Соціально-політичні теорії епохи Відродження

Антимонархізм: Ла Боесі (1530-1563) - виступав проти будь-якого державного ладу, заснованого на екплуатації, за парламентаризм, прийняття конституції для обмеження влади монарха.

Монархізм: Нікколо Макіавеллі (1469-1527) “Государ” - обгрунтовував необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму.

Утопічний соціалізм: Томас Мор ­(1478-1535) “Утопія”; Томазо Кампанелла (1568-1639) “Місто Сонця” – ідеї рівності, відсутності приватної власності, усуспільнення.

В чому полягає сутність сенсуалізму та раціоналізму в філософії Нового часу? Розкрийте особливості філософських поглядів Ф. Бекона і Р. Декарта.

Однією з найголовніших філософських проблем того часу була проблема методу наукового пізнання.

Сенсуалізм (від лат. відчуття) – напрямок в філософії Нового часу, в якому джерелом істинних знань вважались відчуття, досвід, практика. Представники: Ф.Бекон, Д. Локк, Д.Дідро, П. Гольбах, Д.Юм, Д.Берклі.

Раціоналізм (від лат. розум) - напрямок в філософії Нового часу, в якому джерелом істинних знань вважались мислення, теорії, концепції. Представники: Р.Декарт, Б.Спіноза, Г. Лейбніц.

Ф. Бекон (1561-1626 рр.) – засновник сенсуалізму. У працях «Новий Органон», «Нова Атлантида» він формулює нові завдання науки – принести користь людині, вдосконалювати її життя, подолавши при цьому заблудження розуму - т.зв. «ідоли пізнання». Бекон розрізняє «ідоли роду» - характерні для всього людства (вплив зразків, прикладів, повчання, стандартів);“ідоли печери” - суб’єктивне сприйняття світу; «ідоли ринку” - ораторське мистецтво, риторика; “ідоли театру” - вплив хибних теорій і філософських вчень, які заважають просуванню до істини.

Бекон виділив три методи пізнання: «шлях павука» (суто теоретичне пізнання), «шлях мурахи» (обмежений емпіризм, ігноруючий теорію) і «шлях бджоли» (метод індукції – формування теоретичних висновків на основі практичного досвіду).

Р. Декарт (1596-1650 рр.) – засновник раціоналізму – вважав, що перше місце в процесі пізнання посідає розум, а за допомогою досвіду тільки перевіряються дані інтелекту. Найефективнішим методом вважав дедукцію – рух думки від загального до конкретного, від теорії до емпіричних фактів. В вислові «Я мислю, отже існую» підкреслив роль розуму, інтелекту в самопізнанні і усвідомленні дійсності. Прибічник дуалізму (уявлення про існування матеріальної і духовної субстанції). Розробив вчення про апріорні (вроджені) ідеї.

Порівняйте субстанціоналізм Б. Спінози і монадологію Г. Лейбніца

Б. Спіноза (1632-1677 рр) – автор вчення про єдину субстанцію (першооснову світу).

Субстанція у нього самостійна, незалежна від суб’єкта та його мислення, безкінечна, є причиною самої себе, вічна, всюдисуща і в просторі і в часі, нерухома (їй нікуди рухатись), не може зникнути, неділима і нічим не обмежена. Субстанція - першопричина всього сущого, первинніша за усе.

Субстанція має безкінечне число властивостей - акциденцій, з яких виділяються невід’ємні - атрибути. Речі, які ми сприймаємо - сукупність модифікацій (модусів) єдиної субстанції. Модуси несуть атрибути субстанції. Людина пізнає субстанцію через два атрибути: протяжність і мислення. Модус атрибута протяжності - рух, атрибута мислення - мислення мислення (самосвідомість як множина ідей, уявлень, переживань). Людина - найскладніше тіло у Всесвіті, якому відповідає ідея - душа, яка мислить сама себе і своє тіло.

Розрізнив три ступені пізнання: 1) істина, що досягається безпосередньо розумом, 2) розмірковування розуму і 3) найнижчий – знання, отримані за допомогою органів відчуття.

Етика Спінози. Люди-модуси відчувають на собі зовнішній примус, вони залежать від природи, субстанції, але вільні в своїх думках, уявленнях, рішеннях та діях. Цей примус - внутрішня неусвідомлена необхідність - свобода.

