Методи правового регулювання: о. В. Совгиря

Методи конституційно – процесуального права співпадають із методами Конституційного права. До них належать: метод припису (позитивного зобов язання, ),метод заброни та метод дозволу. Особливості конституційно – процесуального права України, як і більшості процесуальних галузей,є те, що основним методом регулювання є імперативний метод. Порушення встановленої процедури(навіть на певній одній його стадії)веде до незаконності досягнутого юридичного результату в цілому(рішення, прийнятного органом державної влади, сформованим незаконним шляхом, тощо).

Теліпко В.Е.

конституційно – процесуальне право впливає на суспільні відносини за допомогою притаманних специфічних способів і засобів, які є методом конституційно – процесуального права. Слід відзначити, що метод конституційно – процесуального регулювання – це сукупність засобів і способів, за допомогою , яких упорядковують суспільні відносини, що складають предмет галузі конституційно – процесуального права. Застосування різних методів конституційно – процесуального регулювання дозволяє забезпечити стабільне функціонування інститутів публічної влади, гарантує реальне народовладдя, відповідні охорону й захист прав і свободу людини і громадянина. Метод конституційно – процесуального права відзначається такими загальними ознаками:

1. Імперативним та універсальним характером;

2. Колом суб єктів , яких держава визнає правоздатними та дієздатними;

3. Порядок(процедурою) формування, встановлення та законодавчого закріплення юридичних прав і обов язків суб єктів, їх безпосередньої реалізації;

4. Максимально високим юридичним рівнем;

5. Значним ступенем визначеності змісту засобів і способів, за допомогою яких має здійснюватися юридична процедура реалізації прав і обов язків і суб єктів .

Специфіка методу конституційно – процесуального права полягає в тому, що він становить собою сукупність способів регулювання поведінки суб єктів конституційно – правових відносин в процесі здійснення ними належних їм на правових засадах суб єктивних юридичних прав і суб єктивних юридичних обов язків, якими вони володіють як безпосередні або опосередковані учасники цих відносин.

Для конституційно – процесуального права, як і для усіх інших галузей публічного права, характерним є домінування і імперативного методу правового регулювання над диспозитивними, за якого відносини між суб єктами права ґрунтуються на засадах субординації. З огляду на це їх поведінка чітко регламентується, способи і засоби реалізації прав та обов язків визначені процесуальним законом і від волі самих суб єктів, як правило, не залежать.

Отже, у системі національного права конституційно – процесуальне право посідає особливе і специфічне місце, і що обумовлено такими причинами :

а) особливим предметом правового регулювання ;

б) основним джерелом конституційно – процесуального права виступає Конституція України – базовий юридичний акт положення якого є вихідним для всіх інших галузей як матеріального, так процесуального права;

в) конституційно – процесуальне право встановлює порядок реалізації прав і обов язків суб єктів конституційно – правових відносин, унормовуючи тим самим процес право творення і право реалізації у всіх сферах спільного життя в цілому

Конституційно – процесуальне право тісно співвідноситься із конституційним правом, однак не ототожнюється і не поглинається ним, воно лише встановлю для нього способи і порядок реалізації, чим деталізуються і конкретизуються юридичні приписи конституційно - правових норм.