Семантична парадигма (“філософія імені”)

Семантика була першою течією, що досліджувалася філософами мови. Погляди на мову в “філософії імені” відповідають деяким константам загального уявлення про світ, як сукупність “речей”, що розташовані в порожньому “просторі”. Уявлення про “порожнечі” або “місця”, що не залежать від “речей” домінуватиме до появи теорії відносності. “Річ”, яку можна “означити”, що не не залежить від відносин, домінує над ними та знаходиться в “порожнечі” може придбати “ім’я”. Для “імені” важливою є не тільки “річ”, а й “сутність”. Тобто ім’я як слово є тимчасовим та випадковим, бо іменування полягає в закріпленні сутності, безумовної та позачасової [112, c. 10].

Це пов’язано з тим, що універсальна категорія в семіотиці трактується як категорія, що за допомогою формальних засобів висловлюється, тобто є універсальною в логіко-семантичному плані.

Таким чином універсалії в семіологічному дослідженні виводяться через гіпотези про обов’язковий характер тих чи інших семантичних категорій [106, c. 14].

Філософія імені, що пов’язує мову та науку, розподіляється на декілька етапів: Аристотель (384 – 322 до н.е), У. Оккам (1285 - 1349), М. Кузанський (1401 - 1464), Т. Гоббс (1588 - 1679).

Треба зазначити, що особливою рухомістю філософія імені не відзначалася, і виникає така ілюзія, що ці філософи є досить живими учасниками однієї “бесіди”, так повільно розробляли вони одні й ті ж “вічні” питання. (оυσια)

Наприклад, термін “усія”, тобто “сутність” як фундаментальний для філософії імені затверджується вже в лінії “Категорій” Арістотеля в наступних значеннях:

0. сутність сама по собі;

1. сутність виявляється в співвідношенні деяких непостійних властивостей речі як базіс, постійність речі, субстрат (гр. υποκείμενον; лат. suppositum, substratum);

2. в мові сутність виступає як граматичний підмет, тобто суб’єкт (лат. subjectum);

3. в думці сутність виступає як суб”єкт асертива (на відміну від експресива чи квеситива).

Але останне значення може коригуватися згідно з умовами і ці зсуви логікосемантичного характеру здійснюють вплив на “художню” мову і таким чином є відбитком культорологічного аспекта (через площину суб’єктивності).

Наприклад:

KEN. My last pile-up I was dodging a dog. I’ve never killed an animal, never would. I am animal minded.

ASH. Hitler liked animals. (Nichols)

Це приклад констатива з відповідною ілокутивною силою вираження негативних емоцій (Гітлер – символ жорстокості, звідси негативна оцінка). Ствердження включає в себе не тільки констатацію факта, а й несхвалення відносно до дій та висловлення співбесідника. Негативне відношення до співбесідника заключається в використанні достатньо об’ємного символа, що вміщає імпліцитний негативно-оціночний матеріал (Hitler – прецедентне ім’я, що здатне переносити свою специфіку на об’єкт порівняння):

Hitler liked animals.

“ + ” “ – ”

Hitler Ken [likes animals]