6.5. Видатки бюджету, їх сутність, склад і класифікація

Видатки бюджету відіграють провідну роль у фінансовому забезпеченні по-

треб соціально-економічного розвитку суспільства. На обсяги, склад і структу-

ру видатків впливають обсяги і характер функцій держави, адже в умовах то-

варно-грошових відносин будь-яка держава повноцінно зможе виконувати свої

функції, маючи для цього необхідну суму бюджетних ресурсів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету — це кошти,

що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповід-

ним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та по-

вернення надміру сплачених до бюджету сум. Поняття "видатки" у кодексі

розкривається за допомогою витрат, а витрати — за допомогою видатків, зок-

рема підкреслюється, що витрати бюджету — це видатки бюджету та кошти на

погашення основної суми боргу.

На перший погляд, видатки і витрати характеризують одні й ті самі проце-

си. Однак насправді між видатками й витратами є суттєві відмінності.

Так, термін "видатки" використовується для найменування тих розподіль-

них відносин, які пов'язані з використанням централізованого грошового фон-

ду держави. Вони здійснюються на стадії розподілу ВВП, характеризуються

одностороннім рухом грошових коштів (Г—>) і не обмінюються на відповідні

еквіваленти. Суб'єкт відносин виділяє видатки (видає гроші зі свого фонду)

для їхнього подальшого використання без одночасного отримання еквівалент-

ної вартості товарів чи послуг.

На відміну від видатків бюджету, витрати здійснюються відповідними

суб'єктами на стадії обміну, характеризуються двостороннім рухом вартос-

тей (Г->Т), тобто обмінюються на необхідний еквівалент вартості товарів чи

послуг. Крім цього, витрати є елементом формування собівартості продукції

і послуг, що виділяються і реалізуються розпорядниками бюджетних кош-

? тів. Тому проведення витрат виходить за межі сфери бюджетних відносин і

стосується кінцевого використання бюджетних ресурсів держави. Отже, ви-

і датки бюджету за певних умов перетворюються на витрати (виплата зарпла-

Е ти, оплата вартості товарно-матеріальних цінностей, комунальних послуг

І тощо). Однак окремі видатки можуть не набувати форм витрат, а виділені

Е бюджетні кошти продовжуватимуть свій рух (виплата стипендій, соціальних

| допомог, погашення позик тощо). У цілому зв'язок видатків бюджету із ви-

тратами наведено на рис. 6.5, на якому зображено рух бюджетних коштів у

процесі здійснення видатків від держави до розпорядників бюджетних кош-

тів. Отже, розпорядники бюджетних коштів є суб'єктами бюджетних відно-

, син, через яких забезпечується виконання видаткової частини бюджету. Роз-

порядниками бюджетних коштів виступають керівники бюджетних установ,

і уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних

165

Розділ 6

Затвердження видатків, встанов- лення бюджетних асигнувань(1)		Затвердження кошторисів, розподіл видатків за цільовим призначенням (2)		Взяття бюджених зобов'язань (3)	—^	Отримання товарів, робіт та послуг (4)
	—»
Бюджет		Розпорядник бюджетних коштів
Списання видат- ків розпорядника за рахунок видат- ків бюджету (8)		Списання витрат за рахунок Г розпорядника (7)		Використання товарів, робіт та послуг(6)		Здійснення платежів (5)

Рис. 6.5. Взаємозв'язок видатків бюджетів з витратами розпорядників бюджет-1

них коштів

зобов'язань та здійснення видатків бюджету. За обсягами наданих прав роз-

порядники бюджетних коштів поділяються на головних і розпорядників

нижчого рівня (другого, третього ступеня). Головними розпорядниками бю-

джетних коштів виступають керівники міністерств, відомств, центральних

установ, управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій і виконав-

чих комітетів місцевих рад. Розпорядниками коштів другого ступеня б

керівники установ, які підпорядковуються головному розпоряднику й одно-

часно мають у своєму підпорядкуванні керівників нижчого рівня. Розпоряд;

никами коштів третього ступеня є керівники низових ланок, бюджетних

установ базового рівня, які не мають у підпорядкуванні суб'єктів господарю-

вання нижчого рівня.

