2.2. Типи політичної поведінки

У політичній діяльності вирізняють кілька типів політичної поведінки людини: конформізм, політичну індиферентність, політичний активізм.

Конформізм пов’язаний з орієнтацією на чужу думку, погляд, підтримку будь­якої позиції. Така поведінка є відповідним пристосуванням, політичною лояльністю, позицією “як усі, так і я”. Людей з подібною політичною позицією активно використовують політики­маніпулятори, авантюристи і всі, хто у своїй діяльності вдається до дешевого популізму.

Політична індиферентність — байдуже ставлення до політики, відчуженість від неї. Люди цього типу вважають, що їх участь у політиці безперспективна, не потрібна.

Політичний активізм притаманний тим, кого реальний стан не лише в політиці, а й у суспільстві загалом абсолютно не влаштовує. Люди з таким типом політичної поведінки активно залучаються до політичної, суспільної життєдіяльності, глибоко переконані, що саме завдяки їх особистій участі стан справ у суспільстві зміниться на краще. Саме з таких громадян формуються справжні політичні лідери: традиційні (“як робили до нас, так робимо і ми”); легальні, або бюрократичні (лідерство

посади, а не реальних дій); харизматичні (лідерство, як кажуть, від Бога, як історична необхідність).

Залежно від характеру поведінки політики, учасники політичного процесу поділяються на лідерів, активістів, послідовників, лідерів громадської думки.

Лідери, як правило, очолюють політичний рух завдяки підготовленості, авторитету, соціальному статусу тощо.

Активісти є посередниками між лідерами і тими, хто йде за ними, підтримує їх. Фактично вони впливають на пересічних учасників політичних дій і процесів, дещо змінюють стратегію і тактику політичного дійства, а головне — активно допомагають лідерам у їх діяльності.

Послідовники мають різний ступінь політичної, соціальної активності, загалом підтримують ідеї лідерів, але з певних причин недостатньою мірою чітко усвідомлюють навіть власні інтереси в політичній боротьбі й тому не такі активні, як активісти.

3. Політична поведінка особистості та суб’єктів влади

Політична поведінка завжди має конкретного носія. Ним може бути окремий індивід або будь-яка соціальна група, держава чи блок держав, політична партія чи інша політична організація. Кожен суб'єкт і об'єкт політичних відносин, політичного процесу характеризується своєю конкретною політичною поведінкою.

Про політичну поведінку особистості можна говорити як у зв'язку з її індивідуальною політичною діяльністю, так і зі складом різних соціальних груп і політичних організацій. У кожному з цих випадків політична поведінка особистості набуває своїх особливостей, які найчастіше залежать від переслідуваних цілей, політичних установок, орієнтації особистості, застосовуваних методів і засобів боротьби і т.д. Разом з тим характер політичної поведінки залежить не тільки від інтересу і тієї мотивації, яка виникає на його основі, а й від зовнішніх регуляторів (підстав). Індивіди, що вважають за краще використання в політичній боротьбі певних її методів і засобів, як правило, є членами таких політичних організацій (партій, рухів, об'єднань тощо), які вважають і проголошують прийнятними для себе саме ці політичні дії і акції.

Політична поведінка особистості відчуває на собі вплив широкого кола соціальних і політичних факторів. До них відносяться такі, як політичний режим суспільства, його правова система, рівень культури, соціально-класова, національна, ідеологічна, соціально-демографічна, професійна приналежність особистості, її місце проживання (місто або село). На політичній поведінці особистості, її особливостях безпосередньо позначаються і соціально-психологічні фактори: інтереси, установки, цінності, переконання, настрої, емоції особистості та ін. Величезною силою впливу на вибір тієї чи іншої форми політичної поведінки має родина, найближче оточення індивіда. Вплив названих чинників на політичну поведінку особистості далеко не однаково. Одні з них впливають постійно, з великою силою і безпосередньо, інші мають меншою силою і безпосередністю впливу.

Людина, потрапляючи під вплив певної політичної партії, орієнтується на статут і програму, що регламентують її діяльність. Завдяки цьому можна передбачати стосунки з іншими політичними силами, а також владними структурами.

Для професійного політика це має істотне значення, оскільки він, знаючи цілі й завдання якоїсь із партій, може передбачити її поведінку в певній ситуації, регулюючи стосунки з іншими силами, розробляти заходи, щоб запобігти ворожнечі та конфліктам у політичному житті суспільства.

