2.3. Види логістики

Логістика як наука з управління матеріальними, інформаційними та іншими потоками включає в коло своїх інтересів значну частину сфери економічного життя суспільства. У зв'язку з цим для формалізації наукових досліджень і практичних розробок вона розбивається на декілька напрямків:

1. За масштабами розроблюваних проблем логістика поділяється на:

- макрологістику;

- мікрологістику.

У сферу досліджень макрологістики включаються процеси, які протікають на регіональному, міжрегіональному, загальнонаціональному і міждержавному рівнях.

Логістика на даному рівні виражається в проведенні глобальної логістичної стратегії, яка полягає у формуванні стійких торгово-економічних зв'язків між окремими країнами і регіонами на основі територіального розподілу праці у рамках сформованої спеціалізації та міжгалузевого кооперування.

Ефективність глобальної логістичної стратегії характеризується різними показниками. Наприклад, відношенням обсягу міжрегіональної або зовнішньої торгівлі до обсягу відповідного валового продукту, питомою вагою завезених комплектуючих виробів у загальному обсязі випуску продукції і т.д.

Глобальна логістична стратегія, яка проводиться не однією, а групою країн, може оформлюватися як найважливіші політичні рішення. Яскравим прикладом цього є створення Єдиного європейського співтовариства з єдиним внутрішнім ринком (спрощені та скасовані митні формальності, прискорене впровадження загальноєвропейських стандартів, проголошена рівноправність фірм і компаній країн-учасниць Європейського співтовариства в отриманні державних контрактів у кожній із країн альянсу і т.д.).

Мікрологістика займається комплексом питань з управління матеріальними, інформаційними та іншими потоками, ґрунтуючись на інтересах окремого підприємства або корпоративної групи підприємств, об'єднаних загальними цілями щодо оптимізації господарських зв'язків.

2. За характером зон управління логістика поділяється на:

- зовнішню;

- внутрішню.

Зовнішня логістика займається питаннями регулювання потокових процесів, які виходять за рамки діяльності, але перебувають у сфері впливу суб'єкта господарювання.

Внутрішня логістика спрямована на координацію й удосконалювання господарської діяльності, пов'язаної з управлінням потоковими процесами в межах підприємства або корпоративної групи підприємств.

В економічній літературі найбільш розповсюдженим принципом структуризації логістики є характер господарської діяльності. Відповідно до цього принципу виділяють такі види логістики: закупівельну, виробничу, розподільчу, транспортну, інформаційну і т.д. Однак, в цьому випадку коректніше вести мову не про види логістики, а про її функціональні області.

3. Логістичні системи

3.1. Поняття системи

Поняття логістичної системи є одним з базових понять логістики. Існують різноманітні системи, що забезпечують функціонування економічного механізму. З цих багатьох необхідно виділити саме логістичні системи з ціллю їх синтезу, аналізу та вдосконалення.

В енциклопедичному словнику: “Система (від грец. – цілісне, складене з частин, сполучення) – це багато елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках один з одним, утворюючих визначену цілісність, єдність”.

Для більш точного визначення поняття “система” наведемо властивості, якими повинна володіти система. Тоді, якщо вдасться, довести, що будь-який об’єкт наділений цією сукупністю властивостей, то можна стверджувати, що даний об’єкт є системою.

Існує чотири властивості, якими повинен володіти об’єкт, щоб його можна було вважати системою.

Перша властивість (цілісність та членування). Система є цілісна сукупність елементів, взаємодіючих один з одним. Слід мати на увазі, що елементи існують лише в системі. Поза системою це лише об’єкти, що володіють потенційною здатністю утворення системи. Елементи системи можуть бути різноякісними, але одночасно сумісними.

Друга властивість (зв’язку). Між елементами системи є суттєві зв’язки, які з закономірною необхідністю визначають інтегровані якості цієї системи. Зв’язки можуть бути речові, інформаційні, прямі, зворотні і т.д. Зв’язки між елементами всередині системи повинні бути більш потужними, ніж зв’язки окремих елементів з зовнішнім середовищем, так як в протилежному випадку система не зможе існувати.

Третя властивість (організація). Наявність системоформуючих факторів у елементів системи лише передбачає можливість її створення. Для появи системи необхідно сформувати впорядковані зв’язки, тобто визначену структуру, організацію системи.

Четверта властивість (інтеграційні якості). Наявність у системи інтеграційних якостей, тобто якостей, властивих системі вцілому, але не властивих ні одному з її елементів зокрема.

Можна навести багато прикладів систем. Наприклад, розглянемо звичайну кулькову ручку, чи має вона чотири властивості системи. Перше: ручка складається з окремих елементів – корпус, ковпачок, стержень, пружина і т.д. Друге: між елементами є зв’язки – ручка не розсипається, вона є єдиним цілим. Третє: зв’язки певним чином впорядковані. Всі частини розібраної ручки можна було б зв’язати ниткою. Вони також були б взаємозв’язані, але зв’язки не були б впорядковані і ручка б не мала потрібних якостей. Четверте: ручка має інтегративні (сумарні) якості, якими не володіє ні один з складових її елементів: ручкою можна зручно користуватись: писати, переносити.

Так само можна довести, що такі об’єкти, як автомобіль, студентська група, гуртовня, сукупність взаємозв’язаних підприємств, звичайна книга і багато інших звичних, оточуючих нас об’єктів також є системами.