2.Робота з дітьми з розладами зору.

Особливості корекційної роботи у навчанні дітей з вадами зорової функції

• дитина повинна сидіти так, щоб бачити написане на дошці без напруження і окулярів;

• час від часу їй треба дивитись у вікно;

• робоче місце дитини має бути гарно освітленим;

• в організації робочого місця, обсягу матеріалу, наочності і методів навчання необхідно враховувати конкретний зоро­вий діагноз. Наприклад, короткозору дитину слід посадити ближче до дошки, а далекозору - подалі;

• наочні посібники мають бути чіткими, яскравими, не дріб­ними. Якщо вчитель показує завдання на дошці, то він має переконатись, що дитина все бачить. Інакше вона виконає за­вдання неправильно не через його нерозуміння, а внаслідок неповноцінного його сприймання;

• зорову роботу слід чергувати з усною чи дотиковою, врахову­ючи підвищену втомлюваність зору;

• для зняття зорової втоми після 10-15 хвилин зорового наван­таження виконати спеціальні розслаблюючі вправи;

• не перебільшувати обсяг домашніх завдань, щоб не переван­тажувати зір. Наголосимо, що ця вимога стосується як дітей з вадами зору, так і здорових учнів. Адже постійне переванта­ження зорової функції може призвести до її порушення;

• у роботі з дітьми використовувати не лише зір, а й збережені аналізатори (тобто у процесі обстеження об'єктів, наочності залучати дотик, нюх, слух);

• враховувати повільність дитини при виконанні письмових за­вдань, читанні. З цією метою коригувати обсяг роботи, щоб учень не відставав від зрячих однокласників; використову­вати компенсаторні механізми пам'яті, які сприятимуть під­тримці оптимального темпу роботи;

• з метою участі учнів з вадами зору у фронтальній роботі кла­су для них необхідно підготувати індивідуальний дидактич­ний матеріал, наприклад, картки, таблиці, схеми;

• слідкувати за поставою дитини: відстань від очей до робочої поверхні має бути не меншою за ЗО см, для читання викорис­товувати підставки;

• мовлення вчителя має бути чітким, виразним, зрозумілим; вчитель має вголос коментувати всі свої дії (малювання, по­каз, письмо та ін.);

• можна використовувати спеціальні адаптивні умови, напри­клад, оптичні (окуляри, лінзи, призми), неоптичні (фломас­тери чорного кольору, кольорові маркери тощо).

Навчання і виховання дитини з вадами зорової функції має бути поєднаним із оздоровленням, корекційними заняттями з розвитку зору, по необхідності - із лікуванням, логопедичними заняттями, психокорекцією.

МЕТОДИКИ ДЛЯ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ РОЗЛАДИ ЗОРУ

►► Методика «Коробки форм»

Мета: визначити ступінь сформованості уявлень про форму.

►► Методика «Пірамідка й мисочки»

Мета: визначити ступінь сформованості предметних дій та уявлень про величину.

►► Методика «Розрізні картинки»

Мета: виявити рівень зорового синтезу і просторового сприйняття.

►► Методика «Вільний малюнок»

Мета: виявити рівні сформованості уявлень про навколишній світ, володіння технікою малювання й розвитку дрібної моторики.

3.Робота з дітьми з розладами функцій опорно-рухового апарату.

Працюючи з дітьми, необхідно враховувати такі моменти:

• діти з церебральними паралічами стійко психічно виснажені, не здатні до тривалого інтелектуального напруження. Для них характерні розлади емоційно-вольової сфери, що найчастіше проявляється в плаксивості, дратівливості, вередливості, їм часто властива невпевненість у собі, часто проявляється наївність суджень, сором'язливість, боязкість. Це поєднується з підвищеною чутливістю, вразливістю, замкненістю;

• відставання в розвитку мовлення призводить до обмеження обсягу знань та уявлень про навколишній світ, ускладнює спілкування дітей;

• найбільш характерною ознакою особистості дитини є своєрідний психічний інфантилізм, що проявляється в егоцентризмі, лабільності, підвищеній сугестивності й залежності від оточення. У дітей із церебральними паралічами можуть відзначатися патологічні риси характеру: істероїдні, тривожно-недовірливі, невротичні;

• для більшості дітей із церебральними паралічами характерна пасивність, млявість, нерішучість, швидка зміна настрою. Вони бояться висоти, темряви, самотності;

• у школі такі діти проявляють тривожність, страх перед усною відповіддю, нерідко в них виникає заїкуватість.

Основні принципи корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають ДЦП:

1. Комплексний характер корекційно-педагогічної роботи. Це означає, що потрібне постійне враховування взаємовпливу рухових, мовленнєвих і психічних порушень в динаміці розвитку дитини. Внаслідок цього необхідна спільна стимуляція (розвиток) всіх сторін психіки, моторики, мовлення, а також попередження і корекція цих порушень.

2. Ранній початок онтогенічно послідовного впливу з опорою на збережені функції.

3. Корекційна робота будується не з урахуванням віку, а з урахуванням того, на якому етапі психомовного розвитку знаходиться дитина.

4. Організація роботи в рамках основної діяльності. При всіх корекційно-педагогічних заходах стимулюється основна для даного віку діяльність (в шкільному віці – навчальна діяльність).

5. Спостереження за дитиною в динаміці.

6. Тісна взаємодія з батьками і найближчим оточенням.

Основні напрямки корекційно-педагогічної роботи:

– розвиток емоційного, мовленнєвого, предметно-дійового і ігрового спілкування з навколишніми;

– стимуляція сенсорних функцій(зорового, слухового, кін естетичного сприйняття);

– формування просторових і часових уявлень. Корекція цих порушень;

– розвиток уваги, пам'яті, уявлення;

– формування математичних уявлень;

– розвиток зорово-рухової координації і функціональних можливостей кисті і пальців, підготовка до оволодіння письмом;

– виховання навичок самообслуговування і гігієни;

– проведення логопедичної роботи.

У дітей із дитячим церебральним паралічем доволі часто фік­сується затримка психічного розвитку, тому в спеціальній літера­турі рекомендовано застосовувати психокоригувальні прийоми для роботи з такими дітьми.