Наведена схема наочно характеризує рух бюджетних коштів у процесі ви<

конання видаткової частини бюджету, завершуючи його списанням видатків,

Так, видатками бюджету будуть вважатися кошти, затверджені у бюджеті від-]

повідним правовим актом, встановлені обсяги бюджетних асигнувань розпо

рядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпис]

(1), а також видатки розпорядника бюджетних коштів, затверджені у код

рисі (2). Процес використання бюджетних коштів на виконання бюджет:

програм (3, 4, 5, 6) слід вважати витратами, які списуються за рахунок вида!

ків розпорядника бюджетних коштів (7). Після закінчення звітного період

видатки за кошторисом розпорядника бюджетних коштів списуються на ви

датки бюджету. Така схема є спрощеною, оскільки у процесі виконання бк

джету беруть участь розпорядники коштів різних рівнів, однак вона дає мо

166

Бюджет. Бюджетна система

ливість визначити межі використання термінів "видатки бюджету" та

"витрати", прослідкувати логічний взаємозв'язок між ними.

У процесі розкриття сутності видатків доцільно виходити з позицій, що

бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним

способом виробництва, природою та функціями держави, відіграють вирі-

шальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Розподільні процеси, пов'язані з видатками бюджетів, характеризуються

різноманітністю та взаємозв'язком. Вони охоплюють розмаїття відносин з

приводу розподілу і використання коштів бюджетного фонду держави і відо-

бражають напрями розподілу бюджетних ресурсів держави. В основі такого

розподілу лежать функції держави, їх обсяг і характер, визначені Конститу-

цією України. Причому є тісний діалектичний взаємозв'язок між видатками

бюджетів і функціями держави, який полягає у тому, що збільшення функцій

зумовлює збільшення видатків, і навпаки. Функції держави є визначальним

чинником, який впливає на обсяги видатків бюджетів та їх розподіл і вико-

ристання, адже без достатнього рівня бюджетних ресурсів такі функції якісно

виконати не можливо. Тому в теорії і на практиці під час складання бюджету,

визначення його параметрів держава зобов'язана виходити не з обсягів до-

ходів, а з потреби у видатках. Це підтверджується світовим історичним досві-

дом та фінансовою наукою.

У процесі використання коштів бюджетного фонду держава вступає у відно-

сини з:

— підприємствами, організаціями та установами з приводу їхнього фі-

нансування;

— фізичними особами, громадянами країни з приводу виплат, пов'язаних

із соціальними гарантіями;

— юридичними і фізичними особами, іноземними державами, міждержав-

ними об'єднаннями з приводу повернення державних позик і сплати відсотків;

— органами місцевого самоврядування з приводу бюджетного регулювання;

— іншими суб'єктами відповідно до чинного законодавства.

Сукупність цих грошових відносин становить зміст видатків бюджетів як

об'єктивного економічного поняття.

У результаті прийняття законодавчих актів видатки бюджетів як об' єктивне

і економічне поняття набувають конкретних матеріальних форм, зокрема кош-

?, торисного фінансування, бюджетних інвестицій, державних трансфертів, бю-

джетних кредитів, бюджетних резервів. Саме цим забезпечується єдність тео-

ретичних основ і практики організації видатків бюджетів.

Видатки бюджетів виявляються за допомогою конкретних видів, які харак-

теризуються якісно та кількісно. Якісна характеристика дає змогу встановити

економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видат-

ків, а кількісна — їх величину. Кількісна і якісна сторони можуть вступати у

суперечність, причому гострота таких суперечностей може бути суттєвою, мати

руйнівні наслідки. Наприклад, потреби Української держави, що визначають-

167

Розділ 6

ся якісною характеристикою, значно перевищують кількісну сторону, тобто

суму видатків, необхідну для задоволення відповідних потреб суспільства. Це

супроводжується постійним недофінансуванням (більше половини) усіх галу-

зей економіки та соціально-культурної сфери, одним з найнижчих рівнів

життя громадян серед європейських країн, інфляцією, бюджетним дефіцитом,

соціально-економічною нестабільністю, зростанням недовіри до влади, скоро-

ченням чисельності населення тощо. У таких випадках держава зобов'язана

регулювати ці процеси, приймати оптимальні рішення, навіть якщо вони бу-

дуть непопулярними, мати розроблену стратегію поведінки.