Г.Лейбніц (1646-1716) – автор «Монадології» - вчення про множинність субстанцій.

Субстанція - різноманіття першоначал - монад, які є основою усього існуючого. Монади мають здатність до саморозвитку, кожна з них унікальна, неповторна. Монади - неділимі духовні атоми, які при своїй малості і неділимості мають зміст, форму, активність. Монади - духовні субстанції, аналогічні душі, в кожній з них існує цілий світ, вони відрізняються ступенем своїх уявлень про світ. Монади нижчого ступеня (неживої природи) - мають неповні уявлення; монади середнього ступеня (душі тварин і рослин, а також і людей) - в них одні уявлення чіткі, інші - ні; вищі монади (ангели, Бог) - у них всі уявлення ясні. Бог - Монада Монад - найвища монада - довершена, розвинена, має повне і довершене знання, знаходиться на найвищому ступені довершеності

Метод Лейбніца - формально-логічний раціоналізм. Його принципи:

• принцип загальних відмінностей (все змінюється, всі речі неповторні: якщо монади унікальні, то і речі, що з них складаються - теж унікальні).

• принцип загального розвитку (якщо світ змінюється - він розвивається).

• принцип тотожності нерозрізнених речей.

• принцип загальної неперервності (цілісність і її пізнання).

• принцип монадності - атомарності - перервності.

Охарактеризуйте філософські погляди представників класичної німецької філософії.

Іммануїл Кант – засновник класичної німецької філософії. Його вчення одержало назву трансцендентальний ідеалізм.

Основні праці: “Всезагальна природна історія і теорія Неба”, “Критика чистого розуму”, «Критика практичного розуму», “Критика здатності до суджень”. Важливе місце в його філософії займає гносеологія, вивчення особливостей та можливостей людського пізнання. Кант тяжіє до агностицизму (людина здатна пізнати лише зовнішні сторони речей, а внутрішні сторони, сутність речей, недосяжні для її пізнання). Етика Канта - головна частина його філософії. Його знаменитий моральний категоричний імператив (головна вимога): “Чини з іншими так, як хотів би, щоб вчиняли по відношенню до тебе” (т. зв. “золоте правило моралі”).

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, представник об’єктивного діалектичного ідеалізму. Основні праці: “Наука логіки”, ”Енциклопедія філософських наук”, “Феноменологія духу”, “Філософія права”, “Філософія історії”.

Основою ідеалістичної системи Гегеля є певна цілісність, що розвивається - дух - Абсолютна ідея (світовий розум, логіка), яка сама себе творить і пізнає в просторі і часі, творить людське суспільство, історію. Абсолютний дух - суспільна свідомість (мистецтво, релігія, філософія - вищий етап розвитку Абсолютного духу), менталітет. Індивідуальна свідомість притаманна кожній людині. Отже, людина - продукт Абсолютної ідеї. Мислення людини пізнає сутність Абсолютної ідеї, тобто Абсолютна ідея пізнає себе через людське мислення.

Гегель сформулював тезу про тотожність мислення і буття: все, що є в мисленні - існує в дійсності, а все, що є в дійсності - існує і в мисленні.

Гегель обгрунтував ідею розвитку (еволюції) світу, насамперед Абсолютної ідеї. Матеріальний світ для нього - незмінний (природа - процес становлення Абсолютної ідеї, перетворення її в своє небуття). Для її пізнання він виводить закони діалектики. Протиріччя у Гегеля - це головна рушійна сила, джерело і основа будь-якого саморуху і саморозвитку (конфлікти, революції, катастрофи).

Гегель проповідував абсолютний раціоналізм: пізнати можна все, використовуючи закони логіки і діалектики

Людвіг Фейєрбах - представник метафізичного антропологічного матеріалізму, автор праць “Сутність християнства”, “Лекції про сутність релігії”. Він створив власну концепцію сутності християнства, мета якої - пояснення феномена релігійної віри, пошук сутності релігії. Його атеїзм полягає в аналізі джерел релігії, виявленні її основ в почуттях людини. Він заперечує, що людині властиве особливе релігійне почуття, специфічний орган “релігії”. Те, що пов’язане з цим, він відносить до інших почуттів, наприклад, до почуття залежності.

Закликав до реального зближення філософії з природознавством. В пізнанні віддавав перевагу сенсуалізму, опорі на реальний досвід людини - примат почуттєвого над раціональним.

