3. Джерела конституційн – процесуального права

Термін «джерела права» застосовується в декількох значеннях, а саме як:

1. Засіб юридичного виразу права , в результаті чого вони об єктивуються,набуває офіційності , формальної визначеності і загальної обов язковості(формально – юридичне розуміння):

2. Матеріальні умови життя суспільства, що зумовлюють спрямованість і зміст правових приписів(матеріальне розуміння):

3. Наукові, релігійні та інші погляди, теорії, концепції щодо чинного, можливого та бажаного права(ідеологічне розуміння).

У підручнику С.Л.Лисенкова, термін « джерела права» застосовується в його формально – юридичному розумінні тобто він означає засоби юридичного виразу права, способи надання йому офіційності , формальної визначеності й загальної обов язковості.

Правова система України належить до романо – германської правової сім ї. поряд з іншим це означає що основним джерелом права в нашій країні є нормативно –правові акти,тобто видані в установленому порядку уповноваженими суб єктами офіційні письмові документи(закони,укази, інструкції тощо), які містять у собі норми права. Одонак деякі документи не є нормативно – правовими актами,але містять у собі приписи, які є загальнообов язковими до виникнення і за своєю сутністю відіграють роль своєрідних нормативно – правових актів. До них відносять, наприклад, акти Конституційного Суду України, в яких дається тлумачення Конституції і законів України.

Виходячи з цього під джерелами галузі конституційно – процесуального права розуміють нормативно – правові та інші акти, які містять конституційно – процесуальні норми. Ці джерела утворюють систему взаєпов язаних нормативно –правових актів ,до якої входять:

1. Конституція України. Норми всіх без вийнятку галузей права не можуть протерічити або не відповідати Конституції України. Окрім цього,Конституція містить ряд норм, що регулюють відносини, які є предметом конституційного процесуального права. це означає, що вона є джерелом усіх галузей національного права, у тому числі й конституційно – процесуального права України.

2. Закони України. Джерелами конституційно – процесуального права України є не всі закони, а лише ті з них, що містять відповідні норми. При цьому частина таких норм у конкретному законі може бути різною. У законах, які спеціально призначені для врегулювання процедур здійснення прав і обов язків, встановлених нормами конституційного права, конституційно – процесуальні норми складають переважну більшість їх змісту. До таких відносять, наприклад, Закони України «Про вибори народних депутатів». «Про вибори Президента України», «Про всеукраїнський та місцеві рефендуми» тощо. В інших законах України конституційно – процесуальні норми представлені у значно меншій кількості(наприклад,в Законі України «Про громадянствоУкраїни»).

3. Підзаконні нормативно – правові акти. До цієї групи джерел конституційного процесуального права належать значна кількість актів, що видаються Президентом України ,иКабінетом міністрів України, міністерствами, місцевими державними адміністраціями та іншими уповноваженими суб єктами. Вони можуть видаватися у формі указів, постанов, наказів, інструкцій тощо. Головна вимога щодо них полягає в неохідності відповідності їх приписів положеннями Конституції і законів України. Прикладами можуть слугувати Указ президента України «Питання щодо використання державних символів України» від 09 лютого 2001 року., постанова Кабінету Міністрів України про порядок виконання обов язків міністра у разі його тимчасової відсутності» від 17 липня 2003р., положення про порядок видачі студентського квитка іноземцю,затверджене наказом міністра освіти і науки України 28 листопада 2002р., тощо.

4. Рішення Конституційного Суду України. Які відзначалося вище,акти КСУне є нормативним актом у власному розумінні цього терміну. Однак у них дається тлумачення Конституції і Закону України, що є обов язковим для врахування при їх застосуванні. Це дає підстави відносити рішення КСУ , в яких дається тлумачення процедур реалізації приписів норм конституційного права, до джерел конституційного процесуального права України. Прикладом може слугувати рішення КСУ у справі з конституційним поданням Президента України про офіційне тлумачення положень ч.2 ст.90 , п.8ч.1 ст.106 Конституції України( справа про умови дострокового припинення повноважень Верховної ради України)

5. Акти органів місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування (селищні, міські ради міські голови тощо) не є органами держави і тому не входять до структури державного апарату . однак згідно з частиною першою статті 144 Конституції україни « органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначених законом приймають рішення , самоврядування в межах в межах визначених законом, приймають рішення які є обов язковими до виконання на відповідній території». Таким чином ці органи можуть приймати нормативні акти як матеріального , так і процесуальногозмісту. На практиці конституційно – процесуальні норми, що приймаються органами місцевого самоврядування, стосуються регулювання організації голосування виборців під час проведення виборів і референдумів.

6. Публічно – правові договори. Цей вид джерел права широко не використовується у сфері регулювання відносин . що є предметом конституційно –процесуального права , що обумовлена їх важливістю і бажаною однозначністю у межах всієї країни досвід свідчить, що нормативний договір , як джерело конституційног матеріального і конституційного процесуального права виникає в кризових для суспільства ситуаціях, коли складаються відносини, що потребують невідкладного врегулювання на конституційному рівні, а відповідні матеріальні й процесуальні норми відсутні або мають колійний характер. Засобом розв язання такої ситуації стає договір між сторонами, які на законних підставах здійснюють державно – владні повноваження на найвищому рівні прикладом слугує конституційний договір між Верховною Радою України та президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період прийняття нової конституції України від 8 червня 1995р.

7. Міжнародні договори. Стають джерелами конституційно –процесуального права після надання згоди на їх обов язковість(Ратифікацію) Верховною Радою України. Після цього такий договір стає частиною законодавства України.