С.П. Балінченко Філософські проблеми мовознавства
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
Горлівський державний педагогічний
інститут іноземних мов
С.П. БАЛІНЧЕНКО
ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ МОВОЗНАВСТВА
Електронний підручник
Горлівка - 2011
ББК 81я73
Затверджено на засіданні кафедри філософії та політології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (протокол № 9 від 04.05.2011 р.)
Балінченко С.П.
Філософські проблеми мовознавства [Електронний підручник] / С.П. Балінченко. – Горлівка : ГДПІІМ, 2011. – 207 с.
Електронний посібник підготовлено відповідно до тематики лекційних та семінарських занять з дисципліни „Філософські проблеми мовознавства”. Система гіперпосилань дозволяє використовувати посібник в навчальних та довідкових цілях. Кожен з шести інформаційних блоків посібника містить теоретичний матеріал (фрагменти праць фахівців з філософії, лінгвістики та семіотики російською, українською та англійською мовами), завдання для організації навчальної діяльності, методичні поради з їх виконання, проблемні питання для написання есе та здійснення самостійних міні-досліджень, а також тестові завдання для тематичного контролю. У посібнику також запропоновано орієнтовну тематику та алгоритм організації самостійної науково-дослідницької роботи студентів в межах кредитно-модульної системи, як для основних груп, та і для груп, викладання у яких ведеться англійською мовою.
ББК 81я73
ЗМІСТ
Вступ
Тема 1. Теорія та історія семіотики
Основні питання теми
Т
еоретичний
блок
Qui quaerīt, repērit
Cogito ergo sum
Littēra scripta manet
Tertium non datur
Nulla dies sine linea
Тест
Тема 2. Антропосеміоз. Герменевтика
Основні питання теми
Теоретичний
блок
Qui quaerīt, repērit
Cogito ergo sum
Littēra scripta manet
Tertium non datur
Nulla dies sine linea
Тест
Тема 3. Семіоз та інтерпретація
Основні питання теми
Т
еоретичний
блок
Qui
quaerīt, repērit
Cogito ergo sum
Littēra scripta manet
Tertium non datur
Nulla dies sine linea
Тема 4. Формування знакових систем
Основні питання теми
Теоретичний
блок
Qui quaerīt, repērit
Cogito ergo sum
Littēra scripta manet
Tertium non datur
Nulla dies sine linea
Тема 5. Повсякденна мова та мова науки
Основні питання теми
Теоретичний блок
Q
ui
quaerīt, repērit
Cogito ergo sum
L
ittēra
scripta manet
T
ertium
non datur
N
ulla
dies sine linea
Тема 6. Операції зі знаками в процесі вивчення іноземної мови
Основні питання теми
Теоретичний
блок
Qui quaerīt, repērit
Cogito ergo sum
Littēra scripta manet
Tertium non datur
Nulla dies sine linea
Тематика та алгоритм виконання самостійних робіт
ПРОЕКТ 1: завдання контрольної точки № 1 (КТ 1)
ПРОЕКТ 2: завдання контрольної точки № 2 (КТ 2)
Тести заключного контролю до курсу
Використані та рекомендовані джерела
Тезаурус
Терміни англійською мовою
Предметний покажчик
Додатки
Семінари для основних груп
Семінари для експериментальних груп
Блок-схеми лекцій
ВСТУП
Актуальність дисципліни „Філософські проблеми мовознавства” у підготовці фахівців полягає в тому, що вона забезпечує:
ознайомлення студентів з основами теорії знаків та знакових систем в межах семантичної, синтаксичної та прагматичної парадигм;
формування термінологічної та категоріальної бази, необхідної для опанування теоретичними дисциплінами;
вдосконалення самоосвітньої діяльності студентів шляхом їх ознайомлення з герменевтичними процедурами тлумачення, пояснення та розуміння, а також з операціями зі знаками з метою подальшого використання цих методик в ході вивчення іноземної мови та дослідження текстів.
Також дисципліна „Філософські проблеми мовознавства” дозволяє простежити перспективу паралельного виникнення та розвитку філософських та лінгвістичних течій та теорій (позитивізм, герменевтика, семіотика, практична комунікативна філософія). Це надає можливість студентам отримати повне та об’ємне уявлення про лінгвістичні явища та порівняти й осмислити різні точки зору на феномени знаку та тексту. Таким чином, дисципліна сприяє формуванню навичок наукового дослідження.
Дисципліна „Філософські проблеми мовознавства” забезпечує викладання у подальшому навчальному процесі таких курсів: літературознавство, аналіз художнього тексту, теорія комунікації, лексикологія; методика викладання іноземної мови, методика викладання літератури, основи наукових досліджень.