Видатки бюджетів характеризуються певними ознаками. Наукову класифі-

кацію видатків доцільно здійснювати за такими ознаками: роллю у виробниц-

тві ВВП, роллю у відтворюючих процесах суспільним призначенням, рівнями

бюджетної системи, рівнями повноважень, функціональним призначенням,

відомчим призначенням, цільовим призначенням, програмним призначен-

ням, формами фінансування.

Так, за роллю і місцем видатків у виробництві ВВП видатки бюджетів

можна поділити на дві групи: 1) видатки, пов'язані з розвитком виробничої

сфери; 2) видатки, за допомогою яких забезпечується функціонування і розви-

ток сфери суспільних послуг. Обидва напрями для держави мають важливе

значення і є об'єктивно необхідними. Держава у ролі організатора відносин у

виробничій сфері та власника виробничих засобів зобов'язана вкладати кошти

у розвиток тих підприємств та галузей, які визначають її могутність, оскільки

такі затрати швидко скуповуються, сприяють значному збільшенню ВВП, що

є матеріальною основою бюджету.

Водночас значну частину бюджетних коштів держава змушена вкладати у

розвиток сфери суспільних послуг, що є основною умовою її функціонування.

Освіта, охорона здоров'я, культура, соціальне забезпечення, оборона, управ-

ління є тими підвалинами, які забезпечують існування та розвиток держави,

якісне виконання нею своїх функцій.

Таким чином, за допомогою видатків бюджетів держава має можливість:

— регулювати розподіл грошових коштів між виробничою сферою і сферою

суспільних послуг;

— впливати на вартісну структуру виробництва;

— стимулювати розвиток пріоритетних, нових галузей та виробництв, сут-

тєво впливаючи на зміцнення своєї економічної могутності.

За роллю у відтворюючих процесах видатки бюджетів поділяють на поточні

і капітальні. Поточними вважаються видатки, які спрямовані на забезпечення

простого відтворення і стосуються фінансування поточної діяльності перехід-

ної мережі підприємств, організацій та установ. Капітальні видатки — це ви-

датки розвитку, пов'язані з розширеним відтворенням і фінансуванням інвес-

тиційної та інноваційної діяльності. За використання такого поділу видатків

Бюджетний кодекс України передбачає можливість формування поточного

бюджету і бюджету розвитку, і

168

Бюджет. Бюджетна система

Використовуючи поділ видатків за суспільним призначенням, можна виді-

лити чотири групи: видатки на економіку, видатки на соціальні заходи, видат-

ки на оборону та видатки на управління. Це дасть можливість забезпечити

бюджетними ресурсами всі напрями суспільної діяльності держави (економіч-

ної, соціальної, оборонної та управлінської) і створити базу для розроблення

функціональної класифікації видатків.

За рівнями бюджетної системи можна виділити видатки Державного бю-

джету України та видатки місцевих бюджетів. Обсяги та спрямування видат-

ків першої групи визначаються щорічними законами про Державний бюджет

України, а другої — рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим

та місцевих рад.

Враховуючи різні види повноважень органів державної влади, управління

та місцевого самоврядування видатки бюджетів ділять на три групи: видатки

на здійснення неделегованих державних повноважень (які не можуть бути пе-

редані місцевому самоврядуванню), видатки на здійснення делегованих пов-

новажень і видатки на здійснення власних повноважень.

За функціональним призначенням видатки бюджетів відповідно до функ-

цій держави згідно з Бюджетним кодексом України та функціональної класи-

фікації поділяються на десять груп (до 2001 р. таких груп нараховувалось 25),

зокрема, на: загальнодержавні функції, оборону, громадський порядок, безпе-

ку та судову владу, економічну діяльність, охорону навколишнього природно-

го середовища, житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, духов-

ний та фізичний розвиток, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення.

Співвідношення видатків між цими групами визначається спрямованістю

бюджетної політики. У зв'язку з необхідністю соціального захисту громадян з

низьким рівнем доходів у сучасних умовах найбільша частка видатків спрямо-

вується на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Розроблення та виконання бюджетних програм потребують у процесі нау-

кової класифікації застосування такої ознаки, як відомче призначення. Кла-

сифікація видатків за відомчим призначенням здійснюється відповідно до ві-

домчої класифікації, де кількість груп залежить від кількості головних

розпорядників бюджетних коштів.

