Світогляд - найзагальніше уявлення про світ і місце в ньому людини.

Світогляд - це система поглядів, звернених на об’єктивний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до довколишньої дійсності та самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації, які органічно входять до їхніх вчинків і норм мислення.

Основу світогляду формують погляди, що створюють узагальнену картину світу (природи і суспільства), визначають місце і роль людини в ньому, вказують життєві орієнтири.

Світогляд - інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. Світогляд - це спосіб самовираження людини у світі.

Рівні світогляду:

а) світовідчуття як емоційно-психологічний рівень;

б) світосприйняття як досвід, формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів;

в) світорозуміння як пізнавально-інтелектуальний рівень.

Структура світогляду включає в себе буденний (заснований на почуттях, емоціях, настроях), теоретичний (заснований на наукових поняттях, теоріях, концепціях), індивідуальний (притаманний одній людині), масовий (притаманний групі або суспільству) світогляд.

Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія.

Міфологія – форма світогляду, яка об’єднувала в собі початки знань, релігійних вірувань, політичних поглядів, різних видів мистецтва, заснована на возвеличенні природи, характерна для первісного суспільства. Особливості міфології: антропоморфізм, символізм, тотемізм, анімізм, синкретизм, світовідчуття.

Релігія – форма світогляду, що базується на вірі в існування надприродної істоти або сили - Бога (богів) як першооснови, творця і управителя світу, який має безмежну владу також і над людьми.

Особливості релігійної форми світогляду: антропоморфізм, теїзм, креаціонізм, фаталізм, догматизм, захист духовних, культурних, моральних цінностей.

Філософія - світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ в цілому, місце в ньому людини, форм відносин людини до світу, суспільства, самої себе. Світогляд в філософії виступає в формі знання і має систематизований характер.

Розкрийте зміст натурфілософських вчень Стародавньої Греції (Мілетська школа, атомізм).

Початок розвитку філософії як науки в Стародавній Греції пов’язаний з Мілетською школою (7 ст. до н.е.), особливістю якої є відхід від міфологічного до наукового пояснення буття світу і визначення матеріальної субстанції (першооснови) світу - архе - води (на думку Фалеса Мілетського), апейрона (Анаксімандр) чи повітря (Анаксімен). Геракліт Ефеський продовжив традиції Мілетської школи і визначав архе як вогонь ( в значенні «боротьба, суперечка»), одним з перших обгрунтував ідею розвитку (його афоризми - «Все тече, все змінюється», «Не можна двічі вступити в одну й ту саму річку»). Елейська школа (елеати) розглядає проблеми Бога та його ролі в світі (Ксенофан), почуттів та розуму у пізнанні (Парменід), питання природи руху (Зенон). Піфагор визначив, що “Все подібне до числа або пропорції”. Атомізм Левкіппа-Демокріта першоосновою світу визначав атом – найменшу неділиму матеріальну частку. Навіть душа людини, на його думку, складалась з атомів. Емпедокл, засновник еволюціонізму, пояснював всі процеси світу через взаємодію води, землі, вогню, повітря.

Охарактеризуйте класичний період античної філософії на прикладі вчень Сократа, Платона та Аристотеля.

Класичний період античної філософії (5-4 ст. до н.е.) представлений філософським вченнями Сократа, Платона, Аристотеля.

Величезний вплив на античну і світову філософію справив Сократ, перший афінський філософ. В центрі філософії Сократа - людина як розумна, мисляча істота. Сократ виступив з вимогою до філософії виробити істини, які б мали загальне і об’єктивне значення. Він вважав, що тільки розум може дати вище, загальнообов’язкове знання. Але його не можна отримати в готовому вигляді. людина повинна докласти зусиль, щоб здобути його. Звідси витікає метод “майєвтика” (повивальне мистецтво), який допомагає народженню людської думки (філософ=повивальна бабка). Важливою складовою методу Сократа є іронічне ставлення до дійсності: “Я знаю, що я нічого не знаю, але інше не знають і того”, пробудження сумніву у загальноприйнятих істинах шляхом точної постановки запитань. Він вважав, що людина вже має всі необхідні знання і черпає їх із себе. Тому: “Пізнай самого себе”. Сократ наголошував, що зло - від незнання добра. Знання повинно бути добрим, моральним.

Найбільш видатний учень Сократа – Платон. Він вважав, що світ складається з чуттєвих речей, які є недовершеними, мінливими, прообразами ідеальний речей, їхніх зразків - ідей, ейдосів, які є вічними. Світ ділиться на два світи - світ ідей (істинно існує, первинний, сутність) і світ чуттєвих речей (вторинний, явище). Платон вводить поняття матерії - це первинний матеріал, з якого роблять усі чуттєві речі; вона приймає будь-яку форму, це можливість, а не дійсність. Справжнє буття - це ідеї; матеріальний світ - небуття. Першооснова світу - Ідея Ідей - всезагальний еталон, зразок розуму, краси, добра. Душа людини складається з 3-х частин: почуттєва, пристрасна, розумна. Створив теорію ідеальної держави (сцієнтократія – влада належить філософам).