Реакція через психологічний настрій громадян тих чи інших ідеологічних вимог і оцінка має потрійний характер. Перш за все, формування мотивів політичної поведінки громадян залежить від різного ступеня емоційного сприйняття ними таких основних ідеологічних форм, як політичний ідеал, принципи й норми. Звичайно, в кожної окремої людини формується своє вибіркове ставлення до цих ідеологічних утворень. Тому їх психологічна привабливість, здатність вплинути на поведінку людей є індивідуальною для кожного політичного суб'єкта. І все ж з точки зору формування масових форм поведінки слід зазначити, що більш безпосередній і ефективний вплив на виникнення психологічних мотивацій політичної активності людей мають нормативні вимоги, які виражають як політичну мету груп і верств, так і засоби, що пропонуються для їх реалізації. 

Психологічна мотивація політичної поведінки суб'єктів опосередковується також груповими формами свідомості, тобто уявленнями тих соціальних і функціональних груп, через які людина реально включається в політичні відносини. Інакше кажучи, від розуміння людиною співвідношення спільних і колективних інтересів, психологічного клімату, що діє в групі, звичок і стереотипів, що склалися, також залежить визначення провідних політичних установок і форм політичної поведінки. Тому для розуміння даних особливостей формування політичних почуттів необхідно враховувати специфіку різних груп. Традиційно в якості провідних групових утворень виділяють великі групи, до яких можна віднести класи, верстви, територіальні утворення, а також малі групи: мікросоціальні об'єднання людей, референтні утворення і окремі політичні асоціації. Кожна з цих груп відрізняється тимчасовим або постійним характером існування, переважанням організованих чи стихійних зв'язків тощо. І кожна з них накладає на процес засвоєння людиною норм і традицій, ідеалів і принципів свій специфічний відбиток. 

Знання психології учасників політичних процесів (особистості, групи, маси) має істотне значення для успішної політичної діяльності. Проте не менш важливо врахувати особливості політичної поведінки суб´єктів влади. Справа в тому, що влада сама по собі впливає на її носія та прищеплює йому певні якості, яких він до цього міг і не мати. Ці якості залежать від типу політичного режиму. Останні, як відомо, бувають: тоталітарні, авторитарні, демократичні, мішані та ін.

Для тоталітарного режиму характерний такий тип політичних відносин, як відносини командира і підлеглого. Ще в жорсткішій формі ці відносини проявляються всередині владних структур, де чітке і швидке виконання наказу керівника є головною характеристикою політичного працівника. Володіння власною думкою, якщо вона розходиться з думкою керівника та загальною лінією політичного режиму, не тільки не заохочується, а й унеможливлюється. Тому політик, перебуваючи у владних структурах, незалежно від його особистих якостей, мотивів та ідеалів, якими керувався в житті, повинен грати за правилами цих структур.

Іншими словами, в умовах тоталітарного режиму політик психологічно повинен бути готовим стати гвинтиком (більшим чи меншим) чітко працюючого механізму, підкорити всього себе, у тому числі й особливості своєї індивідуальності, існуючим правилам. А це — повна відсутність свободи волі.

Для демократичного режиму характерний інший тип стосунків — взаємодія, взаємовплив, взаємоповага. Вони є характерними (типовими) і у владних структурах. Особистість політика оцінюється за здатністю творчо, нестандартно підійти до прийняття політичного рішення, висунути ідею, реалізація якої може дати додатковий імпульс розвиткові та вдосконаленню політичних відносин у суспільстві, надати політичній системі додаткової гнучкості та динамізму. Психологія підлеглого не придушується керівником, а навпаки, останній зацікавлений у творчій ініціативі працівника, терпляче ставиться до особливостей його характеру, поважає мотиви і цінності, якими він керується в житті.

Таке ставлення до особистості підлеглого підвищує його прагнення до вдосконалення професіоналізму, а значить, покращує результативність його діяльності. Це не означає, що політик повністю звільнений від виконання наказів. Але в нього є можливість мати свою думку, часто відмінну від думок керівництва. У крайньому разі, він може відмовитись від виконання наказу або розпорядження, якщо воно суперечить його особистим політичним поглядам, і піти у відставку. Така поведінка ніким не засуджується, більше того, вона поважається. Здатність політика у владних структурах чинити опір нерозумним, з його погляду, наказам стає мірою його свободи.

