Тема 2. Публічний виступ як важливий засіб комунікації

План:

1. Поняття про публічний виступ, його різновиди.

2. Підготовка до публічного виступу. Аргументування, мовні засоби переконування.

3. Культура сприйняття публічного виступу (уміння слухати, ставити запитання).

4.  Презентація як різновид публічного мовлення.

Література:

1. Вагапова Д.Х. Риторика в интеллектуальных играх и тренингах. – Ростов н/Д: Феникс, Москва: Цитадель-трейд, 2007. – 460 с.

2. Вандишев В. М. Риторика: Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2003. – 262 с.

3. Карнеги, Дейл. Как выработать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. – Минск: Попурри, 2006. – 767 с.

4. Когут О. І. Основи ораторського мистецтва. – Тернопіль: Астон, 2005. – 296 с.

5. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика : Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2003. – 311 с.

6. 10 уроків ораторської майстерності тим, хто вчиться виступати публічно. – К. : Український НДІ проблем молоді, 1993. – 46 с.

7. Сагач Г.М. Ділова риторика: мистецтво риторичної комунікації: навч. посібник. – К. : Видавництво “Зоря”, 2003. – 255 с.

8. Чмут Т.К., Чайка Г. Л. Етика ділового спілкування: навч. посіб. – К.: Вікар, 2003. – 223 с.

9. Чулінда Л. І., Паримський І. С. Риторична майстерність : посібник. – К. : [Б. в.], 2000. – 79 с.

10. Гандапас Р. Учимся выступать публично (відео­фільм) // http://www.radislavgandapas.com.

Публічний виступ, його різновиди

Публічне монологічне мовлення є предметом дослідження рито­рики – теорії ораторського мистецтва, науки красномовства, яку про­фесор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович вважав «царицею душ», «княгинею мистецтв», вказуючи на такі її функції, як соціально-організаційну (засіб агітації), культурно-освітню, а також одержання знань, збудження почуттів, формування громадської думки тощо.

Поняття «ораторське мистецтво», або «красномовство», має два значення:

1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої – інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова;

2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.

В процесі ораторського мовлення, який можна уявити як своєрідну систему, активним елементом, що у кінцевому рахунку визначає стан усієї системи, є оратор. Оратор – будь-яка людина, що проголошує публічну промову.

Якими ж якостями повинен володіти кожен оратор? Об'єктивна умова успіху оратора – глибоке знання предмету промови. Не можна переконати аудиторію в тому, чого сам не вивчив у повному обсязі, в чому сам не впевнений до кінця. Крім того, інформованість оратора у будь-якому випадку повинна перевищувати інформованість слухачів.

Що таке компетентність оратора? Це досконале знання проблеми, яку він висвітлює. Висока ерудиція оратора здатна сама по собі впливати на аудиторію, навіть ворожу, але знання оратора завжди повинні поєднуватися зі старанною підготовкою до кожної публічної промови.

Вища форма ораторського мистецтва - імпровізація. Однак авторська імпровізація полягає зовсім не в здатності говорити про що завгодно. Навпаки, імпровізація – це вміння швидко скласти уявний план промови і обрати відповідну форму висловлювання, імпровізована промова, як правило, енергійніша, емоційніша. Вона сильніше впливає на слухачів, а сам факт імпровізації підвищує авторитет оратора. Особливо важлива імпровізація у відповідях на запитання, в полеміці, в короткому виступі по промові. Але завжди, без виключення, основою успішної імпровізації є глибокі знання і Досвід. Взагалі, ораторська промова повинна бути настільки добре підготовленою, щоб вона здалася слухачам невимушеною імпровізацією.

Друга головна якість оратора – володіння навичками мовлення. Особливість ораторських навичок полягає в тому, що оратор є не і тільки автором промови, але і її виконавцем. Не тільки вміння підготувати промову, але й вміння вільно поводитися за трибуною, володіти голосом, жестами, мімікою і, на додачу, безпомилково реагувати на поведінку аудиторії, переконуючи її й підкоряючи своїй волі – такі об’єктивні вимоги до оратора, що прагне вплинути на слухачів.

Метою пере­конання, на відміну від інших видів впливу на людей, є передавання інформації в такій формі, щоб вона перетворилась на систему на­станов і принципів особистості або істотно вплинула на цю систему. А це можливо лише за активної діяльності аудиторії, її критичного сприйняття думок оратора. Встановлюючи зворотний зв'язок, промовець залучає аудиторію до процесу спільної мисленнєвої діяльності. Тому важливо, щоб присутні не просто погодилися з ним, а, критич­но осмисливши те, про що він говорить, свідомо сприйняли його інформацію. Тоді це буде вже їхній власний погляд, він відповідатиме їхнім цінностям, етичним нормам і правилам, вони керуватимуться ним у практичній діяльності.

Публічний виступ – це особливий жанр різновиду мовленнєвої діяльності, своєрідний за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також якісними ознаками.

У ньому найповніше реалізується система мисленнєво-мовленнєвих дій – уміле використання форм людського мислення (логічно-образного) та мовних засобів ви­раження. Діяльність людини, професія якої пов'язана з виголошенням промов, доповідей, читанням лекцій, вимагає набуття певної вправності у виборі відповідного жанру, формулюванні теми, відбору фактичного матеріалу та послідовності його викладу, а також високої культури мовлення та спілкування в цілому.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обста­вин спілкування виділяють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь – найпоширеніша форма публічного виступу, важливий елемент системи зв'язків із громадськістю, яка порушує проблеми, що потребують розв'язання. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою.

Політична доповідь – різновид доповіді з політичних питань, у ній з'ясовуються сутність, причини, наслідки певної політичної події, роз­криваються шляхи розвитку суспільства.

Ділова доповідь – це офіційне повідомлення про шляхи розв'язання окремих виробничих питань життєдіяльності певного колективу, організації.

Звітна доповідь – це доповідь, у якій повідомляється про роботу, виконану особою чи колективом за певний період.

Наукова доповідь – це доповідь, яка узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття та результати наукових досліджень. Такі доповіді виголошують на різноманітних наукових зібраннях — конференціях, симпозіумах тощо.

Промова – заздалегідь підготовлений публічний виступ на певну ак­туальну тему, звернений до широкого загалу. Розрізняють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні промови.

Виступ – публічне виголошення промови з одного чи декількох пи­тань. Поширеним є виступ за доповіддю. У такому виступі орієнтовно має бути вступ (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиція, оцінка).

Повідомлення – невеликий публічний виступ з певної теми.

Названі жанри публічного виступу близькі за змістом і формою, про особливості їх підготовки та виголошення буде подано узагальнено.