2.2. Класифікація, структура, облік та оцінка основних фондів

У процесі виробництва продукції беруть участь різні групи основних фондів. З метою правильного обліку й планування відтворення основних фондів введено їх класифікацію (рис. 2.2.)

Рис 2.2. Видова класифікація основних фондів

1. Будівлі – архітектурно-будівельні об’єкти, які створюють умови для виконання виробничих процесів, процесів управління, а також для зберігання матеріальних цінностей та інших аналогічних цілей.

2. Споруди – інженерно-будівельні об’єкти, які створюють умови для процесу виробництва і виконання технічних функцій, що не пов’язані зі зміною предметів праці (галереї, естакади, резервуари, мости, димові труби, огорожі і т.п.).

3. Передавальні пристрої – пристрої, за допомогою яких здійснюється передача електричної, теплової або механічної енергії від машин-двигунів до робочих машин, а також передача рідких та газоподібних речовин (електромережі, трубопроводи, трансмісії і т.п.).

4. Машини та устаткування, які у свою чергу розподіляються на такі групи:

• силові машини та устаткування;

• робочі машини та устаткування;

• вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування;

• обчислювальна техніка.

До групи «Силові машини та устаткування» відносяться машини-генератори, які використовуються для виробництва електричної і теплової енергії, а також всі машини-двигуни, які використовуються для перетворення різних видів енергії (енергії вітру, тепла, води, електричного струму і т.п.) в енергію руху, тобто в механічну енергію. До вказаної групи відносяться також парові котли, всі види турбін, атомні реактори, електродвигуни і електрогенератори, двигуни внутрішнього згорання, силові трансформатори тощо.

До групи «Робочі машини та устаткування» відносяться всі види робочих машин і устаткування, які призначені: для механічної, хімічної і термічної дії на предмети праці при виготовленні продукції або при виконанні послуг виробничого характеру; для переміщення предметів праці.

До групи «Вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування» відносяться (електричні, гідравлічні, пневматичні); регулюючі пристрої; обладнання заводських науково-дослідних лабораторій тощо.

До групи «Обчислювальна техніка» відносяться комп’ютери, а також різноманітні електронно-обчислювальні машини та периферійне устаткування до них, яке служить для фіксації, передачі та тиражування інформації.

5. Транспортні засоби. До цього виду основних фондів відноситься рухомий склад всіх видів транспорту, що використовується на підприємстві окрім конвеєрів, транспортерів та інших засобів, які включені до складу машин та устаткування. До складу транспортних засобів входять також магістральні трубопроводи і відводи від них, які призначені для переміщення рідких та газоподібних речовин на значні відстані.

6. Інструмент, що включає всі види ручних механізованих інструментів, а також різноманітні пристрої для обробки предметів праці, і які мають строк служби більше одного року.

7. Виробничий та господарський інвентар, приладдя. До цього виду основних фондів відносяться різноманітні предмети, які призначені: для полегшення виконання виробничих операцій (робочі столи, верстаки); для виконання процесів управління (меблі); для створення умов безпечної роботи (огорожі, вентилятори і т.п.), для зберігання предметів праці (виробнича тара, стелажі і т.п.) зі строком служби більше одного року.

8. Земельні ділянки, на яких розміщена територія підприємства.

9. Інші виробничі фонди. До складу цього виду основних фондів включаються незалежно від вартості бібліотечні фонди, музейні цінності (за винятком експонатів, які є предметами мистецтва та побуту), постільні приналежності, які враховуються у складі основних фондів підприємств.

Відповідно до вимог діючих стандартів бухгалтерського обліку рішення щодо віднесення малоцінних засобів праці до складу основних або оборотних фондів підприємства приймають самостійно.

У наведеній класифікації не всі елементи основних фондів відіграють однакову роль у виробничих процесах. Одні з них (машини і устаткування) приймають безпосередню участь у виробничих процесах і тому їх відносять до активної частини основних фондів. Інші основні фонди (виробничі будівлі та споруди) забезпечують нормальне функціонування виробничих процесів і представляють собою пасивну частину основних фондів.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру основних фондів. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів є прогресивною і більш ефективнішою, чим більша у їхньому складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів.