Особливості, складності, зокрема психологічного порядку, виникають у політика в умовах суспільства перехідного типу, такого, скажімо, як нинішнє українське. Його особливості, природно, не можуть не позначитися на владних структурах і на діяльності людей, які перебувають у них.

Насамперед, стан невпевненості, психологічна нестійкість, яка характерна в цілому для перехідного стану суспільства, має місце і в державних інстанціях. Через різні об´єктивні та суб´єктивні причини відбувається часта зміна уряду, окремих його членів, створюються та ліквідуються міністерства, відомства, комітети, відбуваються зміни в депутатському корпусі усіх рівнів, спостерігаються відставки окремих політиків тощо. Одним словом, відсутній стан стабільності, що, природно, негативно позначається на психології та поведінці працюючих людей, формує в них почуття тимчасовості. У таких умовах враховувати ці обставини є дуже важливим для політика.

Не менш важливо враховувати й різні стилі поведінки політиків, такі, як параноїдний, демонстративний, компульсивний, депресивний і шизоїдний.

Параноїдний політичний стиль характеризується постійною жадобою влади, управління іншими людьми, підозрілістю та непередбачуваністю. Політик цього плану цікавиться тільки власною думкою, відхиляючи всі інші. Він намагається створити напруженість серед підлеглих, що сприяє маніпуляції ними у власних інтересах і цілях.

Демонстративний політичний стиль характеризується постійним бажанням загальної уваги, публічного схвалення дій, непослідовністю і некритичністю у ставленні політика до своїх вчинків.

Люди, що демонструють таку поведінку, не можуть зосередитися на конкретних деталях і фактах, довести розпочату справу до логічного кінця після того, як "заведуть" і поведуть юрбу за собою.

Компульсивний політичний стиль можна характеризувати як консервативний, дріб´язковий, догматичний. Політичні діячі такого плану не можуть бути гнучкими, їм не вистачає дипломатичності. Вони не здатні "поступитися принципами", піти на компроміс. Вони можуть бути чесними, принциповими політиками, але ніколи — новаторами, лідерами-реформістами.

Депресивний політичний стиль характеризується песимістичним підходом до всіх питань, відсутністю лідерських якостей, плентанням у хвості подій. Означені діячі намагаються стати помічниками тим, хто здатний "робити політику". Вони приречені на другорядні ролі і коли волею долі потрапляють на політичний Олімп, нічого доброго з цього не виходить.

Шизоїдний політичний стиль характеризується практично повною неучастю в конкретних подіях, відсутністю будь-якої ініціативи і відповідальності, небажанням працювати, рухатися вперед. Надовго утримуватися на таких позиціях не вдається нікому з тих, хто бажає посісти своє місце в історії. Політика невтручання не може тривати довго, а люди, які її сповідують, або сходять з дистанції, або змінюють під впливом обставин свою політичну поведінку.

Зрозуміло, що згадані стилі поведінки політичних діячів є досить умовними, тому що психологію людини надзвичайно важко вкласти у схеми. Хоча з урахуванням конкретних соціально-політичних умов, інтелектуальних даних політика, його реакції, рис характеру і т. ін. певною мірою можна прогнозувати політичну поведінку людей, які домагаються влади і хочуть утримати її в своїх руках.

Крім того, слід врахувати, що в умовах переходу від тоталітарного типу політичної системи до демократичного у владних структурах працюють люди зовсім різних ідеологічних та політичних орієнтацій. їхні реальні дії, реальна поведінка будуть значно різнитися. Є такий тип політичного працівника, який через особливості характеру і психології не здатний долати стереотипи мислення та поведінки, хоч при цьому може добре володіти технікою праці, знати "кухню" апаратної діяльності. Інший тип теж може бути "обтяжений" досвідом роботи в політичних органах колишньої системи, але він здатний переглянути парадигми, відмовитися від стереотипів, навіть висувати інноваційні ідеї. Третій тип політичного працівника — це демократ в істинному розумінні слова.

Ясно, що такий поділ на типи політичних працівників — умовний. За волею долі та обставин — їм працювати разом. Психологічно це дуже складно, оскільки різні ідеологічні орієнтації, уявлення щодо шляхів вирішення складних проблем перехідного періоду неминуче призводять до протиборства. Тому існує необхідність у політичній етиці, у глибокому усвідомленні моральних підвалин політики, дозволених засобів, бажаних способів поведінки людей у політиці. Політична етика в такому розумінні не здатна покінчити з політичним протиборством, але може привнести в нього культуру, що сприятиме поступовій демократизації суспільства.

