1.3.Інформація — функція самоврядної системи

Функціональна концепція інформації представлена двома різновидами: кібернетичної, яка стверджує, що інформація (інформаційні процеси) є у всіх самокерованих (технічних, біологічних, соціальних) системах, і антропоцентристскої, що вважає сферою буття інформації людське суспільство і людську свідомість.

Кібернетики, у свою чергу, досить чітко підрозділяються на дві групи. Першу групу утворюють практично мислячі фахівці, що, визначають інформацію як зміст сигналу чи повідомлення, як позначення змісту, отриманого кібернетичною системою із зовнішнього світу, як вплив, що несе в собі відбиток якогось факту чи події, по суті, ототожнюють інформацію і сигнал, тому що сигнал не може не мати значення, а інформація не може не мати матеріального носія. «Сигнальна» трактування інформації цілком виправдує себе в конкретних науках, особливо — в інформаційній техніці. «Сигнал» і «інформація» перетворюються в синоніми, і можна було б обійтися одним з них, як зробив І.П. Павлов, що говорив про сигнальні, а не інформаційні системи.

Інша група складається з кібернетиків, схильних до «панінформістського» світогляду.

Представники цієї групи вбачають інформацію не тільки у формі сигналів, що вільно поширюються, але й у формі властивих матеріальним об'єктам структур (зв'язана, потенційна, апріорна, внутрішня інформація, інформація «у собі»). На відміну від вільної (актуальної) інформації, інформація «зв'язана» не здатна самостійно переходити на інші носії; саме вона становить собою те закодоване «щось», що намагаються витягти «інформаційні гносеологи».

До речі, несумісність атрибутивної і функціональної концепції виразно виявляється, якщо співвіднести поняття «зв'язаної» інформації з формулюванням «інформація — відбита розмаїтість». Однак «зв'язана» інформація є щось інше, ніж розмаїтість, властива даному об'єкту⁶ . Тоді виходить: «інформація — відбитий різновид інформації».

Функціонально-кібернетична концепція страждає тією ж недугою, що й попередньо розглянуті концепції, тільки вона ототожнює інформацію не з відображенням чи організацією, а з сигналом або структурою. Власне інформація залишається невизначеною сутністю. Проте за допомогою одного невідомого робляться спроби пояснити інше невідоме і тим самим розв’язати принципової важливості філософські проблеми, наприклад, проблему життя.

Багато авторів вважають інформаційні процеси органічними властивостями живих систем, неодмінною субстанцією живої матерії, психіки, свідомості. «Специфіка життя пов'язана з наявністю інформації, за допомогою якої через особливогоскладу регуляцію забезпечується процес функціонування системи»⁷, «життя — це спосіб існування органічних систем, заснований на використанні внутрішньої інформації»⁸ і т.п. Інформація виступає в якості універсальної «життєвої сили», що керує метаболічними процесами в живих істотах (існує ще термін «інформаційний метаболізм»), що організує відображення середовища й адаптацію до неї, що забезпечує збереження і передачу спадкоємних ознак, що формує популяції, біоценози, біосферу в цілому⁹ , нарешті, що визначає біологічну еволюцію. Пояснення появи й еволюції життя як переходу від неінформаційних систем до інформаційного з наступним розвитком останніх уселяло би довіру, якби підкріплювалося переконливим трактуванням інформації. Але цього немає. Автори інформаційних теорій життя характеризують її досить нечітко як «властивість матеріальних систем», «міру організації», «відтворюючу структуру» (Югай Г.А., с. 99—100), «існування явищ у невластивій їхній природі матеріальній формі» (Серавин Л.Н., С. 15, 144) і т.п. У результаті ці теорії перетворюються в «інформаційну» версію віталізму.

Антропоцентристскі погляди зводять розуміння існування інформації до меж людського суспільства. Існування інформації в живій, а тим більше — у неживій природі заперечується; інформація з'явилася в ході антропосоціогенеза й оперувати нею можуть тільки соціализованні особистості, що володіють мовою, свідомістю і самосвідомістю (звідси — «антропоцентричність» цих поглядів). Антропоцентризм властивий повсякденній мові і конкретним соціально-комунікаційним дисциплінам (журналістика, педагогіка, бібліотекознавство й ін.). Антропоцентристське трактування ототожнює поняття «інформація» і «соціальна інформація», тому що ніякої іншої інформації, крім соціальної, не визнає.

У суспільних науках одержала поширення дефініція В. Г. Афанасьєва: інформація «становить собою знання, повідомлення… про соціальну форму руху матерії і про всі її інші форми в тій мірі, у якій вони використовуються суспільством, людиною, залучені до орбіти громадського життя»¹⁰ . «Знання, повідомлення...» не що інше як змісти; залучення їх до орбіти громадського життя означає не що інше як рух їх у соціальному часі і просторі. Якщо зробити відповідні вставки в дефініцію В. Г. Афанасьєва, виявляється, що соціальна інформація — це рух змістів у соціальному часі і просторі, тобто соціальна комунікація! Цей висновок має принципове значення для метатеорії соціальної комунікації і ми до нього повернемося пізніше.