На структуру основних фондів суттєво впливає серійність виробництва продукції. На підприємствах будь-якої галузі, де частка індивідуальної і дрібносерійної продукції значна, питома вага машин і устаткування у вартості основних фондів зменшується, а на підприємствах тієї ж галузі, де переважає середньо- і великосерійне виробництво, ця частка збільшується. В результаті проведених досліджень встановлено, що збільшення частки активної частини основних фондів на 1 % при відповідних умовах сприяє зростанню фондовіддачі на 0,3–0,35 %, а це дозволяє підвищити випуск продукції і зменшити її собівартість.

При аналізі вікової структури основних фондів прийнято їх розділяти за такими віковими групами: до 5 років; від 5 до 10 років; від 10 до 15 років; від 15 до 20 років; більше 20 років. Якщо збільшується частка старого устаткування, то це призводить до збільшення витрат на підтримування його в робочому стані і ремонт, погіршення якості продукції тощо.

На структуру основних фондів здійснюють вплив й інші фактори, в тому числі:

• обсяги виробництва продукції;

• структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;

• вартість будівництва виробничих об`єктів і рівень цін на технологічне устаткування;

• кліматичні і географічні умови розміщення підприємств.

Щодо всієї сукупності промислових підприємств в Україні, то в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд – 45-47 %; машин і устаткування – 40-42 %, у тому числі робочих – 30-32 %; транспортних засобів – 2,5-3 %. Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням їхньої активної частини.

Зображена на рис. 2.2. видова класифікація основних фондів використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, відокремлюючи чотири групи основних фондів:

перша: будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування); вартість капітального поліпшення землі;

друга: автомобільний транспорт та вузли (запасні частини до нього); меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти; інше конторське (офісне) обладнання, устаткування;

третя: будь-які інші основні фонди, не включені до першої, другої та четвертої груп;

четверта: електронно-обчислювальні машини; інші машини для автоматичної обробки інформації і їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації; інші інформаційні системи; телефони (у тому числі стільникові); мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Основні фонди в процесі виробництва виступають у натуральній і грошовій формах. Облік основних фондів у натуральній формі необхідний для визначення технічного стану основних фондів, виробничої потужності підприємства, ступеню використання обладнання та для інших цілей. Цей облік здійснюється в процесі інвентаризації основних фондів.

Грошова (вартісна) оцінка основних фондів необхідна для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вартості, яка переноситься на вартість готової продукції, а також для розрахунків економічної ефективності інвестицій.

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунків економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються:

• залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновленою вартістю;

• залежно від стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів – це фактична їхня вартість на момент введення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховується на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва, а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування крім оптової ціни включає витрати на його транспортування, монтаж та налагодження цього устаткування на місці його роботи.

Відновлена вартість основних фондів – це вартість їх виготовлення в умовах даного року (в сучасних умовах). Тобто вона враховує ті витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Виділення поняття відновленої вартості обумовлено тим, що під впливом різних факторів (науково-технічний прогрес, інфляція і т.п.) виникає різниця між первісною і відновленою вартістю. Для усунення цієї розбіжності здійснюється переоцінка основних фондів. В умовах інфляції в ході переоцінки збільшується вартість основних фондів за допомогою встановлених коефіцієнтів. Підприємства мають право не частіше одного разу на рік (на 1 січня кожного звітного року) переоцінювати повністю або частково основні фонди за відновленою вартістю шляхом індексації (за допомогою індекса-дефлятора) або прямого перерахунку за документально підтвердженими ринковими цінами з віднесенням різниці, що виникла на додатковий капітал підприємства, а суму уцінки – до складу витрат підприємства.

Залишкова вартість основних фондів (балансова вартість) характеризує їхню реальну вартість ще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданих послуг). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. Тобто, ліквідаційна вартість – це сума грошових коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх експлуатації за вирахуванням витрат на їх ліквідацію.

Балансова вартість основних фондів на початок розрахункового року ( ) обчислюється за формулою:

, (2.1)

де – балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував розрахунковому; – витрати на придбання нових основних фондів протягом року, що передував звітному; – витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування протягом року, що передував звітному; – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному; – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.