За цільовим призначенням видатки бюджетів поділяються на конкретні

види відповідно до економічної класифікації. Такий підхід дає можливість за-

безпечувати ефективний фінансовий контроль за цільовим використанням

коштів бюджетів.

Програмне призначення передбачає поділ видатків за відповідними програ-

мами. Такі програми можуть бути довго-, середньостроковими і річними. Пе-

релік програм та обсяг річних видатків на їх виконання визначаються щорічно

законом про Державний бюджет України, рішеннями місцевих рад про від-

повідні бюджети.

Згідно з чинним законодавством України всі видатки бюджетів розподіля-

ються між ланками бюджетної системи. Такий складний і суперечливий про-

169

Розділ 6

цес розмежування видатків має базуватися на наукових принципах і регулю-

ватися чинним законодавством.

Розподіл видатків між окремими ланками бюджетної системи доцільно

здійснювати за такими принципами:

— значимості, який полягає у тому, що заходи державного значення фі-

нансуються з Державного бюджету України, заходи місцевого значення — з

місцевих бюджетів, тобто якого значення проводяться заходи, з бюджету тако-

го рівня вони мають фінансуватися;

— територіальний, суть якого полягає в тому, що фінансування підпри-

ємств, організацій та установ має здійснюватися з бюджету тієї громади (чи

регіону), на території якої вони знаходяться;

— відомчий, який означає забезпечення фінансування підприємств, органі-

зацій та установ з відповідного бюджету за підпорядкуванням;

— субсидіарний, за яким розподіл видатків має ґрунтуватися на макси-

мально можливому наближенні надання суспільних послуг до безпосередньо-

го споживача. (На відміну від попередніх цей принцип закріплений у Бюджет-

ному кодексі України.)

Однією з проблем, пов'язаних з функціонуванням механізму бюджетного

фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери фінансу-

вання державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доціль-

но фінансувати видатки, які мають вирішальне значення для економіки Укра-

їни. На рівні місцевих органів влади доцільно залишити видатки, спрямовані

на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного становища

щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бю-

джетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між цент-

ральними органами влади та органами місцевого самоврядування і законодав-

че закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою

бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджет-

них функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного ін-

вестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки роз-

поділу і перерозподілу валового внутрішнього продукту спрямовуються

державою на економічні і соціальні потреби країни.

Практичне спрямування видатків відповідно до затвердженого бюджету

здійснюється за допомогою бюджетного фінансування. Бюджетне фінансу-

вання розглядається, з одного боку, як форма бюджетного механізму, а з іншо-

го — як форма фінансового забезпечення суб'єктів бюджетних відносин.

Держава за допомогою бюджетного фінансування як форми бюджетного ме-

ханізму забезпечує фінансування всіх заходів, пов'язаних з виконанням своїх

функцій. Залежно від оптимального поєднання важелів, інструментів цього

механізму, вмілого використання усіх наявних елементів можна досягти від-

повідного рівня соціально-економічного розвитку суспільства, забезпечити до-

сягнення стратегічних цілей. З іншого боку, за допомогою бюджетного фі-

нансування як форми фінансового забезпечення створюються достатні

170

Бюджет. Бюджетна система

фінансові можливості для функціонування і розвитку конкретних підпри-

ємств, організацій, установ, а також задовольняються мінімальні, гарантовані

державою матеріальні потреби соціальне незахищених громадян.

У цілому бюджетному фінансуванню властиві такі ознаки:

— бюджетне фінансування є однією з найважливіших форм фінансування

видатків бюджету;

— його зміст виявляється у безповоротному наданні бюджетних коштів

юридичним і фізичним особам;

— надання цих коштів здійснюється на проведення заходів, передбачених

бюджетом;

— перелік цих заходів відповідає функціям держави;

— бюджетне фінансування з боку держави є формою бюджетного механізму,

а з боку суб'єктів господарювання — однією з форм фінансового забезпечення.

