4.2.2 Грунтові карти та картограми

Ґрунтова карта - це топографічна основа з відображеним на ній ґрунтовим покривом. В залежності від масштабу розрізняють мілкомасштабні (масштаб від 1 : 5000 000 до 1 : 50 000), крупномасштабні (масштаб від 1 : 25 000 до 1 : 5000) і детальні (масштаб від 1 : 2000 до 1 : 500) карти.

Під польовим ґрунтовим картуванням розуміють дослідження грунтів з натури з нанесенням результатів дослідження на топографічну основу. Процес складення карт розділяється на три періоди: підготовчий, польовий, камеральний.

В підготовчий період підбирають необхідні для польового періоду матеріали (топографічну основу, реактиви, етикетні книжки і т д), знайомляться з районом роботи (кліматом, рельєфом, рослинністю, материнськими породами).

В польовий період проводять польове дослідження грунтів: визначають типи грунтів, агрогідрологічні властивості, роблять морфологічний опис кожного типу грунту. Потім складають польову ґрунтову карту, відбирають зразки для аналізу та збирають необхідні дані про чинники ґрунтоутворення і про економіку господарства.

В камеральний період проводять фізико-хімічний аналіз зібраних зразків і складають ряд документів на основі польових матеріалів і даних аналізів. Такими документами є кінцева ґрунтова карта, картограма кислотності грунтів (лужності), катрограми вмісту рухомих форм калію і фосфору.

Грунтові карти й картограми мають велике значення в практиці сільськогосподарського виробництва, тому що на їх основі проводять наступні роботи:

• визначається розміщення сівозмін;

• встановлюється необхідність осушувальних або зрошувальних заходів;

• розраховується необхідність у вапнуванні або гіпсуванні грунтів;

• розробляється система обробки грунту під ту чи іншу культуру,

способи збільшення товщини зораного горизонту;

• встановлюється необхідність і способи боротьби з ерозією;

• визначаються дози і види необхідних мінеральних добрив;

• розроблюється план освоєння нових площ і т.д.

4.2.3 Поняття про водну та вітрову ерозію грунтів

Ерозія – це процес руйнування грунтового покриву, що включає винесення, перенесення й перевідкладення маси грунту. В залежності від головного чинника руйнування ерозію ділять на водну та вітрову.

Водна ерозія – окрім втрати найбільш плодючої частини грунту супроводжується рядом інших несприятливих явищ: втратою вологи, замуленням водоймищ, утворенням ярів і т.д. Розвиток водної ерозії залежить від цілого ряду чинників. Товщина снігового покриву й інтенсивність його танення визначають характер поверхневого стоку. Умови, що формують великий стік (швидке прогрівання, погана водопроникність), стимулюють появу ерозії. Опади також можуть сприяти появі ерозії. Зливи викликають більш інтенсивну ерозію, ніж мряка. На інтенсивність ерозії впливає і характер рельєфу: форма, крутизна, довжина схилу. Вузькі та довгі водозбори сприяють утворенню ярів. Гранулометричний склад грунту впливає на інтенсивність прояву ерозії. Водна ерозія викликає зміну не тільки фізичних властивостей, а й зменшує або знищує гумусовий горизонт.

Вітрова ерозія – (дефляція) – поширена переважно в районах недостатнього зволоження й з низькою відносною вологістю повітря. Посиленню руйнівної дії вітрів допомагає рельєф з древніми впадинами вподовж напряму переважаючих вітрів, широке розповсюдження ярових зернових і пропашних культур, коли значну частину року грунт не має рослинного покриву. Дефляцію грунтів легкого механічного складу може викликати вітер швидкістю 3-4 м/сек. Вітрова ерозія проявляється у вигляді пилових бурь та повсякденної дефляції. Видування верхнього шару грунту, як і у випадку з водною ерозією, веде до зменшення товщини гумусового профілю, запасів елементів живлення.

Комплекс протиерозійних заходів включає проведення організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних робіт.

Організаційно-господарчі заходи – це раціональний розподіл земельних угідь. На рівнинах схили крутизною до 9° використовують під польові культури, на схилах крутизною від 9 до 15° висівають ґрунтозахисні культури (багаторічні трави). На довгих схилах рекомендують землеробство на терасах.

Агротехнічні заходи направлені на послаблення поверхневого стоку й переводу його в ґрунтовий. Для цього застосовують снігозатримання. Силу вітру послаблює полосне розміщення культур, коли чергуються однорічні культури зі смугами багаторічних. Смуги розташовують перпендикулярно до напряму активних вітрів.

Лісомеліорація – важлива ланка в боротьбі з дефляцією. Розміщення лісосмуг на полях проводять з урахуванням напряму активних вітрів, рельєфу та ґрунтового покриву. Лісосмуги не тільки захищають грунт від ерозії, а й утворюють більш сприятливий мікроклімат.

Література [1] с. 180-209

[2] с. 206-312