Кошти дфрр спрямовуються на виконання:

1. державної стратегії регіонального розвитку та регіональних стратегій розвитку;

2. державних цільових програм та інвестиційних програм (проектів) у частині виконання заходів регіонального розвитку;

3. угод щодо регіонального розвитку та програм подолання депресивності територій;

4. державних програм розвитку транскордонного співробітництва;

5. програм і заходів соціально-економічного розвитку регіонів, включаючи програми і заходи розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць (зокрема, малих міст, гірських населених пунктів, населених пунктів зон спостереження тощо).

Окрім вищевказаного поділу, місцеві бюджети поділяються також на ПОТОЧНИЙ БЮДЖЕТ І БЮДЖЕТ РОЗВИТКУ.

Зарубіжний досвід місцевих фінансів свідчить про те, що вищевказаний поділ місцевих бюджетів на два самостійні функціональні види бюджетів – місцеві поточні (адміністративні) бюджети, та місцеві бюджети розвитку (інвестиційні бюджети) є закономірним для всіх розвинутих країн. Кожен з цих бюджетів має власні доходи та видатки.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень. Видатки ПБ спрямовуються на утримання соціально-культурної сфери, фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань; на адміністративні витрати, на виконання делегованих повноважень, на сплату видатків з боргу місцевої влади, а також на фінансування заходів соціального захисту населення. Доходи місцевого ПБ формуються за рахунок місцевих податків і зборів (платежів), загальних субсидій, що надаються державною владою, та деяких інших доходів.

Бюджет розвитку (інвестиційний бюджет) призначений для фінансування процесу розширеного відтворення на відповідній території (здійснення інвестиційної, інноваційної діяльності та інших видатків капітального характеру). У бюджеті розвитку існують як доходи, так і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та для зміцнення матеріально-фінансової бази відповідного суб’єкта місцевого самоврядування.

Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, муніципальних (комунальних) позик, банківських кредитів та інвестиційних субсидій, що надаються державною владою, та за рахунок деяких інших джерел. Видатки цього бюджету спрямовуються на розвиток соціальної інфраструктури, на капітальні вкладення, інвестиційні програми, на придбання устаткування та обладнання, на сплату основної частини боргу органів місцевого самоврядування.

Відоме з теорії публічних фінансів «золоте правило збалансованого бюджету» говорить, що неприпустимо брати в борг гроші для фінансування поточних видатків, але у випадку інвестиційних видатків це не лише припустимо, але й бажано!

Законодавство більшості зарубіжних країн забороняє використовувати доходи бюджетів розвитку на видатки поточних бюджетів.

3. Формування та класифікація доходів місцевих бюджетів

У світовій практиці при формуванні доходів місцевих бюджетів перевага може бути віддана принципові бюджетної еквівалентності, або принципові національної солідарності.

Основою принципу бюджетної еквівалентності є ідея податкової справедливості, яка застосовується в даному випадку не лише до громадян або підприємств, але й до мешканців регіону в цілому. Суть принципу зводиться до того, що доходи місцевих бюджетів мають відповідати тому податковому навантаженню, яке несуть мешканці регіону. З цього випливає, що можливості одержання мешканцями регіону суспільних благ і послуг, які надаються з місцевих бюджетів повинні зростати із збільшенням обсягу податків, що сплачуються в даному регіоні.

Основою принципу національної солідарності є ряд економічних аргументів, відповідно до яких держава має прагнути до вирівнювання фінансових можливостей регіонів. Відповідні аргументи базуються на тому, що держава повинна гарантувати надання громадянам низки соціальних послуг на певному рівні, оскільки послуги у сфері освіти і охорони здоров’я є важливими з точки зору створення рівних стартових умов для молоді з різних регіонів країни. З іншого боку, низький рівень розвитку окремих регіонів, їхньої транспортної інфраструктури чи засобів зв’язку, призводить до неефективного міжрегіонального переміщення капіталу, трудових ресурсів та інших виробничих факторів.

Доходи місцевих бюджетів формуються з різних джерел, причому порядок їхнього формування залежно від джерела регулюється різними законодавчими актами, але суть формування різних джерел доходів одна – податкові чи неподаткові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення, об’єднуються у фінансові ресурси і зосереджуються в місцевому бюджеті.

