5. „Своя лінія” до кінця.

Цю саму „свою лінію” ми провадили й на Всеукраїнському З'їзді рад робітничих, селянських й салдатських депутатів, скликаному на 17 грудня в Київі.

Самий цей з'їзд, його склад і напрям теж був виявом тої „своєї лінії”. Скликано його було з ініціативи київської ради робітничих депутатів. Але наші орґанізації, маючи на увазі намір сеї ради, (що була під впливом большевиків) провести на цьому з'їзді резолюцію про перевибори Центральної Ради, напружили всі сили й привели од сел на цей з'їзд своїх прихильників, при тому в такій кількости, що селяне складали на з'їзді переважаючу більшість. І таким чином з'їзд зразу ж перевернувся в цілковиту маніфестацію в честь Центральної Ради та всієї її політики. Даремно большевики намагалися піддати цю політику крітиці — селяне при найменьчому вияві ворожости з боку промовців-большевиків зчиняли такий крик, що не було можливости говорити.

Бачучи таку перевагу селянства, большевики спробували підняти питання про правосильність такого з'їзду, так нерівномірно складеного, й пропонували признати його тільки нарадою, а постанови її не обов'язуючими нікого. Але, розуміється, така пропозіція не могла мати успіху в тої самої більшости, яка мала право вирішувати всі питання. І більшість постановила, що з'їзд є правосильним, а постанови його для всіх обов'язковими.

Ну, й само собою, що й усі инчі питання було вирішено так, як хотіли ті орґанізації, що керували тою більшостю. Було винесено й відповідні резолюції, в яких підтвержувалось, ухвалювалось і вихвалялось усі позіції Центральної Ради й Ґенерального Секретаріату. Стіль і фразеолоґія, розуміється, найреволюційніші.

Наприклад, про перевибори Центральної Ради, про які між инчим перед тим голова Центральної Ради М. Грушевський заявив, що Ц. Рада ні на один день не затримає влади в своїх руках, коли „високі збори” постановлять передати ту владу й з охотою скориться постанові з'їзду, коли він вирішить зробити перевибори, було винесено таку постанову:

„Приймаючи на увагу, що Центральна Українська Рада, представництво в котрій безперестанно поновлюється, складається з всеукраїнських Рад Селянських, Робітничих і Салдатських Депутатів, вибраних на всеукраїнських з'їздах, і з представництва демократії національних меншостей, через що вона уявляє з себе тимчасовий правосильний законодатний орґан революційної демократії України, та зважаючи на те, що проголошенням третього Універсалу Ц. Рада стала на шлях широких соціальних і політичних реформ та приступила до найшвидчого скликання Українських Установчих Зборів, яким єдино може Ц. Рада передати всю повноту влади на Україні, — з'їзд Рад Селянських, Робітничих і Салдатських Депутатів України вважає перевибрання Ц. Ради невчасним і непотрібним. Підкреслюючи своє рішуче домагання, щоб Ц. Рада в своїй дальшій роботі стояла твердо на сторожі здобутків революції, поширюючи й поглиблюючи невпинно свою революційну творчість і обороняючи непохитно клясові інтереси трудової демократії, та щоб, не відкладаючи, скликала в свій час Українську Установчу Раду, яка єдино може виявити справжню волю всієї демократії України, — з'їзд Рад Селянських, Робітничих і Салдатських Депутатів України висловлює на сім шляху Ц. Раді своє цілковите довірря й обіцяє їй свою рішучу піддержку”.

В справі ультіматума Ради Народніх Комісарів теж постановлено те саме, що й Центральною Радою, се-б-то, що Рада Народніх Комісарів хоче зробити замах на Українську Республіку, що вона втручається у внутрішні справи України, порушуючи право на самоозначення, а через те боронитись усіма силами й... не допускати на Україні влади робітниче-селянських рад.

Було від цього з'їзду навіть видано відозву до народів Росії. Як історичний документ, яскраво характеризуючий усі тодішні наші позіції й навіть способи висловлення, я приведу її тут усю. От вона:

„Браття! Більше трьох років сини всіх народів, сущих у Росії, попліч билися в окопах. Довгі роки ми всі разом боролися з осоружним самодержавним ладом і спільними силами досягли перемоги революції. Першим ділом великої революції було проголошення прав усіх народів на самоозначення. Український народ використав се своє право та проголосив Українську Народню Республіку. Сій Народній Республіці Рада Народніх Комісарів оповіщає війну! З ґен. Гінденбурґом Рада Народніх Комісарів веде мирові переговори, а демократії всіх народів України вона ставить ультіматум і погрожує війною.

