2.3. Опорний конспект лекцій

Тема 1. Праця як сфера життєдіяльності та провідний фактор виробництва План

1. Праця як об’єкт і предмет дисципліни “Економіка праці та соціально-трудові відносини”.

2. Праця як сфера життєдіяльності та її аспекти.

3. Зміст і характер праці, сутність і чинники їх розвитку.

4. Праця як чинник суспільного виробництва та її функції.

1.5. Задоволеність працею та її структура.

Література

Основна: 1,7,10,11

Додаткова: 2,3.

Основні терміни та поняття: праця, трудова діяльність, зміст і характер праці, професійна придатність працівника, задоволеність працею.

1. Праця вивчається багатьма дисциплінами: Фізіологія й психологія праці, Гігієна праці, Організація праці, Нормування праці, Трудове право та ін. Але відрізняються ці дисципліни тими гранями об’єкта “праця”, які вони досліджують.

У праці, як в об’єкті вивчення ЕП і СТВ, розглядаються такі її особливості:

• праця - це доцільна діяльність щодо створення матеріальних та духовних цінностей, яка повинна бути ефективно, раціонально, економічно організована;

• праця є однією з головних умов життєдіяльності не лише окремого індивіда, але й суспільства в цілому, чинного функціонування будь-якої організації;

• праця не є товаром у звичайному економічному розумінні цього терміна, товаром є послуги робочої сили, які надаються найманими працівниками в процесі праці;

• у процесі праці формується система соціально – трудових відносин, які є стрижнем суспільних відносин на рівні країни, регіону, фірми та окремих індивідів.

Предмет ЕП і СТВ – це праця, як доцільна діяльність людей, яка завжди і одночасно є взаємодією між людиною й природою, а також взаємовідносинами між людьми в процесі і з приводу виробництва.

у будь-якому процесі праці виділяють такі його складові:

• предмет праці – це те, на що спрямована праця: речовина природи або предмет, що вже перетворений в попередньому процесі праці, або об’єкт надання послуг, із метою надання йому нових властивостей, корисних людині;

• засоби праці – машини, механізми, інструменти, прилади, тобто знаряддя праці, а також будівлі, де відбувається трудовий процес, споруди, що його забезпечують;

- спосіб впливу на предмети праці або технологія діяльності, передбачає наявність певних професійних знань і вмінь для виконання роботи;

- організація праці, тобто упорядкування процесу праці в просторі та в часі;

- сама праця, як доцільна діяльність людини, яка за допомогою засобів праці, технології та певної організації впливає на предмет праці з метою пристосування його для своїх потреб.

Кожен із цих елементів є необхідним у процесі суспільної праці та залежно від ступеня їх досконалості, повноти використання кінцевий результат праці буде різним.

2. Характеризуючи участь людини в створенні будь-яких благ, що задовольняють його потреби, використовують такі поняття: діяльність, функціонування, заняття, дії, робота та ін. Розглянемо основні з них, які співпадають із поняттям праця. Практичне значення відокремлення цих категорій полягає в необхідності визначення певного виду діяльності як форми суспільних відносин.

Діяльність – форма існування людини, це процес, в якому реалізуються фізичні та розумові здібності для задоволення певних потреб. Це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою. У будь-який момент свого життя людина може знаходитись у стані діяльності або бездіяльності. Діяльність виступає як активний процес, а бездіяльність як пасивний. Переважна частина діяльності людей здійснюється усвідомлено, на ґрунті внутрішньо аргументованих спонукань. Звідси, усвідомлену діяльність поділяють на трудову й нетрудову. Види діяльності надано на рис.1.1

ДІЯЛЬНІСТЬ

(функціонування)

Фізіологічно обумовлена

Фізіологічно не обумовлена

Інстинктивна

Усвідомлена

Незаборонена (легітимна)					1
2	Цілеспрямована
	Утворювальна			3
	Затребувана	4
	ПРАЦЯ

Рис. 1.1. Взаємозв’язок понять “праця - діяльність”

Терміни робота й праця виправдано застосовуються як синоніми: пішов на роботу, робоче місце, робочий час, працездатність людини та ін.

У трудовій діяльності людини можна виділити такі аспекти:

• суспільний, тому, що цілі діяльності людини зумовлені потребами суспільства. Останні формують, визначають, спрямовують, регулюють діяльність людини;

• економічний, який проявляється в зайнятості, ринку праці, оплаті й матеріальному стимулюванні, плануванні, аналізі й обміну праці;

• соціальний, у процесі праці реалізуються потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, цілі й очікування, міжособистісні відношення різних соціальних груп працівників, формується та розвивається система соціально – трудових відносин, яка є стрижнем трудових відносин на усіх рівнях економіки;

• психофізіологічний, як процес витрачання нервової (психічної) і мускульної (фізичної) енергії людини, в результаті чого створюються необхідні для життя та розвитку суспільства споживчі вартості;

• техніко-технологічний: технічне й технологічне оснащення, електро- та енергоозброєність, техніка безпеки, екологія та інше;

• правовий – законодавче регулювання трудових відносин: зайнятості, безробіття, соціального захисту та інше.