Бюджетне фінансування доцільно розглядати як об'єктивне економічне по-

няття, з одного боку, та матеріальне вираження цього поняття, з іншого.

Бюджетні відносини у частині розподілу і використання централізованого

фонду грошових коштів держави супроводжуються рухом розподілення вар-

тості у напрямі держава — суб'єкт отримання. Без таких відносин розподільні

процеси не можуть бути завершеними, що не відповідатиме змісту категорії

"державний бюджет". Отже, це завершення є об'єктивною умовою функціону-

вання державного бюджету як економічної категорії і забезпечується за допо-

могою бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування характеризується

об'єктивністю та існує незалежно від бажання суб'єктів відносин. Завдання

суб'єктів полягає у пізнанні цього об'єктивного поняття і використанні його у

практичній діяльності.

За умов законодавчого та нормативного оформлення бюджетне фінансуван-

ня набуває відповідного матеріального вираження. На практиці бюджетне фі-

нансування виступає як процес, дія, елемент бюджетного механізму, форма

фінансового забезпечення.

Отже, бюджетне фінансування — сукупність грошових відносин, пов'я-

заних з розподілом і використанням коштів централізованого грошового фон-

ду держави, які реалізуються шляхом безповоротного і безоплатного надання

бюджетних коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, перед-

бачених бюджетом. Основою для бюджетного фінансування є затверджений

бюджет та бюджетний розпис. Процес бюджетного фінансування здійснюється

у встановленому Бюджетним кодексом України порядку органами Державно-

го казначейства України.

Бюджетне фінансування базується і здійснюється на основі наукових прин-

ципів. Враховуючи сутність бюджетного фінансування, його внутрішні якісні

характеристики, до принципів цього фінансування відносять: безповоротність,

безоплатність, безстроковість, плановість, цільовий характер, фінансування не

під план, а в міру виконання планів за виробничими показниками, мережею,

штатами і контингентами, ефективне використання коштів, фінансування у

171

Розділ 6

міру надходження доходів, оптимальне поєднання усіх джерел фінансування,

дотримання режиму економії, повнота, справедливість і неупередженість, пуб-

лічність та прозорість, контрольованість. Під час формування цих принципів,

їхнього трактування доцільно спиратися на принципи бюджетної політики,

адже бюджетне фінансування є інструментом її реалізації.

У теорії і практиці бюджетного фінансування важливе значення має пра-

вильний вибір й обґрунтування відповідних його форм. Форми бюджетного

фінансування — способи надання бюджетних коштів на заходи, передбачені у

бюджеті відповідно до наукових принципів. За наведеними критеріями можна

виділити три найважливіші форми: кошторисне фінансування, бюджетне ін-

вестування та державні трансферти.

Кошторисне фінансування — виділення державою бюджетних коштів від-

повідно до затверджених бюджетів та бюджетних розписів суб'єктам господа-

рювання (бюджетним установам) на цілі, передбачені їхніми основними фі-

нансовими планами — кошторисами. У визначенні вказується джерело кош-

тів (затверджений бюджет), документ, який регулює розподіл коштів

(бюджетний розпис), отримувачі коштів (суб'єкти господарювання, які нале-

жать до бюджетних установ, включаючи різні галузі виробничої сфери та сфе-

ри послуг) та основний документ, який відображає цілі, на які виділяються

кошти (кошторис бюджетної установи).

Другою формою бюджетного фінансування вважається бюджетне інвесту-

вання, пов'язане з виділенням бюджетних коштів на інвестиційну чи іннова-

ційну діяльність. Бюджетні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді фі-

нансування державних капітальних вкладень, проектного фінансування

конкретних інвестиційних проектів, придбання частки акцій чи прав участії

управлінні підприємством. У процесі ринкових перетворень ця форма має ви-

користовуватися у першу чергу для структурної перебудови економіки, а та-

кож для створення потужної матеріально-технічної бази для соціально-куль-

турної сфери, оборони країни та управління.

Третя форма бюджетного фінансування полягає у наданні державних транс-

фертів шляхом державного субсидіювання (державні субсидії, державні суб-

венції, державні дотації) та державної допомоги населенню. Державні транс-

ферти — невідплатні і безповоротні платежі з бюджету юридичним і фізичним

особам, не призначені для придбання товарів чи послуг, надання кредиту або

на виплату непогашеного боргу.

