62. Філософія постмодерну — нова ідея буття. Філософія постмодерну.

Термін постмодерн — дослівно «після модерну». Слово модерн — сучасний, уперше вжито ще в V ст. и. е., щоб відрізняти християнство, що набрало офіційного статусу, від язичництва римського минулого. Відтоді модерність як належність до сучасності завжди передбачала необхідність для свідомості епохи співвідносити з античністю.

Нова постановка питання про буття зумовила перегляд стилю та інтелектуальної діяльності. Виникла філософія постмодерну. Постмодерн у філософії — це відмова від парменідівського розуміння буття (як чогось стійкого, непорушного, вічного, що перебуває за світом кінцевих явищ) Постмодерн затребував гераклітівську версію буття (буття як вічна зміна, розвиток, рух), що одразу ж вплинуло на традиційні для Європи форми філософського мислення. До середини XX ст. стало зрозуміло, що філософи, які розвивають ідею буття як становлення, спробували обґрунтувати ідею буття і показати, що справжня природа думки не передається повністю за допомогою логіки. Зовсім навпаки: логіко — категоріальне аранжування приводить до ладу думки, обов'язково вносить зміну до їх змісту, позбавляє пер винної емоційної наповненості, перетворює їх на «вижимки» з повноцінної розумової діяльності. Звичайно, ніхто не заперечує, на думку філософів, що розвивають цю ідею (Фрідріх Ніцше, Мішель Фуко, Моріс Мерло-Понті, Теодор Адорно, Жак Дерріда та ін.), що викладання думок мовою логіки полегшує не тільки виклад думок, але й розуміння іншими, адже категорії та закони логіки універсальні. Але трансформує її, нав'язує їй порядок, не властивий перебуванню її у безформеному стані. Філософи для того, щоб висловити у слові — тексті стан думки, пропонують знайти відмінні від класичних правил інтелектуальної діяльності, новий стиль мислення, тобто потрібна нова категоріальна мова. Буття — це філософська категорія, що визначає реальність, тобто те, що існує об'єктивно, або все існуюче.

63. Метафі́зика — філософія буття, наука про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

Термін метафізика походить від сполучення грецьких μετά (metá) (після) і φυσικά (фізика). Тобто метафізика — це те, що йде після фізики. Так назвали учні Арістотеля його твори, що не потрапили до твору "Фізика". Відомі філософи й богослови розвинули на грані релігії й науки таке вчення, як метафізика. Ще Аристотель називав метафізику першою філософією. Метафізика (із грецької мови – після фізики) – це наука про надчуттєві принципи буття. Метафізика є підготовкою до Євангелізації. Вона може допомогти знайти спільну мову у багатьох спірних міжконфесійних і міжпартійних питаннях. Вона допомагає у спілкуванні з різноманітними категоріями слухачів, пропонуючи уважно вислухати їхню позицію, у чомусь погодитись з їхніми висловами і вміло вказати на несумісність, чи некоректність їхніх помилкових висловів. Поняття «метафізика» в історико-філософському аспекті має ряд значень, які суперечать одне одному, тому значення терміну дуже сильно залежить від контексту: Відомий фізик, засновник квантової теорії поля Макс Планк писав: "Бог для віруючих стоїть на початку мислення, а для фізиків на кінці мислення." Образно кажучи, наука допомагає людям рухатись вперед, а релігія вказує напрямок руху. Релігія й наука виходять із того самого джерела і ведуть до тієї самої мети. Вони обидві є виявом людського мислення, шукання й відчування. Вони обидві шукають правди: "і спізнаєте правду, і правда визволить вас" (Ів. 8.32). Релігія веде до Бога прямо, шукаючи Творця, а наука йде до Творця посередньо, шукаючи Його крізь творіння. Релігія доходить до повної таємниці, до останніх причин усього, що існує, а наука затримується на поверхні, відкриваючи другорядні причини та послідовні зв'язки. Відносини релігії та науки зводяться до самої людини, до її волі, щирості, бо не сама наука веде до віри, чи невіри, а особиста настанова людей, які займаються наукою. Великі вчені, які були засновниками природничих наук, були глибоко віруючими. Відомі фізики, астрономи: І. Ньютон, М. Копернік, В. Гершель, Й. Кеплер, Г. Ерстед, А. Ампер, А. Вольта, А. Беккерель, Р. Мілікен, А. Едінгтон, А. Ейнштейн, А. Комптон, А. Кастлер стверджували, що між релігією й наукою нема суперечностей, а наукові дослідження приводять до визнання Бога як Творця Всесвіту.

Метафізика — це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу);

Метафізика — це синонім філософії;

Метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального;

Метафізика — це наука про речі, спосіб з'ясування світоглядних питань (сенс життя — основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук;

Метафізика — це концепія розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні «антидіалектика» термін «метафізика» запровадив у філософію Геґель.

64.