Тема 3: Податкова система держави.

1. Економічний зміст податків, призначення та функції.

2. Елементи системи оподаткування.

3. Класифікація податків і зборів.

4. Прямі та непрямі податки

5. Податкова система України: поняття, основи побудови.

6. Загальнодержавні податки.

7. Місцеві податки і збори.

8. Податкова політика і податковий механізм.

1.

Податки — дуже складна фінансова категорія, яка здійснює вплив на всі економічні явища та процеси. Це обов'язковий елемент економічної системи будь-якої держави незалежно від моделі економічного розвитку та політичних сил при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і, в кінцевому підсумку, позбавленою будь-якого сенсу.

Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки — на землю, майно, доходи, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері та ін. На різних етапах історичного розвитку податки відповідали особливостям самого історичного періоду, зокрема: способу виробництва, формам оподаткування, видам джерел доходів, напрямам витрат тощо.

Головними передумовами виникнення податків вважається перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави. На найдавніших етапах державної організації початковою формою оподаткування можна вважати жертвоприношення, яке не було основане лише на добровільних засадах. Жертвоприношення було неписаним законом і, таким чином, ставало примусовою виплатою чи збором.

Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси, які спочатку належали до власності монарха, доходи якого слугували одночасно й доходами держави.

Це були приватноправові, а не публічно-правові доходи.

Іншим джерелом державних доходів виступали регалії — дохідні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності, що приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного обороту, зі сфери діяльності населення. Основні види регалій:

• "безхазяйна регалія" — все, що не мало хазяїна, оголошувалось таким, що належить казні. Це природні явища, як, наприклад, вітер, вода, надра, що тягло за собою встановлення державної монополії на вітряні млини;

• митна регалія, яка реалізовувалася шляхом встановлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом митних платежів;

• судова регалія — здійснення правосуддя тільки державою (судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій);

— монетарна регалія — право карбувати монету.

Регалії були перехідним етапом до податків. З розвитком держави виникла "світська" десятина, яка утримувалась на користь впливових князів разом із десятиною церковною. Така практика існувала в різних країнах протягом багатьох століть: від Стародавнього Єгипту до середньовічної Європи. Так, у Стародавній Греції в VI—VII ст. до н. є. представники знаті ввели податки на доходи у розмірі однієї десятої чи однієї двадцятої частини доходів. Це давало можливість концентрувати і витрачати кошти на утримання найманих армій, побудову, храмів, водопроводів, доріг, укріплень навколо міст-держав, влаштування святкувань, роздавання продуктів і грошей біднякам і на інші суспільні цілі.

Фінансова система Київської Русі почала формуватися після об'єднання Давньоруської держави в кінці IX ст. Основним джерелом доходів княжої казни була данина, по суті, спочатку нерегулярний, а потім все більш систематичний прямий податок. Князь Олег після свого утвердження в Києві зайнявся встановленням данини з підвласних племен. Данина утримувалась двома способами: "повозом", коли вона привозилась у Київ, і "полюддям", коли князі чи княжі дружини самі їздили за даниною.

Щодо непрямого оподаткування, то воно існувало у формі торгових і судових мит. Мито "мит" утримувалось за провезення товарів через гірські застави, мито "перевезення" — за переправу через річку, "гостьове" — за право мати склади, "торговельне" — за право влаштовувати ринки. Мита "вага" і "міра" встановлювались відповідно за зважування і вимірювання товарів, що було в ті часи досить складною справою. Судове мито "віра" утримувалось за вбивство, а "продаж" — за інші злочини. Судові мита становили зазвичай від 5 до 80 гривень.

Стійкої системи управління державними фінансами на руських землях не існувало довго. Більшість прямих податків збирав у Росії Приказ великого приходу, одночасно з яким обкладанням населення займались і територіальні прикази. Отже фінансова система Росії в XV—XVII ст. була надто складною і заплутаною.

Дещо упорядкувалась вона в час царювання Олексія Михайловича, який у 1655 р. створив Рахунковий приказ. Перевірка фінансової діяльності приказів, аналіз прихідних і розхідних книг дали змогу досить точно визначити бюджет держави.

