Концепція потрійного результату.
Концепція потрійного результату діяльності (Triple Bottom Line)– теорія і практика ведення бізнесу, яка концентрує увагу корпорацій не тільки на економічній, але й на екологічній і соціальній доданій вартості, що вони її створюють або навпаки, руйнують. У вузькому розумінні терміну, принцип потрійного фактору використовується в якості моделі кількісного і якісного визначення економічних, соціальних та екологічних параметрів діяльності корпорацій з метою подальшого звітування перед громадськістю.
У широкому розумінні, концепція потрійного фактору уявляє собою сукупність цінностей, заходів і процесів, яких компанія має дотримуватися з метою мінімізації негативного впливу своєї діяльності і створення економічної, соціальної та екологічної додаткової вартості. Подібна стратегія передбачає наявність чіткої та відкритої для суспільства мети діяльності, уважне ставлення до потреб усіх стейкхолдерів компанії – акціонерів та співвласників, клієнтів і споживачів, працівників, ділових партнерів, урядових органів, місцевих громад та громадськості загалом.
Метод потрійного підсумку враховує:
- економічні показники;
- екологічні показники;
- соціальні результати діяльності;
не враховуються:
– характер взаємин і форми взаємодії компанії з усіма стейкхолдерами;
– ефективність цієї взаємодії;
Методи оцінювання ділової репутації соціально відповідальної компанії.
Ділова репутація допомагає компаніям успішно підтримувати свій статус на ринку, а тому виникає потреба у створенні та розвиненні відповідного методологічного інструментарію для управління діловою репутацією як стратегічно важливим для компанії активом. Проте цей вид діяльності поки не виділений у самостійну дисципліну, вузи не готовлять відповідних фахівців, немає розуміння, чим і як управляти – як організувати процес, як оцінити результат. З часом спектр підходів до визначення та вирішення проблеми управління діловою репутацією компанії тільки розширюється.
Зокрема, імідж є емоційним сприйняттям фірми її клієнтами, контрагентами, іншими учасниками ринку. Імідж є унікальною характеристикою фірми, притаманною тільки цій організації, а отже складно піддається формалізації. Проте, репутація – це певним чином формалізоване сприйняття характеристик, переваг та недоліків організації у бізнес-середовищі, що стимулює клієнтів користуватися її продукцією та може приносити прибуток. Саме ця здатність ділової репутації впливати на фінансові показники фірми утілюється у понятті „гудвіл” – грошовій вартості репутації як нематеріального активу компанії.
Отже, можна зробити висновок про те, що ділова репутація є нематеріальним активом сучасної компанії (фірми, підприємства), який має для неї стратегічну значущість, а отже відноситься до стратегічних активів.
Репутацією складно маніпулювати, вона формується під впливом цілого комплексу параметрів: ефективність менеджменту, етика ведення бізнесу, успішність бізнес-розвитку, якість послуг, операційні і фінансові показники, інформаційна активність, кадровий потенціал, соціальна відповідальність та ін. (рис. 6.).
Рис 6. Основні критерії ділової репутації
Як визначають фахівці, метою управління репутацією є формування такого сприйняття бізнесу, яке буде сприяти росту його вартості. Компанії з доброю діловою репутацією можуть отримувати конкурентну перевагу перед іншими – наприклад, на більш вигідних умовах укладати контракти і залучати інвестиції, швидше та з меншими витратами нарощувати обсяги продаж. Щоб використовувати такі переваги, необхідно визначити характеристики бізнесу, що їх створюють, та навчитись цілеспрямовано управляти ними.
Теоретики й практики запропонували безліч різноманітних визначень. Зокрема, дослідники Коледжу ділового адміністрування Університету Південної Флориди (США) тільки у період з 2000 по 2003 р. виявили 49 оригінальних формулювань корпоративної репутації в опублікованих книгах і статтях. Але, як визнають експерти, незважаючи на гадане різноманіття тлумачень, всі наявні трактування можна розділити на три групи, за якими репутацію визначають як:
загальну поінформованість про діяльність компанії, що не припускає глибокого аналізу й оцінки;
деяке знання, отримане шляхом безпосереднього залучення цільових груп в оцінку стану компанії – на основі власного досвіду або думок сторонніх експертів;
нематеріальний об’єкт, що має вартісне вираження, тобто, по суті, є фінансовим або економічним активом. [5]
Слід зазначити, що ділову репутацію часто ототожнюють з іміджем та гудвілом. Дійсно, поняття „репутація”, „імідж” і „гудвіл” є близькими, але мають суттєві відмінності.