Урахування психологічних чинників, які впливають на політичну діяльність, мотивів, потреб, якими керуються у своїй поведінці суб´єкт чи учасник політичного процесу, є необхідною складовою професіоналізму політиків будь-якого рівня, підвищує результативність їхньої діяльності.

Таким чином, успішна політична діяльність базується на глибокому знанні теорії політики, розумінні її специфіки, суті й призначення, розробленні та застосуванні технологій як системи послідовних дій, спрямованих на досягнення політичного результату, врахуванні психологічних аспектів здійснення її, можливої поведінки її суб´єктів та учасників.

Психіка і поведінка людини є продуктами біологічних і соціальних процесів. Вчені поділяють погляд, що в переважній більшості сучасних суспільств люди вибирають ті мотиви і цінності, мету і засоби, ту лінію поведінки, якими вони керуються саме в суспільно-політичному житті.

Особа є об'єктом і суб'єктом політики водночас. З одного боку, навіть усупереч бажанню, тією чи іншою мірою людина перебуває під впливом політики, політичних процесів, а з іншого — як носій певних політичних якостей людина залучається в конкретний політичний про­цес як представник держави, нації, народу, соціальної групи.

Кожній людині властиве індивідуальне ставлення до політики; її участь у політичних процесах залежить від особистісних характеристик, а також від конкретних матеріальних, соціально-культурних, політико-правових умов. Так, малоосвічена, з низькою політичною культурою людина найчастіше є простим об'єктом політичного впливу, маніпулю­вання з боку інших; у суспільствах з високорозвиненими демократич­ними засадами і нормами безпосередню участь у політичних процесах беруть значно більше людей, ніж у суспільствах з низьким рівнем де­мократії.

Реальним учасником політичного життя людину робить її політич­на соціалізація як своєрідний процес політичного дозрівання особи, знаходження власного політичного "Я" як за рахунок засвоєння по­літичного досвіду, практики своїх попередників, так і саморозвитку, самореалізації.

Своєрідність і особливості політичного процесу завжди зумовлені відповідною політичною поведінкою, діяльністю його учасників, су­б'єктів. У свою чергу, політична діяльність визначається власне приро­дою політики — встановленням відповідних політичних відносин між суб'єктами політики, які мають не лише однакові, а й протилежні запити й інтереси, судження і напрямки активності.

У сукупності політична поведінка різних суб'єктів є тією взаємодією, яку називають політичними відносинами. Політичні відносини мають відповідні особливості і характеристики. Вони виникають та існують за активної участі свідомості і проявляються у відповідних вчинках, процесах. При цьому розрізняють дві форми існування політичних відносин: політичну діяльність і політичну організацію. Якщо в політичній діяльності відбивається динамізм по­літичних відносин, їх залежність від зусиль конкретних учасників по­літичного процесу, то політична організація відображає відповідну структурованість політичних відносин, їх сформованість на основі відпо­відних норм і правил. Останній аспект політики часто ще називають інституціональним.

Політична участь не тільки забезпечує реалізацію інтересів і за­питів громадянина в процесі політичної діяльності, а водночас, як уже зазначалося, є дієвим засобом політичної соціалізації, формування політичної культури, громадянської позиції особи.

У процесі політичної діяльності політик, громадський діяч неодмін­но вступає у певні контакти, відносини з державою, владою, іншими політиками, засвоює ідеологію, бере участь у політиці. Ці відносини ба­гато в чому визначаються тим, наскільки політик знає їх суть, особли­вості функціонування, володіє прийомами або технологіями політичної діяльності. Скажімо, необхідно добре усвідомити, що таке держава, коли і як вона виникає, які її функції. Те саме стосується і політичних ре­жимів, оскільки політикові доводиться жити і діяти не взагалі, а в умо­вах існування конкретного політичного режиму, політичних партій, гро­мадських об'єднань, інших суб'єктів політики.

Нині до політики в широкому розумінні залучена переважна біль­шість пересічних громадян України, що засвідчує їх небайдуже ставлен­ня до того, що відбувається в державі. Так, останнім часом в Україні спостерігається досить висока активність громадян під час виборчих кампаній, опитувань громадської думки, інших суспільно-політичних акцій, що є ознакою демократичного розвитку суспільства.