Висновки

1. Поняття соціальної комунікації є міждисциплінарним. У його розробці беруть участь такі науки: герменевтика, лінгвістика, логіка, психологія, соціологія, філософія, естетика, але головну роль повинна зіграти узагальнююча метатеорія соціальної комунікації (МТСК), для якої це поняття є базовою науковою категорією, що закладає основу для метатеоретичного дослідження.

2. У вступних лекціях пояснені наступні основні поняття:

• Комунікація взагалі — це опосередкована і доцільна взаємодія двох суб'єктів.

• У залежності від часо-просторового середовища розрізняються чотири типи комунікації: матеріальна, генетична, психічна, соціальна. Три останні утворюють клас значеннєвої комунікації.

• Соціальна комунікація є рух змістів у соціальному часі і просторі.

• Змісти, що рухаються в соціальному часі і просторі від комуніканта до реципієнта, становлять собою знання, уміння, стимули, емоції.

• Соціальний простір — інтуїтивна система соціальних відносин, що відчувається людьми, між ними.

• Соціальний час — інтуїтивне плин, що відчувається людьми, соціального життя, що залежить від інтенсивності соціальних змін.

• Соціальна комунікація, як правило, має матеріальну, почуттєву форму і духовний зміст.

3. Оскільки соціальна комунікація становить собою рух змістів у соціальному часі й у соціальному просторі, напрошується поділ руху в просторі і руху в часі, що, мабуть, не збігаються й мають свою специфіку. Будемо розглядати ці рухи окремо і назвемо рух змістів у соціальному просторі діатопним, комунікаційно-просторовим, чи просто комунікаційною діяльністю, а рух змістів у соціальному часі — соціальною пам'яттю, комунікаційно-чаксовою, діахронічною чи мнемічною діяльністю. Разом з тим потрібно завжди мати на увазі закон: комунікаційна діяльність і пам'ять — дві боки одного явища, іменованого «комунікацією».

4. Terra incognita. Метатеорія соціальної комунікації, будучи узагальнюючою наукою, залежить від рівня розробленості комунікаційної проблематики в інших наукових дисциплінах і теоріях. Відзначаємо нерозробленість двох фундаментальних філософських проблем:

• Проблема змісту: як зв'язані думка і мозок?

• Проблема розуміння: яким чином відбувається опредмечування і розпредмечування змістів? Як внутріособистісна комунікація перетвориться в зовнішню соціальну комунікацію, і навпаки?

Література

1. Агафонов А. Ю. Человек как смысловая модель мира. — Са­мара: Изд. дом «Бахрах—М», 2000. — 336 с.

2. Бурдье П. Начала. ― М., 1994. ― С. 181―207.

3. Знаков В. В. Понимание в познании и общении. — М.: Ин-т психологии РАН, 1994. ― 237 с.

4. Конецкая В. П. Социология коммуникации: Учебник. — М.: Междунар. ун-т бизнеса и управления, 1997. — 304 с.

5. Лосев А. Ф. Проблема смысла и реалистическое искусство. — М.: Искусство, 1995. ― 320 с.

6. Павиленис Р. И. Проблема смысла. Современный логико-философский анализ языка. — М.: Мысль. 1983. — 286 с.

7. Петров Л. В. Массовая коммуникация и культура. Введе­ние в теорию и историю. — СПб., 1999. — С. 15—34.

8. Соколов А. В. Введение в теорию социальной коммуника­ции. ― СПб., 2002. ― С. 11―21

9. Чернышев С. Б. Смысл. Периодическая система его элемен­тов. ― М., 1993. ― 223 с.

1 Петров Л. В. Массовая коммуникация и искусство. — Л.: ЛГИТ. – МиК, 1976.– С.12.

2 Лем С. Сумма технологии. – М., 1968. – С. 208.

3 Бореев Ю. Б. Теория художественного восприятия и рецептивная эстетика // Художественная рецепция и герменевтика. — М., 1985. — С. 38.

4 Потебня А. А. Эстетика и поэтика. — М., 1976. — С. 330.