2. Організація використання, технічного обслуговування та збереження газозарядних засобів

Організація експлуатації газозарядних засобів складається з наступних основних етапів:

• підготовка засобів до використання (підготовка до забезпечення польотів);

• контроль технічного стану засобів і якості газів перед допуском до застосування;

• розгортання засобів і виконання операцій зарядки систем літальних апаратів газами;

• технічне обслуговування і збереження засобів в авіаційній частині.

Для забезпечення високої бойової готовності авіаційних частин і попередження передумов до інцидентів з повітряним судном на засобах зарядки (заправки) газу проводиться комплекс заходів при підготовці їх до використання.

2.1 Підготовка засобів до використання (підготовка до забезпечення польотів)

Підготовка засобів проводитися, як правило, напередодні дня польотів закріпленими за ними водіями і механіками в об’ємі щоденного технічного обслуговування чи особовим складом автоТЕЧ в обсязі чергових номерних технічних обслуговувань.

Дозарядка газозарядних станцій здійснюється:

• повітрозарядних станцій – від аеродромних компресорних станцій;

• киснево-азотно-зарядних станцій – на спеціально обладнаному майданчику від киснедобувних станцій, на складі балонів чи від установки газифікації рідкого кисню (азоту);

• вуглекислотно-зарядних станцій – із транспортних балонів чи цистерн рідкої вуглекислоти.

Зведення про наповнення ємностей газозарядних засобів записуються в журналі обліку роботи установки з указівкою дати, години, величини тиску, вологості і процентного вмісту газу. На кисень і азот додатково видається заповнений паспорт, а кожен ТРЖК повинний мати довідку про технічну справність і знежирення.

Усі газозарядні засоби повинні мати відповідні смуги і написи. Смуги шириною 200 мм наносяться уздовж середньої частини кузова (резервуара) на всю довжину з двох сторін. Колір смуги для повітря – чорний, кисню – голубий, газоподібного азоту – коричневий і для рідкого азоту і вуглекислоти – чорний. На смуги наноситися напис, що вказує найменування газу (розмір букв 100×500 мм): “Стиснене повітря” – білого кольору; “Кисень медичний” – чорного кольору; “Азот спеціальний” чи “Азот” - жовтого кольору; “Вуглекислота” – жовтого кольору. Крім того, на киснево-зарядних шлангах поруч із зарядним штуцером, наносяться два кільця блакитного кольору шириною по 50 мм, на відстані 50 мм один від одного. На азотно-зарядних шлангах наносяться три кільця жовтого кольору шириною по 20 мм, на відстані 10 мм один від одного. Інструмент спеціального обладнання киснево-зарядної станції фарбується в блакитний колір.

2.2 Контроль технічного стану засобів і якості газів перед допуском до застосування

Контроль повноти і якості підготовки засобів до роботи на авіаційній техніці здійснюють командири підрозділів. Результати контрольного огляду записуються в журналі обліку роботи газозарядної станції (установки). Контрольний огляд засобів перед виходом з парку проводиться в підрозділі (на спеціальному майданчику чи на місцях стоянки в парку) техніком (старшим техніком) підрозділу і на контрольно-технічному пункті начальником пункту.

Контрольний огляд газозарядних засобів до і після наповнення їх ємкостей газами виконується начальниками газодобувних станцій. Цей вид контролю має на меті перевірку технічного стану станцій перед заповненням ємкостей газами, якості видаваних стиснутих і зріджених газів, а також правильності оформлення документації.

Останнім етапом контролю засобів зарядки (заправки) стиснутими і зрідженими газами перед допуском до застосування є аеродромний контроль, якій проводиться посадовими особами служби озброєння і черговими по аеродромно-технічному забезпеченню польотів на спеціально обладнаних майданчиках аеродрому (стоянках засобів). Якість кисню на цьому етапі перевіряється лікарем авіаційної частини.

Аеродромний контроль проводитися перед допуском до забезпечення польотів (попередньої підготовки), після кожного нового заповнення ємкостей газами, а також після усунення відмов і несправностей у системах спеціального обладнання.

Обсяг аеродромного контролю газозарядних засобів включає перевірку наявності паспорта на кисень, заповненого на день роботи, журналу обліку і відповідність записів про якість газів вимогам інструкції з експлуатації літальних апаратів і ГОСТ (ТУ), стану зарядного шланга, штуцера, заглушки, захисного чохла, спецодягу; наявності промаркірованого і знежиреного інструмента; зарядки систем газами і тиску в них; стану вимірювальних приладів (манометрів, ваг), їх таврування, запис про лабораторну перевірку на точність показань (періодичність лабораторної перевірки манометрів класу 2, 5 і вище для виміру тиску газів – не рідше одного разу в 12 місяців); наявності комплектності і пломбування вогнегасників, системи пожежегасіння.

При позитивному результаті аеродромного контролю посадова особа служби озброєння в журналі обліку роботи газозарядного засобу робить запис: “Зарядку дозволяю”, ставити підпис і дату.

Для безпосереднього обслуговування літальних апаратів підготовлені газозарядні засоби розгортаються в робоче положення на стоянках аеродрому, по команді чергового по аеродромно-технічному забезпеченню подаються до літальних апаратів і з дозволу техніка (механіка) установлюються відповідно до наявних схем безпосередньо у літальних апаратах.

З невеликою інтенсивністю використовуються засоби зарядки повітрям, азотом і киснем, що заряджають системи літальних апаратів після кожного польоту. Транспортні резервуари рідкого кисню в тактичної авіації використовуються тільки для транспортування і збереження зріджених газів, у військово-транспортній авіації – для заправки десантного обладнання медичним киснемо.

Зарядка систем нейтрального газу в мирний час застосовується не на всіх типах літальних апаратів і не для всіх польотних завдань.

Використання засобів для зарядки протипожежних систем літальних апаратів проводитися порівняно рідко, тому що витік вогнегасних газів чи мимовільне спрацьовування піротехнічних головок на нових типах вогнегасників теоретично виключається. Якщо ж система спрацювала в результаті запалення об'єкта, то відновлення її, як правило, потребує набагато більше годин, чим зарядка вогнегасників.

У конкретних умовах кожної військової частини необхідно правильно оцінювати можливості газозарядних засобів з метою забезпечення більш високої ефективності їх використання.