Автотрофні істоти – це істоти, які використовують для своєї життєдіяльності неорганічні речовини.

Автотрофність дає змогу значною мірою пос­лабити економічні зв'язки біосфери і людства, хоч це далеко не єдиний і, очевидно, не головний шлях вирішення ресурсно-еко­логічних проблем у III тисячолітті.

Другий шлях подолання ресурсних обмежень пов'язаний із поступовою, але неухильною космізацією всієї господарської ді­яльності. Причому йдеться не лише про вирішення головної проб­леми початку століття, а й про якісну трансформацію всієї глобаль­ної економічної системи.

На зламі тисячоліть нова система еконо­мічних координат потребує суттєвого розширення й оновлення поняттєвого економічного апарату. Нині можна ствер­джувати, що на зміну головному суб'єкту економічних відносин homo economicus, який панував, починаючи з часів А. Сміта, приходить homo cosmicus.

Майбутні парадигмальні зміни здійснюватимуться еволюцій­но, в міру нагромадження відповідної критичної маси і в матеріальній, і в інтелектуальній сферах. І в першому, і в другому випадку існують певні спадковість, взаємозв'язок, матеріальна спільність, глобальна господарська єдність, які субстанційно фор­муються і розвиваються в межах матеріальної єдності світу.

Економічне знання, економічний дискурс розгортається на основі своєрідної внутрішньої субстанційної основи: виробництво — праця — вартість. Очевидно, ми на порозі змін змісту цих фундаментальних понять еко­номіки.

Однак у соціально-економічних системах будь-якого рівня надзвичайно важливе значення має проблема не лише створення, а й розподілу багатства, вироблених ресурсів, що безпосередньо пов'язано з володінням, користуванням, розпорядженням ними, тобто з власністю.

Є підстави вважати, що в аграрній цивілізації визначальну, домінуючу роль у розподілі відігравала земельна власність, в індустріальній —промислова, у ноосферно-косміч­ній — інтелектуальна. Це, зрозуміло, в жодному разі не означає, що власність не впливає на процес створення багатства, на вироб­ництво ресурсів. Особливо це стосується «соціальних» форм влас­ності (приватна, державна, змішана та ін.).

Таким чином, цивілізаційний економічний дискурс спирається на «три кити»:

• субстанційну основу, яка пояснює процес виробництва і розпо­ділу багатства;

• ресурсну базу планети та навколоземного простору як загальне, універсальне першоджерело економічної діяльності;

• вектор економічної еволюції.

Цивілізаційне (глобальне) економічне знання почало форму­ватися на етапі становлення світового ринку (кінець XV—XVI ст.), у процесі розгортання промислової революції (XVIII ст.) та по­глиблення міжнародного поділу праці, визрівання цілісної світогосподарської системи наприкінці XIX ст.

Сьогодні головними системоутворювальними факторами світової економічної системи висту­пають:

науково-технічна революція (і передусім її інформаційно-інтелектуальна домінанта);

інтернаціоналізація і глобалізація всієї господарської діяльності;

ринкові детермінанти й інструменти, особливо фінансові.

Таким чином, на рубежі тисячоліть фор­мується небачена суперсистема фінансово-інформаційних зв'язків у масштабах планети.