4. Взаємовідносини з постачальниками.

Справедливість і гласність у взаємовідносинах з постачальниками – істотно важливі елементи ефективної корпоративної практики, оскільки вони створюють умови для забезпечення надійності відносин з постачальниками. Тому компанії повинні:

• дотримуватися чітких і гласних принципів закупівель;

• суворо карати працівників, що беруть хабарі;

• уникати справ з постачальниками, котрі намагаються спрямувати процес закупівель у русло власних інтересів;

• підтримувати суворо комерційні відносини з постачальниками, зокрема з тими, що пов'язані з компанією спільною власністю;

• прагнути оперативно оплачувати рахунки постачальників;

• утримуватися від закупівель матеріалів, торгівля якими заборонена міжнародними екологічними й іншими конвенціями.

5. Взаємовідносини з громадськістю.

Оскільки будь-яка компанія є невід'ємною частиною місцевості, де вона розташована, правильно побудовані відносини з громадськістю мають найважливіше значення. Компанії повинні:

• враховувати проблеми, що викликають стурбованість у місцевого населення;

• консультуватися у разі потреби з місцевим населенням і з відповідними групами, що виражають інтереси громадськості;

• враховувати вплив своєї діяльності на навколишнє середовище і дотримуватися всіх діючих природоохоронних законів і норм.

6. Взаємовідносини з державними органами і місцевою владою.

Найкращий спосіб збереження добрих взаємовідносин з державними органами для корпорації – це дотримання законів країни, де вони діють і платять податки. До основних принципів раціонального кредитування й інвестування відносяться:

• сплата всіх обчислених податків;

• дотримання всіх обов'язкових норм законодавства;

• наявність всіх державних дозволів і ліцензій, необхідних для діяльності корпорації;

• ведення справ з місцевими і центральними органами влади без особистої зацікавленості, не прибігаючи до хабарництва або неправомірних засобів впливу на прийняття адміністративних рішень.

У багатьох країнах перелічені принципи є тільки бажаною метою, тому що законодавча база не забезпечує умов для використання набутого міжнародною спільнотою досвіду. Для поліпшення інвестиційного клімату і подальшої лібералізації економіки необхідні відповідні дії уряду, які б сприяли втіленню міжнародної практики у юридичні, нормативні і бюджетно-податкові норми конкретної країни.

4. Ресурси в сфері соціальної звітності.

В даний час все більше число компаній по усьому світу поряд з річними звітами публікують нефінансові звіти, в яких міститься інформація про екологічні і соціальні аспекти їх діяльності. Термін „нефінансова звітність” не є загальноприйнятим визначенням. В різних літературних джерелах зустрічаються такі його синоніми, як „корпоративна соціальна звітність”, „соціально відповідальна звітність”, „соціальна звітність”, „соціальна і екологічна звітність”, „звітність зі стійкого розвитку”.

Соціальна звітність – інструмент інформування акціонерів, співробітників, партнерів і всього суспільства про те, як і якими темпами компанія реалізує закладені у своїй місії або стратегічних планах розвитку цілі економічної стійкості, соціального добробуту та екологічної стабільності і доводять інвестору, що дана компанія приділяє увагу екологічним і соціальним аспектам своєї діяльності.

У світовій практиці широкого застосування набули три форми соціальної звітності:

1) вільна (не передбачає проведення соціального аудиту);

2) комплексна, яка передбачає використання однієї з трьох методик: потрійного підсумку (англ. Triple Bottom-Line), Лондонської групи порівняльного аналізу (англ. London Benchmarking Group) або групи корпоративного громадянства (англ. Corporate Social Citizenship);

3) стандартизована (відповідно до стандартів АА 1000, SA 8000, ISO 14000 та GRI – Global Reporting Initiative).

Одним із найважливіших міжнародних показників оцінки КСВ є світовий фондовий індекс сталого розвитку Доу-Джонса (англ. Dow-Jones Sustainability Index, DJSI), запроваджений 1999 року за ініціативою міжнародної бізнес-спільноти. Цей індекс розраховується за великою кількістю параметрів шляхом заповнення компаніями спеціальних щорічних анкет. Отримані дані перевіряються спеціально уповноваженим аудитором – сьогодні це авторитетна консалтингова компанія PricewaterhouseCoopers. Близько 60 % параметрів є однаковими для всіх компаній незалежно від їх галузевої спрямованості, решта 40 % – диференційовані відповідно до секторів економіки. Після розрахунків за спеціальною «зваженою» шкалою визначаються місця компаній у світовому рейтингу за рівнем їх внеску у сталий розвиток економіки. Індекс DJSI World у 2009 році визначався для понад 2 500 компаній світу.

Соціальний звіт повинен бути заснований на принципах Global Reporting Initiative (GRI), націлений на те, щоб зробити звіти з соціальних питань такими ж звичними складовими частинами ділової практики, як щорічні фінансові звіти. Стандартизований звіт дозволяє порівнювати компанії, допомагає компаніям провести серйозний аналіз її діяльності, витягти з процесу звітності максимальні результати для себе. З іншого боку стандартизований звіт дозволяє об'єктивно порівнювати підприємства одне з одним у сфері соціальної відповідальності. У зв'язку з цим, виникає необхідність розробки єдиної форми соціального звіту для українських великих підприємств.

Введення в українських підприємствах соціальної звітності у стандартизованій формі на основі міжнародного стандарту Global Reporting Initiative призведе до істотних змін.

Звітність компаній повинна стати відкритою, що передбачає розкриття інформації про компанію зацікавленим сторонам.

Соціальний звіт повинен легко читатися і бути систематизованим. В одному звіті неможливо представити всю діяльність компанії. Необхідно сфокусуватися на ключових аспектах. Потрібно описувати не тільки позитивні факти, але також і висвітлювати проблеми, з якими стикається компанія.