- •6.030505 «Управління персоналом та економіка праці»,
- •6.030508 «Фінанси і кредит»
- •Тема 1. Концептуальні основи розвитку корпоративної соціальної відповідальності 7
- •Тема 2. Корпоративна соціальна відповідальність в системі управління організацією 33
- •Передмова
- •Тема 1. Концептуальні основи розвитку корпоративної соціальної відповідальності План
- •1. Історія розвитку корпоративної соціальної відповідальності.
- •2. Суть та значення корпоративної соціальної відповідальності.
- •3. Внутрішнє і зовнішнє середовище ксв.
- •4. Концепція менеджменту заінтересованих сторін.
- •5. Організаційне багатство і «стосункові» активи.
- •6. Матриця заінтересованих сторін ксв.
- •7. Переваги корпоративної соціальної відповідальності.
- •8. Моделі корпоративної соціальної відповідальності (американська, європейська, японська тощо).
- •Порівняльний аналіз моделей корпоративного управління соціальною відповідальністю
- •9. Міжнародні ініціативи як чинник формування і розвитку ксв (Глобальний договір оон).
- •10 Принципів Глобального Договору
- •10. Вітчизняний досвід становлення ксв.
- •Тема 2. Корпоративна соціальна відповідальність в системі управління організацією План
- •Моделі аналізу заінтересованих сторін.
- •Впровадження ксв у практики і процедури компанії.
- •Можливі загрози та шляхи мінімізації ризиків ксв.
- •Організація діяльності з ксв.
- •Етичні кодекси.
- •Структурні підрозділи та Комітети компаній у сфері ксв.
- •Статус, основні функції, кваліфікація, типові обов'язки, професійні стандарти менеджера з ксв в компаніях
- •Тема 3. Формування відносин з працівниками на засадах корпоративної соціальної відповідальності План
- •Права людини і трудові практики як предмет ксв.
- •Стандарти моп і принципи Глобального Договору у сфері праці.
- •Гідна праця як предмет ксв.
- •Європейські стандарти у сфері праці.
- •Особливості європейської моделі внутрішньої ксв.
- •Законодавство України у сфері праці, як основа ксв у відносинах з працівниками.
- •Соціальний діалог і ксв.
- •Сторони соціального діалогу
- •Кращі трудові практики та показники внутрішньої ксв: вітчизняний і зарубіжний досвід.
- •Питання професійної етики.
- •Тема 4. Стратегія соціально відповідальної поведінки в ринковому середовищі План
- •Формування складової корпоративної соціальної відповідальності у відносинах з споживачами.
- •Міжнародні ініціативи та законодавство України у сфері захисту прав споживачів.
- •Якість продукції (стандарт iso 9000).
- •Соціально відповідальний маркетинг.
- •Принципи добросовісної конкуренції.
- •Етична поведінка компаній щодо контрагентів по бізнесу.
- •Відповідальне управління ланцюгом постачання.
- •Відповідальне ставлення до інвесторів та дотримання принципів корпоративного управління.
- •Тема 5. Соціально відповідальні відносини бізнесу з територіальними громадами
- •Історичні аспекти залучення і розвитку громад: від патронату до соціальних інвестицій.
- •Вплив громади на роботу компаній та відповідальність компаній перед населенням.
- •Розвиток партнерств з місцевою владою та громадою.
- •Участь компаній у життєдіяльності громад.
- •Співпраця бізнес-структур з неурядовими організаціями.
- •Тема 6. Екологічні аспекти корпоративної соціальної відповідальності План
- •Превентивний підхід до вирішення екологічних проблем.
- •Програми з контролю забруднення та захисту довкілля, збереження природних ресурсів, дотримання екологічних стандартів тощо.
- •Міжнародні документи щодо навколишнього середовища (Цілі розвитку тисячоліття, Декларація Ріо-де-Жанейро тощо) та стандарти екологічного менеджменту (серія 180 14000).
- •Законодавство України про охорону навколишнього середовища.
- •Міжнародний і український досвід впровадження принципів екологічної відповідальності
- •Тема 7. Інформаційна політика і соціальна звітність План
- •Побудова системи комунікацій з ксв.
- •Консультації з заінтересованими сторонами на різних етапах розробки та впровадження стратегії з ксв та механізм зворотного зв'язку з ними.
- •1. Відносини з клієнтами.
- •2. Взаємовідносини з акціонерами.
- •3. Взаємовідносини з працівниками.
- •4. Взаємовідносини з постачальниками.
- •5. Взаємовідносини з громадськістю.
- •6. Взаємовідносини з державними органами і місцевою владою.
- •Ресурси в сфері соціальної звітності.
- •Корпоративні соціальні звіти: сутність, завдання і структура.
- •Міжнародні стандарти звітності зі сталого розвитку (gri – Global Reporting Initiative / Глобальна ініціатива зі звітності).Особливості соціальної звітності компаній в Україні.