Аристотель - учень Платона, поділив науки на теоретичні (філософія, математика), практичні (економіка, політика), творчі (поетика). Його філософія – «метафізика» - вивчає першопричини всіх речей, усього сущого)

Матерія - первинний матеріал, надає їй актуальності форма (активне начало життя і діяльності). Вищі сутності - чисті форми (ідеальні сутності). Найвища сутність - чиста, позбавлена матерії форма - першодвигун - джерело життя і руху усього космосу - Форма Форм. Душа - форма для живої матерії – має три види (рослинна, тваринна, розумна). Розум - основа людської душі. від не залежить від тіла, безсмертний, знаходиться в тісному зв’язку із Вселенським Розумом. Насолода людини - не в споживанні матеріальних благ, користі, а в процесі теоретичної діяльності, спогляданні. Автор вчення про категорії - загальні родові поняття, які не зводяться одне до одного: сутність, якість, кількість, час, відношення, місце, стан, дія. Засновник логіки – науки про форми правильного мислення. Розробив теорію геоцентризму – вчення про центральне положення Землі в космосі, навколо якої обертаються Сонце, Місяць, зорі.

Поясніть, чому філософія Середніх Віків мала теоцентричний характер. Охарактеризуйте патрістику і схоластику як основні етапи середньовічної філософії

Головна характерна риса середньовічної філософської думки в тому, що її існування і розвиток були нерозривно пов’язані з питаннями релігії. Філософія свідомо ставить себе на службу релігії: “Філософія - служниця богослов’я”. Більшість вчених були представниками духовенства. Церква монополізувала усі процеси розвитку освіти і наукового знання. В таких умовах філософія могла розвиватися тільки з позиції церкви. Центральне питання для філософії середньовіччя – співвідношення знання і віри, пізнання Бога.

Основні риси філософії Середніх Віків:

• Теоцентризм – орієнтація філософії на пізнання Бога як реальності, буття, надприродного начала світу.

• Біблійний традиціоналізм - Біблія вважалася найбільш стародавнім, істинним, значимим твором в світі, збіркою усіх життєвих істин, де людина може знайти відповіді на усі свої запитання.

• Монотеїзм. Ідея про єдиного, унікального Бога виключала багатобожжя і стверджувала ідею про єдину сутність світу.

• Сотеріологізм - орієнтація всієї життєдіяльності людини на “врятування душі”. Іісус Христос розглядається як рятівник світу і людства, який своєю смертю на хресті спокутував гріхи людей.

• Провіденціалізм. Світ розвивається не сам по собі, а згідно з “промислом божим”. Божественний задум визначає існування всього оточуючого світу, надає природним і суспільним процесам осмисленого і цілеспрямованого характеру. Людині ж залишається або сприяти здійсненню цього плану і працювати на спасіння світу і людини, або протидіяти йому, за що Бог карає людину.

• Есхатологія - вчення про кінець світу. Кінець гріховного світу і початок прекрасного, істинного, довершеного світу, де людина буде знаходитись в повній єдності з Богом.

Етапи філософії Середніх Віків:

1. Патрістика (ІІ-ІХ ст.) Афанасій Олександрійський, Григорій Нісський, Августин Блаженний, Іоанн Дамаскін та ін. займалися філософським обгрунтуванням християнства; на основі впорядкування, систематизації давніх релігій Греції, Риму, Близького намагалися пояснити найбільш важливі положення християнства, зробити їх доступними для сприйняття прибічниками і захистити від противників християнства.

2. Схоластика (Х-ХVІ ст.) шукала шляхи пізнання Бога за допомогою логіки і міркування (Альберт Великий, Фома Аквінський, Дунс Скотт, Пьєр Абеляр, Уільям Оккам). Схоластика виникла з метою широкого навчання простих, неосвічених людей, які в той час переходили до християнства, основам християнського світогляду. Її зусилля були спрямовані на пояснення і систематизацію незмінних положень віри, щоб було легше навчати і навчатися. Схоластична філософська думка сконцентрувалася на двох основних проблемах: на суперечці про універсалії і на доказах існування Бога. В її межах формуються напрямки - реалізм, номіналізм, концептуалізм.

В чому полягають особливості філософії епохи Відродження?

Основні риси філософії Відродження (15-16 ст.): Філософський ідеал – античність. Людина та її діяльність – основна філософська проблема. У центрі світогляду – мистецтво, культ краси. Ренесансна філософія була націлена на активне втручання людини в хід суспільних подій, природні явища. Антропоцентризм означає, що людина з її проблемами знаходиться в центрі уваги філософії. Гуманізм – уявлення про людину як найвищу цінність.Пантеїзм - ототожнення Бога з природою. Геліоцентризм (автор – М.Коперник)– вчення про центральне положення Сонця у Всесвіті, який замінив ним геоцентризм (центр Всесвіту - Земля) середньовічної науки. Згідно з ним, Земля обертається навколо своєї осі і Сонця, що пояснює зміну дня і ночі, сезонів.