Практично, в будь-якій формі вияву праці, соціально – трудові проблеми охоплюють майже всі, або більшість аспектів трудової діяльності. Це свідчить про складність вирішення проблем у царині праці.

3. У процесі трудової діяльності слід виділяти зміст і соціально – економічний характер праці.

Зміст праці – це функціональні особливості конкретного виду трудової діяльності, зумовлені предметом праці, засобами виробництва й формою організації виробничого процесу, які відображають професійну спрямованість праці.

Зміст праці характеризується такими ознаками:

• складність праці;

• професійна придатність працівника;

• ступінь самостійності працівника.

Розглядаючи першу ознаку, слід урахувати, що в процесі праці здійснюються такі функції: логічна, виконавча, реєстрації та контролю, регулювання.

Залежно від переваги в трудовій діяльності тих чи інших функцій, визначається складність праці, утворюється певне співвідношення функцій розумової та фізичної праці.

Визначення цього співвідношення має значення для обґрунтування міри оплати праці. Це потребує проведення редукції праці, тобто приведення складної праці до простої.

Складна праця на відміну від простої має такі особливості:

• виконання працівником таких функцій розумової праці, як планування, аналіз, контроль, координування;

• концентрація активного мислення і цілеспрямоване зосередження;

• послідовність в прийнятті рішень і дій;

• точна й адекватна реакція організму людини на зовнішні подразники;

• швидкі, вправні і різноманітні трудові дії;

• відповідальність за результати праці.

Розглядаючи таку ознаку як “професійна придатність працівника” слід відзначити, що її вплив на результати праці зумовлено здібностями людини, формуванням і розвитком її генетичних нахилів, вдалим вибором професії, умовами розвитку і відбору кадрів. Необхідно ураховувати, що у людини не може бути повністю готової профпридатності до того, як вона включилася в професійну підготовку та відповідну трудову діяльність. Лише в процесі трудової діяльності можливо визначити повне поєднання людини й професії. В ході профорієнтації, профконсультації і профвідбору створюються передумови такого поєднання.

Наступна ознака змісту праці – ступінь самостійності працівника, яка залежить як від зовнішніх обмежень, так і внутрішніх. Зовнішні визначаються формою власності: державне, колективне, приватне підприємство, де працює людина. Внутрішні обмеження зумовлені масштабом та рівнем складності роботи.

Сутність розглянутих ознак змісту праці є основою горизонтальної і вертикальної диференціації в оплаті праці. Зміст праці відображається в довідниках кваліфікаційних характеристик професій працівників, у посадових інструкціях, трудових обов’язках та ін. документах, що регламентують функції працівників.

Зміст праці, що відображено в довідниках кваліфікаційних характеристик професій працівників є підґрунтям формування навчальних планів робітників і фахівців.

За змістом розрізняють:

а) працю у сфері матеріального і нематеріального виробництва;

б) за видами діяльності: підприємця, керівника, вченого; службовця, робітника, фермера ін.;

в) за професією: економіст, юрист, лікар, інженер, технолог, слюсар, водій тощо.

г) за спеціальністю:

• економіст: фінансист; маркетолог; бухгалтер; ревізія й аудит;

• слюсар – сантехнік; слюсар – водопровідник тощо.

Соціально – економічний характер праці відображає ступінь розвиненості виробничих відносин і розкриває процес взаємодії людини із суспільством. При цьому тип суспільної організації праці виявляється в способі поєднання працівників із засобами виробництва, у специфічних формах розподілу праці і його соціальній структурі, у взаємозв’язку окремих видів праці.

Характер праці – це якісні характеристики праці, які відображають особливості її функціонування залежно від змісту праці. Це її соціально – економічні ознаки, що відображають тип суспільної організації праці і ставлення до неї працівників.

Характер праці зумовлюють такі чинники:

1. форми власності: вільна і примусова праця; індивідуальна і суспільна; наймана і приватна праця ін.;

2. ставлення до праці: престижна не престижна;

3. відносини розподілу;

4. сутність соціальної різниці в процесі праці.

Залежно від характеру праці розрізняють такі її види: примусову і вільну; приватну і найману; індивідуальну і колективну; особисту і суспільну; змістову і не змістовну; творчу – рутинну; розумову (інтелектуальну) і фізичну; різної ступіні важкості, шкідливості і небезпечності, напруженості та ін.

Зміст і характер праці тісно пов’язані між собою і залежать від розвитку продуктивних сил і стану виробничих відносин. Вивчення цих характеристик праці дозволяє на науковій основі підійти до здійснення розподілу і кооперації праці; розробки раціональних режимів праці та відпочинку; формуванню дієвих форм мотивації і стимулювання праці.

Різноманітність видів праці потребує певної їх класифікації. Виділяють такі критерії класифікації:

1) за характером і змістом праці;

2) за предметом і продуктом праці;

3) за засобами і способами праці;

4) за умовами праці;

5) за видами діяльності;

6) за рівнем професійної підготовки.