Нині при утвердженні в Україні економіки ринкових відносин визріла по-

треба в удосконаленні форм бюджетного фінансування. При цьому до існую-

чих форм бюджетного фінансування не можна застосовувати однаковий під-

хід, а перспективи розвитку кожної з форм мають пов 'язуватись з тими цілями,

яким вони слугують. Цілі можуть бути поділені на загальні та спеціальні. За-

гальні втілюються за допомогою тих форм фінансування, які відповідають сис-

темі управління економікою в цілому. Спеціальні пов'язані з особливими умо-

вами господарювання згідно із завданнями економічної політики держави на

172

Бюджет. Бюджетна система

відповідному етапі розвитку. Форми бюджетного фінансування, зумовлені за-

гальними цілями, надалі мають удосконалюватись, аби повніше відповідати

потребам розвитку ринкової економіки. Їхнє удосконалення, з одного боку,

має провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм

фінансування, а з іншого — у напрямку запровадження нових умов надання

бюджетних коштів.

У сучасних умовах застосовується такий метод бюджетного фінансування —

метод єдиного казначейського рахунку. Він використовується для фінансуван-

ня заходів з державного бюджету України та місцевих бюджетів. Це система

бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах

банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державного

казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб'єктам діяльності.

6.6. Бюджетні права та бюджетна ініціатива

Бюджетні права — сукупність юридичних норм, які визначають бюджет-

ний устрій країни, права органів державної влади, державного управління і

місцевого самоврядування у процесі складання, розгляду, затвердження і ви-

конання бюджетів, а також складання і затвердження звітів про виконання

бюджетів.

Основу бюджетно-правового статусу державних органів влади, органів управ-

ління та їх територіальних підрозділів, органів місцевого самоврядування ста-

новить право на самостійний бюджет. Бюджетно-правовий статус державних і

місцевих органів влади узагальнено є сукупністю таких прав:

— право на власний бюджет;

— право на отримання бюджетних доходів і включення їх до складу певного

бюджету;

— право на використання бюджетних коштів на потреби держави, місцевих

органів влади за призначенням;

— право розподілу бюджетних доходів між бюджетами певної території;

— право утворення і використання в межах бюджету цільових або резерв-

них фондів.

Найбільшим обсягом бюджетних прав наділені органи державної влади та

управління. Місце кожного із суб'єктів у системі адміністративно-територіаль-

ного поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав. Об-

ласні, районні і міські органи влади (міст з районним поділом), безперечно во-

лодіють більш широким колом бюджетних прав, оскільки вступають у

відносини не тільки з керівними, а й підпорядкованими органами влади. Тому

деякі бюджетні права відсутні у нижчій ланці місцевих органів влади (сільсь-

ких, селищних), наприклад право на розподіл доходів між бюджетами, нагляд

за виконанням підпорядкованих бюджетів.

173

Розділ 6

Бюджетна ініціатива — право членів законодавчого органу вносити зміни

у представлений виконавчою владою проект бюджету. Користуються такими

правами Президент, народні депутати, депутати місцевих рад.

Бюджетні права регулюються Конституцією України, Конституцією Авто-

номної Республіки Крим, законами України "Про Кабінет Міністрів України",

"Про місцеві державні адміністрації", "Про місцеве самоврядування в Укра-

їні", Бюджетним кодексом України.

Президент України як глава держави підписує закон про Державний бю-

джет України на кожний бюджетний рік, закон про внесення змін і доповнень 1

до закону про державний бюджет, інші закони, які стосуються питань бюдже-

ту і фінансів. До бюджетних прав Президента України належить також засто-

сування права вето щодо прийнятого Верховною Радою України закону про '

Державний бюджет України на відповідний рік та законів про внесення допов-

нень до закону про державний бюджет, а також інших законів, які стосуються

бюджету, із наступним поверненням на повторний розгляд Верховної Ради

України із зауваженнями та пропозиціями.

