблудження видається за правду шляхом порушення законів логіки	довільне, механічне, випадкове поєднання зовнішнім чином різних, несумісних між собою ідей, теорій, концепцій,

До основних принципів діалектики належать: загальний зв’язок, розвиток, історизм, системність, детермінізм, закономірність.

Розкрийте зміст категорій та законів діалектики.

Категорії діалектики - загальні, універсальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні риси, зв’язки і відносини предметів реальності, “полярні” сторони речей, процесів.

Основні категорії діалектики: одиничне і загальне, сутність і явище, форма і зміст, частина і ціле, причина і наслідок, можливість і дійсність, випадковість і необхідність.

Закони діалектики є загальними, універсальними, притаманими і матеріальному, і духовному світу.

Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні розкриває такий механізм розвитку: поступові кількісні зміни, що постійно відбуваються в предметах, але до якогось часу не змінюють їх основних рис, при досягненні меж міри призводять до якісних змін – стрибків у розвитку.

Закон єдності та боротьби протилежностей виявляє джерело розвитку – розв’зання протиріч між протилежними сторонами предмету або предметів, що взаємно виключають і взаємно обумовлюють одне одного. Тому розвиток - процес виникнення, росту, загострення і вирішення різноманітних протиріч, серед яких головну роль відіграють внутрішні протиріччя даного предмету чи процесу.

Закон заперечення заперечення розкриває сутність заперечення. Це триєдиний процес деструкції (руйнування, долання, відживання старого), кумуляції (часткове збереження старого) і конструкції (створення, формування нового). Закон заперечення заперечення виражає циклічний, наслідувальний характер розвитку і його напрямок - «по спіралі».

Проаналізуйте особливості пізнавальної діяльності. Охарактеризуйте види і форми пізнання.

Гносеологія - теорія пізнання, вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності, передумови, засоби та форми пізнання.

Пізнання – це процес, здійснюваний людиною, діяльний перехід від незнання до знання і від нього – до нового знання в усій різноманітності його форм.

Види пізнання: повсякденне, наукове, практичне, художнє.

На перший погляд здається, що суб’єктом пізнання є людина, яка здатна відображати у своїй свідомості явища дійсності. Однак людина живе у суспільстві, і її знання є знаннями суспільства.

Суб’єкт пізнання – це людина, що володіє знаннями, характерними для даного суспільства.

Об’єкт пізнання – це предмет, явище матеріального чи духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована діяльність суб’єкта.

Форми пізнавальної діяльності: чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання

Чуттєве пізнання пов’язане з безпосереднім контактом органів почуттів (зір, слух, смак, нюх, дотик) з об’єктом пізнання.

Рівні чуттєвого пізнання:

1. відчуття – найпростіший загальний образ предмету (відчуття болю, холоду, солоного, гучного, форми, запаху);

2. сприйняття – цілісний образ предмету, даний шляхом спостереження всіма органами чуття разом (склянка гарячої кави сприймається через дотик, зір, нюх, смак);

3. уявлення – опосередкований образ предмету, що відтворюється за допомогою пам’яті (пригадування того, що вже сприймалося і відчувалося).

Раціональне пізнання (мислення) - цілеспрямоване, опосередковане і узагальнене відтворення в свідомості людини істотних рис, властивостей і відносин дійсності.

рівні раціонального пізнання:

1. поняття – втілення в словах істотних властивостей предметів і явищ (поняття «будинок» виражає споруду з дахом, стінами, вікнами тощо, створену для проживання людей);

2. судження – форма думки у вигляді речення, в якій шляхом зв’язку понять щось стверджується або заперечується;

3. умовивід – форма думки у вигляді роздуму, в якій з декількох суджень виводиться нове.

Інтуїція - спосіб несподіваного одержання нового знання за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і не усвідомлюючи шляху руху власної думки). Інтуїція - здатність осягнення істини, що відкриває дещо без обгрунтування за допомогою логіки.

Охарактеризуйте істину як відповідність пізнання і пізнаваного. Проаналізуйте критерії істини.

Істина - адекватне відображення об’єкта пізнання суб’єктом, який його пізнає. Таким, яким він існує сам по собі, незалежно від людини та її свідомості.

Заблудження - знання, що не відповідає своєму предмету, не співпадає з ним, але приймається за істину. Це неадекватна форма знання, викривлене відображення дійсності.

Ознаки істини: об’єктивність (назалежність змісту знання від людини), конкретність, простота, еврістичність (здатність знання до саморозширення).

Види істини: абсолютна (остаточне, завершене, вичерпне знання) і відносна (адекватне, точне, але не остаточне, обмежене відображення дійсності)

Існують дві крайні позиції в розумінні абсолютного і відносного в істині. Догматизм - перевищує значення абсолютної істини, релятивізм – мінливої, відносної сторони кожної істини.

За допомогою критеріїв істини можна встановити, чи відповідає дійсності певне знання про предмет. Це - відсутність сумніву, самоочевидність, переконливість, користь, вигідність, успіх; практика індивідуальна і суспільно-історична; органи почуттів; логіка; краса, витонченість, граціозність; вплив авторитетів; вплив групової більшості (конформізм).

Назвіть та охарактеризуйте методи наукового пізнання.

Свідома цілеспрямована діяльність із формування та розвитку знання керується певними методами і прийомами, які досліджує методологія. Метод пізнання – усвідомлений і свідомо здійснюваний людиною спосіб пізнавальної діяльності.