Економічну категорію «податок» слід розглядати в таких аспектах:

• за економічною сутністю;

• формою прояву;

• з організаційно-правового боку.

Економічна сутність податків виявляється в грошових відносинах, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави. Процес примусового відчуження частки доходів юридичних осіб і громадян на загальносуспільні потреби характеризує односторонній рух вартості (від платника податку до держави) без еквівалентного обміну.

Відповідно до сутності податків, ця категорія розглядається як не тільки економічна, а й суспільно-соціальна. Процес стягнення податків пов'язаний із соціальним статусом (рівнем добробуту) конкретних платників податків. Через сплату податків реальні доходи понижуються, але при отриманні від держави суспільних благ та трансфертних платежів реальний добробут покращується.

Отже, суспільна ціна податків визначається втратою частини особистого прибутку конкретними платниками, яку через бюджет перерозподіляють між усіма членами суспільства. Тому, використовуючи податки як інструмент врівноваження соціального добробуту, держава має враховувати суспільно-соціальний характер податків та податкових платежів. Цей характер виявляється під час обміну податків на суспільні блага і трансфертні платежі.

Матеріальною основою податків є реальна сума грошових коштів, що мобілізуються державою.

Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правового боку податок — це обов’язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Передумови виникнення: перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин і виникнення держави.

Форма прояву цих відносин – це види податкових платежів, які встановлюються законодавчо.

Основні риси податків:

1. Безповоротність.

2. Обов’язковість.

3. Регулярність.

4. Сплачуються тільки до бюджету.

5. Характеризують односторонній рух вартості від платника до держави безеквівалентного обміну.

6. Більшість податків не мають конкретного цільового призначення.

В сучасній фінансовій науці існують такі терміни, якими позначаються платежі державі:

- плата: обов’язків безповоротний платіж до бюджету, який має компенсаційний характер або вноситься до бюджету у зв’язку з наданням державою певних послуг (рента, плата за видобуток нафти, газу);

- відрахування: передбачає цільове призначення платежів (внески до цільових фондів);

- податки: індивідуально безвідплатний безповоротний нецільовий платіж до бюджету.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового Кодексу.

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Функції податків:

1. фіскальна: визначає суспільне призначення податків (наповнення державної казни);

2. Розподільно-регулююча функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги та ін.) держава має змогу регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію.

Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, впливати на конкретну поведінку платника податків на мікрорівні. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно змінювати напрями їхньої діяльності.

3. стимулююча: держава впливає на процес відтворення за допомогою податків, впливає на платоспроможний попит населення;

Через стимулювальну функцію податків держава впливає на процес відтворення, стимулюючи його розвиток, посилюючи нагромадження капіталу, розширюючи платоспроможний попит населення, створюючи додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримуючи рівень зайнятості. У процесі реалізації цієї функції стимулюючий вплив на суспільне виробництво забезпечується через диференціацію податкових ставок і встановлення різних пільг, преференцій та ін

2.

Об’єкт – предмет, що оподатковується (майно, дохід, товари).

Суб’єкт – фізична або юридична особа, яка безпосередньо сплачує податок.

Одиниця оподаткування – одиниця виміру об’єкта оподаткування.

Джерело сплати – дохід платника.

Податкова ставка – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

За способом побудови ставки бувають:

а) тверда: встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування.

б) процентні ставки (можуть бути пропорційні, прогресивні, регресивні): у процентах до об’єкту оподаткування, який має грошовий вимір.

Ставка податку - це розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування .

Базова (основна)- ставка, що не враховує особливостей платника або виду діяльності, які полегшують або збільшують податковий тягар.

Гранична - визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений Кодексом.

Абсолютна та відносна

Абсолютні (специфічні) ставки – ставки податку, при яких розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина на кожну одиницю оподаткування.

Відносні (адвалорні) ставки – ставки податку, при яких розмір податку встановлюється в певному співвідношенні до одиниці оподаткування.

Податкова квота – частка податку з доходів платника.

Податкова пільга:

а) неоподатковуваний min об’єкта;

б) вилучення із оподаткування певних елементів об’єкта;

в) звільнення від сплати окремих осіб або категорій платників;

г) зниження податкових ставок;

д) податкові кредити – відстрочення сплати податку.

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.