- •Тема 8. Соціальна відповідальність різних суб'єктів суспільного розвитку План
- •Відповідальна держава і сталий розвиток.
- •Міжнародний досвід державного регулювання ксв.
- •Відповідальне споживання. Культура споживання та її вплив на розвиток ксв.
- •Соціальна відповідальність змі: вплив на поведінкові моделі в суспільстві.
- •Соціальна відповідальність освіти та науки.
- •Співпраця бізнесу і освіти.
- •Проект міжнародного стандарту з соціальної відповідальності iso 26000.
- •Тема 9. Оцінка результативності корпоративної соціальної відповідальності План
- •Показники внутрішньої ксв.
- •Методи та процедури оцінювання ефективності програм ксв.
- •Модель «Лондонської групи порівняльного аналізу» і особливості її використання.
- •Соціальний аудит.
- •Збалансована система показників.
- •Концепція потрійного результату.
- •Методи оцінювання ділової репутації соціально відповідальної компанії.
- •Моніторинг ефективності діяльності з організації ксв.
- •Рейтинги ксв.
- •Список використаної літератури Основна література Нормативні акти та документи
- •Додаткова література
- •Корисні сайти
- •Гессен Анатолій Євгенович Корпоративна соціальна відповідальність
Законодавство України про охорону навколишнього середовища.
Екологічне законодавство — це структура, що об'єднує екологічні юридичні норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути норми конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини різного змісту, з приводу охорони різних природних об'єктів. Вказане законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його реалізація породжує відносно сталі правові відносини.
Системою екологічного законодавства необхідно вважати цілісність, яка складається з окремих законодавчих актів, що перебувають між собою у взаємодії. Як правило, екологічний закон діє не сам по собі, а у взаємовідносинах і на підставі інших законів, причому не лише екологічного змісту.
Первісним елементом екологічного законодавства треба вважати його норму. Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства, оскільки перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи.
Екологічні акти юридичного значення мають різну юридичну силу залежно від того, яким державним органом вони прийняті чи затверджені. Юридична сила екологічних актів обумовлюється тим, який природний об'єкт береться державою під охорону, тобто сила юридичного захисту цього об'єкта залежить від його екологічної цінності, поширеності чи, навпаки, помітного зникнення, наслідком чого є занесення того або іншого об'єкта до Червоної книги. Проте системний аналіз сучасного екологічного законодавства дає підстави для висновку, що юридична сила захисту природних об'єктів залежить від місця цих об'єктів в системі навколишнього природного середовища та їх стану.
Система екологічного законодавства України в основному повинна відповідати системі екологічного права. Право того чи іншого об'єкта природи визначається його місцем в ній. Від системи природи залежать система екологічного права а отже, і система екологічного законодавства.
Охорона навколишнього середовища здійснюється різними, у тому числі й правовими, засобами. При цьому в правових формах захищаються переважно всі компоненти, які утворюють природне середовище.
Сучасними головними нормативно-правовими актами що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 р та інші. До того ж деякі відносини у сфері використання і охорони навколишнього природного середовища врегульовані кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а також Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Важливе значення у вирішенні цього питання має затверджений Постановою Верховної Ради «Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища».
Конституція України закріплює положення про те, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Це право від імені Українського народу здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 13).
Відповідно до Конституції України визначення екологічної політики здійснюється Верховною Радою України, яка затверджує загальнодержавні програми охорони довкілля, встановлює засади використання природних ресурсів.
Поняття використання і охорони природних ресурсів багато в чому взаємопов'язані, але було б невірним повністю ототожнювати їх. Використання природних ресурсів має за мету добування із природних ресурсів певних корисних як для суспільства в цілому (наприклад, господарських), так і для окремих індивідів (наприклад, оздоровчих) цілей. Метою охорони природних ресурсів є запобігання екологічно шкідливим наслідкам їх використання, збереження у першородному стані окремих компонентів довкілля, його екологічного балансу. Слід підкреслити особливе значення охорони природних ресурсів у контексті реалізації конституційного положення про право громадян на безпечне для їх життя і здоров'я довкілля(ст. 50).
Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»: здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою екологічної політики; забезпечує розробку державних республіканських і регіональних екологічних програм; координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій в питаннях охорони навколишнього природного середовища; встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, питань скидання забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів; встановлює порядок визначення платні та її максимальні розміри за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього; приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища; керує зовнішніми зв'язками в питаннях охорони навколишнього природного середовища.
Контроль у сфері природовикористання і охорони навколишнього природного середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження, інвентаризації та експертиз. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями. Державний контроль покладається на Ради народних депутатів, державні адміністрації та Міністерство охорони навколишнього природного середовища і його органи на місцях.