Органи влади (представницькі органи), до яких належать Верховна Рада

України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, сіль-

ські, селищні, міські та районні ради у містах, наділені такими основними

бюджетними правами: розгляд і затвердження бюджетів, внесення змін до за-

тверджених бюджетів, розгляд і затвердження звітів про виконання бюджетів,

прийняття стратегічних рішень щодо своїх бюджетів, контроль за виконанням

рішень відповідної ради про бюджет.

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає за-

кони, у тому числі з фінансових питань, схвалює Основні напрями бюджетної

політики на наступний бюджетний період, затверджує державний бюджет і

приймає закон про Державний бюджет України на плановий рік, вносить змі-

ни до нього, здійснює контроль за виконанням державного бюджету, визначає

перелік податків і зборів, а також засади внутрішньої і зовнішньої політики

України, затверджує звіти про виконання Державного бюджету України. Свою

роботу Верховна Рада України виконує за допомогою Комітету з питань бю-

джету, інших комітетів, які наділені відповідними повноваженнями.

Рахункова палата Верховної Ради України здійснює:

— організацію і контроль за своєчасним виконанням дохідної та видаткової

частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у

тому числі коштів державних цільових фондів за обсягами, структурою та їх

цільовим призначенням;

— контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргів

України;

— визначення ефективності та доцільності використання державних кош-

тів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів.

Рахункова палата Верховної Ради України виступає в ролі експертного ор-

гану Верховної Ради України, даючи відповідні заключення і рекомендації з

питань фінансової діяльності органів управління.

174

Бюджет. Бюджетна система

Органи державної виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада

Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські державні ад-

міністрації) та виконавчі комітети місцевих рад наділені такими основними

бюджетними правами: організація роботи зі складання проектів бюджету, по-

дання проекту бюджету відповідній раді для розгляду і затвердження, органі-

зація роботи з виконання бюджетів, складання і представлення відповідній

раді звітів про виконання бюджетів, використання коштів своїх бюджетних

резервів, прийняття тактичних рішень стосовно своїх бюджетів.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган державної виконавчої вла-

ди має такі бюджетні права:

1) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової

політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захис-

ту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природо-

користування;

2) розробляє та подає Верховній Раді України:

— основні прогнозні макроекономічні показники соціально-економічного

розвитку України;

— проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний рік;

— проект закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний

період;

3) забезпечує виконання закону про Державний бюджет України;

4) готує та подає Верховній Раді України звіти про виконання Державного

бюджету України;

5) розраховує показники зведеного бюджету України та готує звіти про його

виконання;

6) надає інформацію щодо прийняття законодавчих і нормативних актів на

виконання закону про Державний бюджет України;

7) приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державно-

го бюджету України;

8) приймає рішення про здійснення державних запозичень в обсягах і на

умовах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний

рік.

Міністерство фінансів країни як центральний орган державної виконав-

чої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України, наділене такими повно-

важеннями: складає проект державного бюджету, організовує виконання

державного бюджету, проводить методичну роботу з питань бюджетного пла-

нування, розробляє стратегію щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень дер-

жави, погашення та обслуговування державного боргу, контролює виконання

державного бюджету, складає звіт про його виконання, розробляє пропозиції з

удосконалення податкової політики тощо.

Державна контрольно-ревізійна служба здійснює державний контроль за

витрачанням коштів і матеріальних цінностей, станом і достовірністю бухгал-

терського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах,

175

Розділ 6

державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і органі- ^;

заціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів, а

також здійснює розробку пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і по-

рушень та запобігання їм у майбутньому.

Державне казначейство як орган державної виконавчої влади наділене та-

кими бюджетними повноваженнями:

— організація касового виконання державного і місцевих бюджетів та кон-

троль за цим процесом; і

— управління наявними коштами державного і місцевих бюджетів, у тому

числі в іноземній валюті, та коштами державних цільових фондів у межах ви-

датків, установлених на відповідний період;

— фінансування видатків державного і місцевих бюджетів;

— облік касового виконання державного і місцевих бюджетів та складання

звіту про їх виконання;

— керування державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до

чинного законодавства;

— здійснення розподілу між державним бюджетом та бюджетами Автоном-

ної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від за-

гальнодержавних податків, зборів і платежів за нормативами, затвердженими

Верховною Радою України;

— розроблення нормативно-методичних документів з питань бухгал-

терського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які

є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій, що використову-

ють бюджетні кошти.