Класифікація видів праці залежно від характеру змісту розглядається у двох аспектах: соціальному і структурному. Перший зумовлений формою власності на засоби виробництва (праця приватна (власника, орендатора) й наймана праця; індивідуальна і суспільна). Соціальний характер праці виявляється у формуванні способів мотивації праці (бажання, усвідомлена необхідність, примушення).

Структурний характер праці формується під впливом особливостей змісту праці з позиції ступеня інтелектуалізації праці (розумова й фізична; творча та репродуктивна) і кваліфікаційної складності трудових функцій (визначається кількістю складових, їх різноманіттям, новизною й умовами використання).

Класифікація видів праці за предметом і продуктом базується на професійному, функціональному і галузевому поділі праці. Професійний поділ зумовлює виділення праці науковця (дослідника), інженера, управлінця, виробника, педагога, лікаря ін. За функціональним поділом виділяють працю підприємницьку, інноваційну, відтворювальну, комерційну (остання відображає і професійну ознаку). За галузевим поділом виділяють працю промислову і сільськогосподарську (працю у рослинництві та працю у тваринництві), у будівництві, транспорті, в комунікаційній сфері ін.

Класифікація видів праці залежно від умов праці передбачає виділення праці у санітарних і рухомих умовах, наземну і підземну працю, працю нерегламентовану (вільну), регламентовану і жорстко регламентовану з примусовим режимом.

Для загальної характеристики конкретного виду праці використовують ознаки усіх класифікаційних груп. Усебічна характеристика праці кожного працівника і колективу повинна слугувати необхідною базою для оцінки його відповідності вимогам, що витікають із цілей праці у вирішенні економічних і соціальних завдань підприємства або індивіда.

4. Праця займає провідне місце серед інших факторів виробництва. Це підтверджено практичними розрахунками американських учених. Доведено, що ¾ знов утвореної вартості створюється працею, а ¼ - за рахунок інших факторів виробництва. На початок 1990 років вартість людського капіталу в США становила 44,5 трильйонів доларів, що в 3,5 рази перевищила вартість матеріального капіталу.

Тому, вирішальним чинником сучасного виробництва є працівник. Від ефективного функціонування системи формування, вдосконалення, розподілу і використання його творчого і робочого потенціалу безпосередньо будуть залежать результати суспільного виробництва. У процесі праці функцією живої праці є не тільки створення нової вартості, але й перенесення матеріалізованої у засобах виробництва минулої праці на створений продукт. Тому від живої праці залежить ефективне використання уречевленої праці.

Підсумовуючи вище викладене, можна стверджувати, що праця відіграє важливу роль у формуванні та розвитку як особистості так і усього суспільства. Цю роль можна розкрити через такі функції праці: 1) спосіб задоволення потреб людини; 2) створення суспільного багатства; 3) творець суспільства і чинник суспільного прогресу; 4) творець людини, чинник формування професійних навичок, накопичення досвіду, навичок спілкування й взаємодії; 5) сила, що відкриває шлях людини до свободи.

5. Найважливішим чинником розкриття творчого і трудового потенціалу людини, а звідси високого рівня ефективності її праці, є задоволеність працею.

Задоволеність працею – це стан збалансованості вимог, що ставляться працівником до змісту, характеру й умов праці та суб’єктивна оцінка можливостей реалізації цих вимог. Це оцінка ставлення людини або групи людей до власної трудової діяльності, до різних її аспектів і найважливіший показник адаптованості працівника на даному підприємстві, в даній трудовій організації.

Розділяють загальну і часткову задоволеність працею. У практичній діяльності складаються різні співвідношення між ними, які необхідно ураховувати під час виміру задоволеності працею, а саме:

1. загальна задоволеність (або незадоволеність) виникає в результаті значної переваги суми позитивних або негативних чинників одних над другими;

2) один із позитивних або негативних чинників виявляється настільки значимим, що визначає загальну задоволеність;

3. виникає відносна рівновага між позитивними та негативними чинниками, а загальна задоволеність стає невизначеною.

Чинники, що визначають задоволеність працею різноманітні:

• рівень вимог працівника до змісту й умов праці;

• об’єктивний стан умов праці й адекватність суб’єктивній оцінці їх;

• частка власних зусиль працівника в досягненні багатьох умов праці та можливість впливати на ці умови.

Чинники, що створюють передумови задоволеності (чи не задоволеності) працею багаточисельні, до них відносять:

• об’єктивні характеристики трудової діяльності;

• суб’єктивні особливості сприйняття працівника і його переживання;

• освіта і кваліфікація працівника; трудовий стаж;

• стиль і методи керівництва; увага керівників до проблем праці; громадська думка;

• системи матеріальної і моральної мотивації інше.

Практично всі перелічені фактори піддаються управлінню й існують реальні соціальні технології, що дозволяють управляти задоволеністю працею.