„На словах Рада Народніх Комісарів наче б признає право нації на самоозначення аж до відокремлення. Але се тільки на словах, а на ділі власть Комісарів намагається брутально вмішуватися в діяльність Українського Правительства, яке виконує волю законодатного орґану — Центральної Української Ради. Яке ж се право на самоозначення?! Певне Комісарі дозволяють самоозначуватися тільки своїй партії, всі-ж инші ґрупи людности та народи вони, як і царське правительство, хочуть тримати під своєю кормигою силою зброї. Але український народ не для того скинув з себе царське ярмо, щоб запрягтися в ярмо Комісарів. І не для того народи Росії прагнуть замирення на фронті, щоб у тилу розпочати ще страшнійшу братогубну міжусобну війну в рядах самої демократії.

Центральну Українську Раду Народні Комісарі проголошують буржуазною. Чи-ж се правда? Ні, се наклеп! Ц. Раду вибрали з'їзди робітників, селян і салдатів усієї України. Дев'ять місяців вона провадить боротьбу за права демократії та національних меншостей України. За сей час Ц. Рада зорґанізувала коло себе селянство та робітників, з'єднала українське революційне військо, проголосила Народню Українську Республіку в складі федеративної Росії, передала землю без викупу трудовому народові, завела восьмигодинний робочий день і догляд за виробництвом, скасувала кару на смерть, дала амністію за політичні проступки та проголосила національноперсональну автономію для меншостей України. Всього сього вона досягла не нарушенням прав инших народів, а пошаною до них, не касуванням громадянських та політичних свобід, а їх обороною, не зброєю та насильством, а відкритою зорґанізованою політичною боротьбою. От за яку працю Народні Комісарі обізвали Ц, Раду буржуазним правительством. Та саме за це вся демократія України підтримувала й буде підтримувати Ц. Раду яко найвищу в краю владу, утворену спілкою революційних селян, робітників і салдатів, до того дня, коли на місце Ради стане верховний господарь Української Землі — Українська Установча Рада.

„Брати й товариші — робітники, салдати та селяне! Хіба це ви оповістили війну революційній демократії України? Хіба вам треба душити волю на Україні? Хіба ви уважаєте нас, демократію України, страшнійшими ворогами ніж полчища Гінденбурґа?! Ні, ми сьому не повіримо! Поміркуйте! Скажіть тим, які ведуть вас, — Раді Народніх Комісарів, — що вони розпочали, злочинне діло. Скажіть їм, що ви не нарушите тої братньої згоди між Україною й усіма народами Росії, на яку роблять замах петроградські комісарі.

„Чого ми хочемо? Ми хочемо утворити всеросійську федеративну владу, яка-б опиралася на зорґанізовану волю народів і країв. Ся влада повинна бути однородно-соціалістичною від большевиків до народніх соціалістів включно. Ми домагаємося негайного загального демократичного замирення. Отсє програма нашої діяльности й наших домагань. Отже питаємо, чи за сю програму ви згодитеся приборкати нас гарматами та баґнетами? Спиніться, брати й товариші! Щоб ні одна рука селянина, робітника чи салдата не замахнулася на свого брата. Щоб ні одної краплі крови не пролилося в братогубній війні. Досить крови!”

Але ні резолюції, ні відозва справи не доправили. Большевики, що були на з'їзді, виступили з його, переїхали до Харькова, улаштували там свій з'їзд і на йому вибрали Український Радянський Уряд. Той Уряд оповістив скинення Центральної Ради та Ґенерального Секретаріату, оголосивши себе єдиним робітниче-селянським Правительством на всю Україну.

Це для Совітської Росії був зручний вихід: не вона, мовляв, уже тепер вела війну з Україною, а Харьковський Український Уряд боровся проти Київського, тепер, мовляв, це хатня справа самого українського народу. Натуральна річ, що це була тільки одна формальність, бо харьківський уряд усі діректіви одержував з Петрограду й вів військові операції силами руського уряду.

Але утворення цього Уряду дуже помогло перемозі большевизма на Україні: всі невдоволені елементи зразу знайшли собі в йому орґанізаційний центр і точку обпертя.