Державна податкова служба здійснює контроль за дотриманням податко-

вого законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю спла-

ти податків і зборів; розробляє пропозиції щодо вдосконалення податкового

законодавства, приймає нормативні акти і методичні рекомендації з питань

оподаткування, проводить роз'яснювальну роботу серед платників податків з

питань оподаткування, попереджає та розкриває злочини та інші правопору-

шення у сфері оподаткування.

Органи місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства:

— самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві

бюджети;

— самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають

напрями їх використання;

— використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані у процесі

виконання місцевих бюджетів;

— випускають місцеві позики, лотереї та цінні папери, а також отримують

кредити в банківських установах;

— можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і уста-

новам, що належать до комунальної власності;

176

Бюджет. Бюджетна система

— розміщують належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності,

отримують відсотки від доходів і зараховують їх до доходної частини відповід-

ного місцевого бюджету тощо.

Правове призначення та функціонування бюджету полягає в тому, що він

надає органам влади, які його затверджують, можливість ефективного керів-

ництва в галузі фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування,

контролю виконавчих та розпорядчих органів влади, які складають і викону-

ють бюджет.

6.7. Бюджетний процес

Процедура, за якою відбувається бюджетний процес, визначається бюджет-

ним регламентом. Бюджетний регламент — документ, у якому встанов-

люється порядок, строк складання, розгляду та затвердження бюджету, а та-

кож організація його виконання. Бюджетний регламент визначає:

— чітке розмежування функцій між органами державної влади та держав-

ного управління;

— форми документів, що використовуються у бюджетному процесі;

— особливий порядок виконання бюджету в разі його несвоєчасного затвер-

дження;

— відповідальність органів влади за порушення бюджетного регламенту.

Бюджетний регламент затверджується Верховною Радою України та є осно-

вою для організації бюджетного процесу. Бюджетний процес — регламенто-

вана нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвер-

дженням і виконанням бюджетів, контролем за їх виконанням, розглядом

звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний кодекс України визначає такі стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень

про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до

закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення

щодо нього.

Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання

весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України.

Тривалість стадій бюджетного процесу різна в окремих країнах, але в біль-

шості випадків весь процес триває в середньому близько двох років. Бюджет

складається на рік. Цей період має назву бюджетного періоду. В Україні він

збігається з календарним роком, проте є держави, у яких бюджетний рік не

збігається з календарним, наприклад у США бюджетний рік триває з 1 жовтня

177

__ Розділ 6

по ЗО вересня, у Швеції — зі липня по ЗО червня, в Японії — 1 квітня по

31 березня.

Велика роль у бюджетному процесі відводиться бюджетному плануванню,

яке охоплює складання проектів бюджетів, їхній розгляд і затвердження, оскі-

льки від правильного визначення планових показників бюджету залежить

якість його виконання. Наприклад, за сутністю бюджетне планування можна

охарактеризувати як науково-обґрунтований процес визначення обсягів і дже-

рел формування та напрямів використання централізованого фонду грошових

коштів держави. За змістом бюджетне планування — це особлива сфера фінан-

сової діяльності держави, пов'язана з обґрунтуванням певних управлінських

рішень стосовно її фінансового забезпечення, тобто специфічна сфера управ-

ління. За формою бюджетне планування виступає як процес складання, роз-

гляду і затвердження основного фінансового плану — державного бюджету.

Особливостями бюджетного планування є те, що держава використовує його

для визначення рівня централізації фінансових ресурсів у процесі розподілу та

перерозподілу валового внутрішнього продукту, методів мобілізації грошових

коштів до централізованого фонду, напрямів використання бюджетних кош-

тів відповідно до засад економічної політики держави. Саме за допомогою бю-

джетного планування можна забезпечити належне функціонування бюджет-

ної системи держави, поступове зростання темпів соціально-економічного

розвитку, якщо таке передбачено соціально-економічною стратегією. Органі-

зація бюджетного планування передбачає проходження трьох стадій: складан-

ня, розгляд і затвердження бюджетів.