Проаналізуйте проблеми людської особистості в філософії екзистенціалізму.

Екзистенціалізм - (від фр. існування – суб’єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (буття, річ, простір, час) виводяться з існування людини). Вивчення проблем суто людського буття - екзистенції (життя і смерті, свободи вибору, самореалізації). Людина - вільний самодіяльний суб’єкт, унікальна і незамінна.

Ідеї екзистенціалізму присутні в творчості І. Бердяєва, Ф. Достоєвського, С. Кьєркегора. Проте засновником екзистенціалізму вважається Мартін Хайдеггер.

Течії екзистенціалізму

релігійний: К. Ясперс, Г. Марсель та атеїстичний: М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю

За Хайдеггером, у процесі «співбуття» окремі людські існування ніби «гасять» унікальність своїх індивідуальних проявів і люди перетворюються на «безликі» одиниці, натовп. Для виходу з цього становища необхідно прислухатись «до голосу з глибини самої самості людини», який є покликом долі. Звільнити людину від анонімної, безособової влади «іншого» над кожним може тільки смерть, яка виражає найпотаємнішу суть людського існування.

Альбер Камю визначив існування людини як неприйняття всього, що існує, незгоду з усім позитивним («Я бунтую, отже я існую»).

Жан-Поль Сартр вважав, що свобода людини – це тяжкий тягар, її трагедія («Свобода –це можливість робити самосійний вибір»). Людина може відмовитись від своєї свободи, перестати бути собою, стати «як всі», але тільки відмовившись від себе як особистості.

Розкрийте філософський зміст категорії буття.

Онтологія - галузь філософського знання, яка досліджує сутність буття світу, основи всього сущого: матерію, рух, розвиток, простір, час, необхідність, причинність. Сучасна онтологія вивчає також першооснови буття, є системою найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності.

Будь-які філософські роздуми починаються з поняття буття. Під буттям в широкому смислі слова розуміють найбільш загальне поняття про існування, про суще взагалі. Буття – це світ, який осягається і осмислюється.

Буття структурно поділяється на три рівні: матеріальне буття (світ матеріальних об’єктів), суб’єктивне буття (світ психіки людської особистості) і буття об’єктивного духу (світ надособистісної, суспільної свідомості – наука, мораль, мистецтво, релігія).

Форми буття: природне (буття «першої природи», природа, не змінена людиною, штучне (буття «другої природи», природа, змінена людиною, культура), соціальне (політика, економіка), духовне (свідомість, позасвідомість), людське (існування «Я», індивідуальності).

Розкрийте філософський зміст категорії „матерія” та її атрибутів.

Матерія - філософська абстракція, поняття, через яке визначається різноманіття природних явищ і процесів. Матерія – це категорія для визначення об’єктивної реальності, яка дана людині в її відчуттях та існує незалежно від людської свідомості.

Властивості матерії: невичерпність, мінливість, незнищуваність, структурність, цілісність.

Структурні рівні матерії – неорганічний (нежива природа, космос), органічний (жива природа, біосфера), соціальний (людське суспільство).

Атрибути матерії – рух, простір, час.

Рух – це зміни стану об’єктів, що виникають при їх взаємодії.

Форми руху: механічний, фізичний, хімічний, біологічний, соціальний, геологічний, географічний, інформаційний.

Простір - форма буття матерії, що виражає протяжність об’єктів, що її складають, їх будову з елементів і частин (структурність). Простір – це форма сталості, збереження об’єкта, його змісту.

Час - форма буття матерії, що виражає тривалість протікання процесів, послідовність зміни станів в ході зміни і розвитку матеріальних систем.

Види простору-часу: соціальний астрономічний, біологічний, психологічний.

За теорією відносності А.Ейнштейна, відстань між тілами, які знаходяться у просторі, неоднакова в різних рухливих ірраціональних системах: при збільшенні швидкості руху просторова інтервали скорочуються, а часові - розтягуються.

Розкрийте зміст поняття „свідомість”, структуру та функції свідомого і позасвідомого.

Індивідуальна психіка кожної людини включає свідомість і позасвідоме.

Свідомість - це вища, властива лише людині і пов’язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому, оціночному і цілеспрямованому відображенні дійсності, у її конструктивно-творчому перетворенні, у попередньому мисленному моделюванні дій, у передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини.