Основними джерелами доходів місцевих бюджетів є податкові і неподаткові надходження, а також трансферти. Доходи від операцій із капіталом для місцевих бюджетів несуттєві.

Базовим джерелом формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів є податки. Суть податків криється насамперед у примусовому відчужуванні державою частини знову створюваної вартості.

Згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування», органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети. В свою чергу, самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Держава має гарантувати органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного частину надлишку в порядку, який встановлюється законом про державний бюджет.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів на одного мешканця з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з мінімального рівня соціальних потреб, визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості.

Розгляд особливостей формування доходів місцевих бюджетів передбачає розмежування кола повноважень між центральними та місцевими органами влади.

Згідно з чинним законодавством сфера діяльності та завдання органів місцевого самоврядування поділяються на власні та делеговані повноваження.

З метою виконання власних завдань та функцій органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції самостійно визначають мінімальний обсяг фінансових ресурсів.

У п. 23 ст. 2 БК України визначення доходів бюд­жету (у т.ч. місцевого) дано як усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній ос­нові, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ).

У п. 29 ст. 2 БК України наведене визначення поняття «кошик доходів місцевих бюджетів», до якого віднесені доходи загального фонду, закріплені БК України на постійній основі за місцевими бюджетами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Як економічна категорія доходи місцевих бюджетів відображають відносини з формування та використання фінансових ресурсів на регіональному рівні, призначених для реалізації функцій місцевих органів влади.

Вивчення специфіки акумулювання коштів до дохідної частини місцевих бюджетів передбачає вивчення основних джерел надходжень та методики їх справляння.

Основними способами мобілізації грошових коштів до дохідної частини місцевих бюджетів є:

1. перерозподіл доходів юридичних та фізичних осіб за допомогою податків;

2. пряме вилучення доходів з комунального сектору;

3. отримання доходів від комунального майна та власних послуг;

4. залучення муніципальних позик.

Єдиним систематизованим джерелом інформації про згрупування всіх бюджетних доходів а також видатків, кредитування, фінансування бюджету та боргу є бюджетна класифікація (див. Наказ МФУ від 14.01.2011р. №11)

Відповідно до ст. 8 БК, бюджетна класифікація використовується для:

1. складання і виконання ДБ і МБ;

2. звітування про виконання МБ;

3. контролю за фінансовою діяльністю органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів;

4. проведення фінансового аналізу;

5. для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Бюджетна класифікація є обов’язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах їхніх бюджетних повноважень.

Таким чином, в бюджетній практиці України, відповідно до ст. 9 БК України (Класифікації) та Наказу МФУ №11, класифікація основних видів доходів має наступну структуру:

1. податкові надходження;

2. неподаткові надходження;

3. доходи від операцій з капіталом;

4. трансферти.

Податковими надходженнями визнаються встановлені Податковим кодексом України загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

Відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України, до загальнодержавних податків і зборів належать:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9. плата за користування надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне використання води;

13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Відповідно до статті 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків і зборів належать:

1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2. єдиний податок; (в Україні частка малого бізнесу в ВВП становить 17%, тоді як в ЄС - 57%)

3. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

4. збір за місця для паркування транспортних засобів;

5. туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Водночас, місцеві ради в межах повноважень, визначених Бюджетним кодексом, на власний розсуд вирішують питання щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Доходи місцевих бюджетів поділяються на:

1. власні (доходи, що формуються на даній території за рішенням місцевих органів влади);

2. закріплені – доходи, які на постійній основі закріплені за певними місцевими бюджетами.

Згідно з Бюджетним кодексом, за місцевими бюджетами закріплюються точно визначені джерела доходів. Наскільки це важливо? Отримавши запевнення від держави, що ці доходи непорушні на певну кількість років, місцева влада отримує змогу вести стратегічне планування на довгострокову перспективу. Влада стає безпосередньо зацікавленою в розвитку підприємницької діяльності у межах своєї адміністративно-територіальної одиниці, створенні для неї належних умов, оскільки здобуває реальне поповнення місцевого бюджету.

Зарахування основних видів доходів до місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (Розділ ІІІ).

Доходна частина місцевого бюджету складається з доходів, що:

- закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів: (1 КОШИК - стаття 64 БК);

- не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (2 КОШИК - стаття 69 БК)

ДО 1-го КОШИКУ НАЛЕЖАТЬ: