
- •Психологічні аспекти працевлаштування та добору кадрів
- •Роль керівника у конфлікті
- •Охарактеризуйте психологічні особливості функцій планування, прогнозування та прийняття рішень
- •Колегіальна форма
- •Тренінг Психокорекція поведінки членів колективу з боку керівника
- •Асертивна поведінка -
- •Групові феномени Психологічна характеристика феномену "Ми"
- •Прийоми спілкування
Асертивна поведінка -
Спосіб поведінки, названий асертивним, передбачає, що людина знає, чого вона хоче й чого не хоче (принаймні, у даній конкретній ситуації) і може це чітко сформулювати без страху, непевності, напруги, іронії, сарказму та інших форм агресії .
Людина, що поводиться асертивно, не діє на шкоду кому-небудь, поважає права інших людей, але при цьому не дозволяє принижувати свою гідність. Бажаної мети вона досягає, не заподіюючи шкоди іншим. Вона домагається свого, не маніпулюючи опонентами та не викликаючи почуття провини чи яким-небудь іншим способом із розряду прийомів емоційного шантажу. Ця людина вміє схилити інших допомогти їй чи викликати люб’язне ставлення до себе; не замикається в собі, коли їй відмовляють у тому, на що вона і не мала права розраховувати. У разі зіткнення інтересів асертивна людина здатна домовитися і знайти компромісне рішення, яке задовольнить обидві сторони.
Асертивність – передбачає, що людина повинна самостійно приймати рушення і нести відповідальність за їх вирішення. Асертивна поведінка – це така поведінка, що дає можливість спокійно, без агресії протидіяти маніпуляторам і задовольняти свої справедливі вимоги. Поняття ас-ї поведінки наглядніше проявляється в таких принципах: ¦об’єктивізація суб”єктивних почуттів (як я виглядаю перед іншими, чи не утискую я когось своїми діями, чи насправді мої неприємності є найбільшими і таке інше); ¦рівність і взаємозалежність (я залежу від інших, але і інші залежать від мене в рівній мірі і повинні зі мною рахуватись)
10 правил асертивної поведінки:
1. Робити висновки про свою поведінку, думки, емоції і нести відповідальність за їх наслідки.
2. Не давати ніяких пояснень чи обґрунтувань, які б виправдовували вашу поведінку.
3. Вирішувати в якій мірі ви відповідаєте за проблеми інших людей.
4. Змінювати свої погляди.
5. Маєте право сказати : „Я тебе не розумію”.
6. Робити помилки та відповідати за їх нагляди.
7. Маєте право на нелогічні рішення.
8. Ви маєте право сказати: „Я не знаю”.
9. Не залежати від доброї волі інших людей.
10. Ви маєте право сказати: „ Мене це не хвилює”.
Групові феномени Психологічна характеристика феномену "Ми"
Під "феноменом Ми" передусім розуміємо групову ідентифікацію, процес усвідомленого або неусвідомленого ототожнення особистості з психологічно значимою групою, коли група виступає колективним суб'єктом соціальної поведінки.
різними формами групової свідомості,
це поняття групової ідентичності,
Соціально-психологічна наука, вивчаючи феномен міжособистісних відносин, почала досліджувати і групові взаємини. З часом її пошуковий інтерес зосередився на таких аспектах групового життя:
— сприймання членами групи окремих індивідів і групи загалом;
— групові цілі;
— безпосередність взаємин;
— частота і тривалість взаємодії між членами групи;
— мотивація представників групи;
— структурні характеристики групи;
— тривалість існування групи;
— особливості спілкування без посередників;
— спільна діяльність.
Мотивами об'єднання людей у групи є потреба у спілкуванні, інших формах взаємодії з конкретними індивідами; важливість завдань, які розв'язує певна група; дія зовнішніх чинників, що винагороджують за участь у групі.
Сутнісними ознаками малої соціальної групи є тривалі безпосередні контакти індивідів (спілкування, взаємодія). Такі контакти властиві, наприклад, сім'ї, спортивній команді, релігійній секті.
Соціальна група — відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності.
До основних ознак соціальної групи належать:
— включення їх у широкий соціальний контекст;
— наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;
— достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії;
— зовнішня та внутрішня організація;
— певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності;
— усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі “Ми-почуття”;
наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).