Свідомість поділяється на рівні: усвідомлення (обробка отриманої інформації, осмислення і фіксація ідей, цінностей), переживання (певне ставлення до змісту того, що відображується) самосвідомість (аналіз, обробка змісту свідомості та процесу мислення, здійснення цілеспрямованого контролю за діяльністю свідомості).

Ядро свідомості складають чуттевий рівень (відчуття, сприйняття, уявлення) і раціональний рівень (мислення, увага, воля, пам’ять).

Позасвідоме включає всі неконтрольовані психічні функції і поділяється на рівні: несвідоме, підсвідоме, надсвідоме.

Несвідоме - всі генетично задані психічні функції, не зафіксовані в ц.н.с., - інстинкти, інтуїція, безумовні рефлекси, набуті в результаті еволюціонування.

Підсвідоме - психічні функції, набуті в результаті індивідуального життєвого досвіду (автоматизми, вміння, навички), які спочатку знаходяться під контролем свідомості, а потім переводяться до підсвідомості (ходьба, писання, плавання, гра на музичних інструментах тощо).

Надсвідоме - програми, засвоєні людиною іззовні, із суспільства, в результаті соціалізації, враховуючи умови життя людини в культурному середовищі. Це совість, вихованість, виконання певних соціальних ролей.

Дайте характеристику філософії марксизму.

Марксизм — ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного су­спільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий комунізм).

На основі гегелівської діалектики та європейських матеріалістичних вчень марксисти сформулювали базові положення діалектичного матеріалізму, обгрунтували саморозвиток матеріального світу, первинність матерії по відношенню до свідомості, визначили форми руху матерії.

Історичний матеріалізм – марксистське розуміння історії і суспільного розвитку. Основа розвитку суспільства – спосіб виробництва матеріальних благ – економічний базис, який обумовлює розвиток суспільної свідомості (освіти, науки, релігії, моралі, політики, права). Закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил пояснює виникнення класової боротьби і соціальних революцій. Історію людства К. Маркс представляє лінійно – як прогресивне сходження від первісної суспільно-економічної формації через рабовласництво, феодалізм, капіталізм до комуністичного суспільного ладу.

Людина, на думку Маркса, визнається природною істотою, однак він вважає, що вона лише походить з природи, подальша ж історія людини протікає як процес олюднення природи, її окультурення. Саме практика є тим реальним матеріальним чинником, «грунтом», на якому «виростає» людський дух, свідомість.

В чому полягає ірраціоналізм в «філософії життя» А.Шопенгауера і Ф.Ніцше?

Антитезою раціоналістичній традиції Просвітництва є т. зв. “філософія життя”.

Її ірраціоналістична позиція одержала назву «бунт проти розуму". На противагу класичній традиції, що розглядала дійсність як жорстко визначену певним упорядковуючим началом (законом, розумом, Богом) систему, представники «філософії життя» оцінюють навколишній світ як «хаотичний потік життя», нестримно активний життєвий тиск. Розум, свідомість відіграють в ньому скромну, другорядну роль.

Засновник – А.Шопенгауер, автор праці «Світ як воля і уявлення». Першим дав філософське обгрунтування песимізму. Стверджував, що у людини є три найвищі блага: здоров’я, молодість, свобода. За Шопенгауером, суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, котра є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого (волюнтаризм). Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому ніякі суспільно-політичні перетворення нічого не змінять.

Ф. Ніцше - німецький філософ, автор творів «Присмерки кумирів», «Антихрист», «Воля до влади», «Генеалогія моралі», «Весела «наука», «Так казав Заратустра». Розвивав ідеї типології культури (діонісійська і аполонівська). Створив вчення про волю до влади, як притаманного всьому живому потягу до самоствердження. Людину розглядав як як недовершену істоту, в якій інстинкти не змінені розумом («Людина – це канат між твариною і надлюдиною, канат над прірвою»). Заперечував абсолютність моральних та релігійних цінностей, добра, милосердя («Мораль – це маска», «Штовхни того, хто падає», «Бога немає – люди його вбили»). Сторонник індивідуалізму і соціальної ієрархічності. Основа життя, за концепцією Ф. Ніцше, -  це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі,  як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади. Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди.

Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях:цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”, існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”), сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів).

Розкрийте сутність основних поглядів представників психоаналітичної філософії.