59.Економічна криза в Україні після розвалу Радянського союзу та шляхи її подолання.

Після розвалу СРСР майже у всіх постсоціалістичних державах розпочалися процеси реформ, спрямованих на створення ринкових відносин. Криза, в якій опинилася економіка України, змушує обернутися на пройдений шлях і зробити бодай попередні висновки. В 1929 році вибухнула світова економічна криза У зв'язку з тим, що в СРСР в період НЕПу частково сформувалася ринкова система світова криза зачепила СРСР. Спад промисловості і проблеми з продуктами по всій країні у зв'язку з переважанням невеликих приватних підприємств.Керівництво СРСР після довгих суперечок приймає рішення про проведення індустріалізації країни—створення великої промисловості,яка у свою чергу дасть змогу створити потужний військово-промисловий комплекс для оборони від західних держав і Німеччини у випадку нападу, а також для подальшого поширення соціалістичної системи в усьому світі. Одною з умов індустріалізації є колективізація—створення великих сільськогосподарських підприємств — колгоспів.Прогнозується,що в деяких районах країни можливий опір цим заходам влади.Вирішено проводити колективізацію за всяку ціну—зокрема чинити вплив на населення деяких районів за допомогою продзаготівель(створено умови для голодомору),незгодних — заарештовувати і відправляти в концтабори.В 1932-33 під керівництвом Сталіна було організовано штучний голодомор,що охопив території України,Казахстану,Поволжя та Північного Кавказу.Голодомор в Україні 1932—1933 став однією з найстрашніших трагедій в історії людства.Під час голоду 1932-33 років вмирає близько 10 % населення України,переважно сільського.Залишаються ті хто знайшов собі місце і роботу в новій суспільній системі—вступив до колгоспу,переїхав жити до міста,вступив в Червону Армію або НКВС. Таким чином, як це не парадоксально,але саме в цей період закладаються основи майбутньої радянської системи—в суспільстві стає мізерною частка приватної власності,створюється велика промисловість,колгоспна система,система освіти,починають швидкими темпами розвиватись природничі науки,зростає роль армії, НКВС і центральної влади в житті суспільства.Зростає роль репресій у житті суспільства — починає працювати система ГУЛАГ (система концтаборів), де не дотримувалися елементарні людські права,тому тисячі людей вмирали від голоду,хвороб та непосильної праці. Впроваджується нові погляди на суспільне життя—принцип переваги загального над власним.Героями проголошуються такі люди, як Павлік Морозов — хлопчик, який ставить інтереси радянської влади вище за інтереси рідної сім'ї(доносить на батька). Іде боротьба з старою суспільною ідеологією — релігією, напр. в 1932 році проходить «безбожна п'ятирічка», протягом якої було знищено близько 95 % церков, що діяли в 1920-х роках.

60. Помаранчева Революція

Революція в Україні стала можливою, оскільки існував дуже потужний попит на революцію: більше половини населення України вважало, що країна йде неправильним шляхом, довіра до влади була дуже низькою. І те, що влада робила під час виборів, тобто - монополія на засоби масової інформації, брудні технології в ЗМІ, спроба отруїти опозиційного кандидата, адміністративний тиск на людей, а головно - демонстративне бажання провести свого кандидата за будь-яку ціну, призвело до того, що люди просто сказали: "досить!". Це з одного боку. З іншого боку, на цей час сформувалася соціальна база для змін - так званий середній клас: як в майновому стані, так і в ставленні до життя, ставленні до демократії. Зрештою, для виникнення революційної ситуації треба було, щоб виникла політична сила, з якою можна було би асоціювати і ефективну політику - економічну, соціальну, політику в галузі прав людини й боротьби з корупцією, - і політику демократичну, тобто таку, яка робилася би в інтересах людей і робилася б політиками, відповідальними перед людьми. І сталося так, що всі ці фактори співпали, збіглися якраз на кінець листопада минулого року, і це зробило революцію можливою. Сама революція також показала декілька цікавих моментів. По-перше, це одна з так званих революцій третього покоління, тобто революцій, які робляться ненасильницьким шляхом, але показують спроможність громадян безпосередньо впливати на прийняття рішень. І це може один з найбільших уроків революції: суспільство в Україні вже інше - є політична нація, є свідомість, і є бажання й можливість себе захищати. Таким чином революція продемонструвала і зрілість українського суспільства, і те, що це вже не є суспільство радянського зразка. По-друге, українська еліта також продемонструвала можливість до компромісу. З одного боку, щоправда, ми побачили спроби розірвати країну в певний момент: коли стало зрозумілим, що подіями в столиці колишня влада уже не керує люди, де б вони не жили в Україні, усвідомлюють, що це все ж таки єдине суспільство - є різні погляди, є різні підходи, але суспільство єдине, і тому сепаратизм не спрацював.Таким чином, ми отримали ситуацію, коли існує одна країна, одна нація, але, так би мовити, два електорати, Якщо нова влада продемонструє здатність до вирішення цих проблем, то загроза розколу, розвалу країни взагалі зникне з політичного горизонту .Треба віддати належне деяким представникам старої влади, які могли піти на компроміс, які могли піти на діалог, і все це закінчилося дуже по-українськи - закінчилося тим, що настало таке загальне перемирення, кожен отримав своє: Ющенко отримав перемогу на виборах, Кучма - свою конституційну реформу. Наслідки- Ризиків декілька. Перший з них, як не дивно, це високі соціальні очікування. Люди вірять новій владі, і це може бути найбільшим розчаруванням, якщо цю довіру не виправдає. По-друге, це питання регіоналізму і регіональних відмінностей. Також дуже важливим питанням є питання боротьби з корупцією. Це можливо те, що найбільше перешкоджає зараз і розвитку України, і залученню інвестицій як внутрішніх, так і зовнішніх. Отже, тут теж треба буде робити дуже і дуже багато.Ну і всі ці ризики поєднуються в такій політичній, але невідворотній загрозі: починається виборча кампанія, і владі доведеться знаходити дуже непрості баланси між соціальними обіцянками і економічною доцільністю, між боротьбою з корупцією і лояльністю місцевих чиновників, й між регіоналізмом і спроможністю розвивати єдину політичну силу, яка би користувалася популярністю у всій країні. Тому, особливо зараз, я не заздрю теперішній владі, але ми, зрештою, для того підтримували зміни, щоб нова влада з ним впоралася.