План семінарського заняття

1. Філософія неопозитивізму і постпозитивізму.

2. Прагматизм: концепція істини.

3. Герменевтика.

4. Філософія життя: основні представники та ідеї.

5. Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм і неофрейдизм.

6. Філософія екзистенціалізму: вихідні принципи та категорії.

7. Соціально-критичний напрямок у філософії ХХ століття: концепція гуманістичного психоаналізу Е.Фромма.

8. Постмодернізм.

Проблемно-пошукові завдання

1. Проаналізуйте, в чому полягає відмінність між аналітичним і антропологічним напрямками в сучасній філософії.

2. Обґрунтуйте, в чому проявляється песимістичний характер вчення А.Шопенгауера.

3. Проаналізувати, які ідеї А.Шопенгауера були розвинуті в філософії Ф.Ніцше.

4. Охарактеризувати етичні погляди Ф.Ніцше, його ставлення до традиційної моралі.

5. Проаналізувати вчення Ф.Ніцше про „надлюдину”.

6. Проаналізуйте, які питання соціальної філософії були розглянуті Е.Фроммом.

7. Дайте характеристику запропонованої Е.Фроммом класифікації екзистенціальних потреб людини. Яку з потреб Ви вважаєте для себе найважливішою?

8. Розкрийте сутність вчення Е.Фромма про типи соціального характеру.

9. Проаналізувати основні проблеми, що складають предмет дослідження філософії екзистенціалізму.

10. Розкрити зміст основних категорій філософії екзистенціалізму.

11. Поясність, як Ви розумієте тезу екзистенціалізму про людину як „проект”.

13. Розкрити проблему співвідношення свободи і відповідальності (за роботою Ж.-П.Сартра “Экзистенциализм – это гуманизм”).

14. Як Ви вважаєте, чи є екзистенціальна філософія гуманістичною?

15. Сформулюйте Ваше ставлення до висловів: „свобода є усвідомлена необхідність” (Б.Спіноза) та „людина, народжена свободною, приречена на свободу” (Ж.-П.Сартр).

Тематика доповідей та рефератів

1. Шопенгауер А. – теоретик вселенського песимізму.

2. Філософія надлюдини Ф.Ніцше.

3. Програма “переоцінки усіх цінностей” та “імморалізм” Ф.Ніцше.

4. Гуманістичний психоаналіз Е.Фромма.

5. Аналіз проблеми свободи в філософії Е.Фромма.

6. Вчення С.К’єркегора про екзистенцію.

7. Проблема свободи в філософії екзистенціалізму.

8. Екзистенціальна свобода: вибір і відповідальність.

9. Провідні ідеї Ж.-П.Сартра в праці „Екзистенціалізм – це гуманізм”.

10. Філософські погляди Ж.-П.Сартра.

11. «Я бунтую – це означає, що я існую” (А.Камю).

12. Абсурд і свобода в філософії А.Камю.

Модуль іі. Основні проблеми філософІї

Тема 8. Проблема буття (онтологія). Діалектика буття

Зміст: 1.Буття як вихідна категорія філософії.. 2.Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку. 3. Філософські категорії як інструмент пізнання світу. 4. Категорії діалектики. 5. Закони діалектики.

1.Буття як вихідна категорія філософії

Як неодноразово підкреслювалось в історико-філософському розділі, проблема буття – одна з основних тем та проблем філософії. Існує розділ філософії, який вивчає цю проблему - онтологія. Вперше цей термін використав німецький філософ Х.Вольф – попередник І. Канта.

Будь-яке філософське судження починається з поняття про буття. Це найбільш давнє та фундаментальне поняття у філософії, і те, що воно означає, пов’язане з існуванням, дійсністю, реальністю, сущим. В філософії вже за часів античності розрізняли поняття “буття” та “суще”. Суще – це сукупність оточуючих речей. Але в розмаїтті речей можна знайти те, що являється загальним для них усіх. Така нейтральна ознака всього сущого полягає в тому, що воно взагалі існує. Це виражено в понятті “буття”.

Людей завжди цікавило питання, чому взагалі щось є і на чому воно тримається? Що являється його причиною? Спроба визначити це щось, що існує, наводила на думку, що буття – це і є тим останнім, про що допустимо запитувати, але воно не може бути традиційним чином остаточно визначене.

Втім, в спробах дослідження буття як філософської проблеми виявляється парадоксальність самої категорії: з одного боку, буття зорієнтоване на гранично загальні характеристики існуючого, а з іншого – воно осягається через розмірності існуючого, його структурність та відтворюваність. Не випадково, в цьому зв’язку у філософії виникає проблема співставлення буття як такого та окремих його різновидів, аспектів і форм.

Для вирішення цієї проблеми в сучасній філософській літературі пропонується умовно відокремити “буття світу” від “буття в світі”. Це означає, що різниця між “буттям світу” та “буттям в світі” виражається через відношення безконечного та конечного. “Буття світу” невід’ємне від “буття в світі”. Якщо “буття світу” має абсолютні характеристики, воно моністичне та невизначене, то “буття в світі” – конкретне, плюралістичне, предметне.

“Буття світу” не слід уявляти як аналог фізичної реальності “буття в світі”. Оскільки ж “буття світу” представляє собою чисту можливість, йому притаманні абсолютні характеристики, і при цьому воно зберігає свою невизначеність, то для його осягнення не можна обмежуватися лише раціональною логікою. Слідуючи науковому принципу додатковості, необхідно раціональну логіку (логіку розуміння) доповнити вірою, довірою, виходячи із аксіоми: буття світу є, і світ існує як безмежна, неминуща цілісність, тобто матеріальне та ідеальне, індивідуальне та суспільне однаково існують, хоча й проявляються в різних формах.

Філософська проблема буття передбачає розгляд співвідношення сталості буття та мінливості, тобто процесу становлення буття. Тут варто підкреслити, що буття і небуття (ніщо) не існують одне без одного. Це положення слід розуміти таким чином, що всі конкретні форми існування виникають із небуття (колись їх не було) і вони стають наявним буттям, тобто чимось. Їх буття завжди пов’язане з можливістю їх небуття, тобто переходу в іншу форму буття. Небуття мислиться як відносне поняття. В абсолютному сенсі небуття немає (спроба мислити небуття в абсолютному сенсі – марна справа). В нашій свідомості завжди будуть виникати якісь форми, якесь “щось”. Між буттям та небуттям стоїть становлення, яке в самому бутті фіксує певне протиріччя (наприклад, процес становлення особистості).