1.1. Загальні вимоги та умови випробування приладів

До випробування відносяться наступні операції:

а) зовнішній огляд приладу;

б) визначення основної похибки приладу за нормальних умов експлуатації, встановлених Державним стандартом України або технічними вимогами.

Зовнішній огляд. Метою зовнішнього огляду є з’ясування загального стану приладу та виявлення видимих дефектів, які могли б завадити використанню даного приладу, незалежно від правильності його показів. До таких дефектів відносяться:

1. наявність деталей, які роз’єдналися всередині корпусу приладу, що визначається на слух при перекиданні приладу;

2. пошкодження окремих деталей (коректора, скла, затискачів), які безпосередньо не впливають на покази приладу, але роблять неможливим експлуатацію приладу або призведуть до швидкого його пошкодження;

3. відсутність написів на приладі, які вказують його призначення або межі вимірювань, а також відсутність фабричного номера.

Визначення зведеної (основної) похибки приладу. Основна похибка приладу визначається на кожній цифровій відмітці приладу, що перевіряється, за умови дотримання наступних вимог:

1. прилад повинен бути встановлений у робочому положенні, яке вказується умовним знаком на його шкалі. Якщо робоче положення приладу не вказано, то переносні прилади перевіряються в горизонтальному положенні, а щитові – у вертикальному положенні шкали;

2. вказівник (наприклад, стрілка) приладу необхідно встановити на початкову відмітку шкали коректором (якщо він є);

3. температура зовнішнього середовища повинна бути 20 5⁰С або такою, що вказана на приладі;

4. обмотки приладів класів 1.0; 1.5; 2.5; 4.0, щитових приладів всіх класів повинні бути прогрітими на протязі 15 хвилин струмом, що відповідає верхній межі шкали вимірювального приладу;

5. поблизу приладу, що перевіряється, не повинно бути значних феромагнітних мас, тобто він не повинен знаходитись під дією сторонніх магнітних полів, за винятком магнітного поля Землі.

Відхилення результату вимірювання х від істинного значення Х вимірюваної величини називається абсолютною похибкою. Під час повірки аналогових приладів за абсолютну похибку приймають різницю між показами приладу який повіряється ( ) і дійсним значенням вимірюваної величини ( ), яке визначається по зразковому приладу, отриманими в результаті вимірювання при плавному збільшенні та зменшенні вимірюваної величини:

. (1)

Варіація приладів визначається одночасно з визначенням основної похибки при плавному збільшенні, а потім зменшенні вимірюваної величини. Варіація – це різниця між повторними показами зразкового приладу при тих самих показах приладу, що перевіряється:

. (2)

Для правильності визначення варіації потрібно слідкувати, щоб під час вимірювання стрілка приладу, що перевіряється, не переходила за дану позначку шкали.

Відносна похибка вимірювання – це відношення абсолютної похибки до дійсного значення вимірюваної величини, а практично – до виміряного значення (результату вимірювань), виражене у відсотках:

. (3)

Зведена похибка – це відношення абсолютної похибки до граничного (номінального) значення вимірюваної величини, виражене у відсотках:

. (4)

Допустима зведена (основна) похибка електровимірювального приладу визначає його клас точності:

(9)

Клас точності приладу встановлюється за переліком, затвердженим Держстандартом України: 0.02; 0.05; 0.1; 0.2; 0.5; 1.0; 1.5; 2.5; 4.