Навчальний електронний посібник до курсу розроблено на основі існуючого навчального посібнику (2008 року видання) з урахуванням специфіки дисципліни та особливостей навчального плану вищого навчального закладу (інституту іноземних мов). У звязку з тим, що в експериментальних групах викладання дисципліни здійснюється англійською мовою, розширено обсяг англомовних вправ та завдань, запропонований термінологічний мінімум англійською мовою.
Електронний підручник забезпечено системою гіперпосилань, що дозволяє орієнтуватись у структурі кожного тематичного блоку (необхідно натиснути CTRL та посилання). Предметний покажчик дозволяє наскрізний перегляд за обраною тематикою.
Зокрема, посібник містить наступні завдання:
завдання, спрямовані на організацію дослідницької роботи студентів на основі рідної мови та мови, що вивчається;
аналіз та зіставлення семіотичного змісту художніх та прагматичних текстів;
визначення шляхів збереження авторської знакової системи у перекладі;
аналіз герменевтичних процедур, що використовуються в процесі формування вторинної мовної особистості.
Матеріал курсу поділено на 6 тематичних блоків:
Тема 1. Теорія та історія семіотики.
Тема 2. Антропосеміоз. Герменевтика.
Тема 3. Семіоз та інтерпретація.
Тема 4. Формування знакових систем.
Тема 5. Повсякденна мова та мова науки.
Тема 6. Операції зі знаками в процесі вивчення іноземної мови.
Кожен блок містить теоретичний матеріал (хрестоматію), тексти для аналізу та наступні напрямки організації навчальної діяльності:
Q ui quaerīt, repērit1 - наводяться основні та додаткові джерела, даються рекомендації щодо їх опрацювання, вказується перспектива використання інформації під час виконання подальших завдань.
C
ogito
ergo sum2
– завдання на систематизацію інформації,
порівняння явищ, укладання схем та
таблиць, виконання тестів.
L
ittēra
scripta manet3
-
робота з текстами та цитатами російською,
українською, англійською мовами; аналіз
та зіставлення концепцій.
T ertium non datur4: -формування та обґрунтування власної позиції на основі зіставлення розглянутих концепцій, формування навичок аргументації.
N ulla dies sine linea5 - написання самостійного міні-дослідження, тез або есе за проблематикою тематичного блоку, формування навичок наукової роботи.
Одним з розділів навчального посібника є розробка завдань самостійної роботи (відповідно, КТ 1 та КТ 2 за кредитно-модульною системою) на основі написання реферату та міні-дослідження. Наводяться приклади вирішення практичної частини роботи та орієнтовна послідовність здійснення дослідницької діяльності.
Тезаурус містить визначення основних категорій курсу, посилання на відповідний лекційний матеріал. Рекомендовані джерела наводяться з метою стимулювання дослідницької діяльності студентів, надають їм можливість більш глибокого ознайомлення з проблематикою, обраною для самостійного аналізу.
Запропоновані матеріали можуть також бути використані в межах вивчення окремих тем дисциплін „Теорія комунікації”, „Основи наукових досліджень” та „Методика викладання іноземних мов”.
Тема 1. Теорія та історія семіотики
Для засвоєння цієї теми необхідно актуалізувати наступні знання курсів філософії та загального мовознавства:
онтологічні концепції з історії філософії;
категоріальні розбіжності між поняттями «буття», «існування», «екзистенція»;
особливості рефлексії та саморефлексії;
філософські напрямки та концепції, пов’язані з дослідженням феномену знаку: Semeion / Symbolon (Аристотель), doctrina signorum (Середньовіччя), бритва Оккама, концепції М. Кузанського, Дж. Локка, Т. Гоббса, Ч. Пірса, Б. Рассела, Л. Вітгенштейна;
лінгвістичні концепції Ф. де Соссюра, В. Гумбольдта, О. Потебні, глоссематику;
Доцільним також буде опрацювання та порівняння відповідних праць з філософії та мовознавства для визначення суміжних категорій та семантичних розходжень між ними залежно від сфери використання. Зокрема, необхідно дійти висновку про різницю між філософським та лінгвістичним розумінням категорій суб’єкт, слово, факт, і’мя та ін.
Основними завданнями вивчення теми є формування уявлення про стан дослідженості знаку, про проблеми та перспективи вивчення знакових систем, а також про значення філософії мови та семіотики для розуміння феномену мовної системи знаків та символів студентами, що одержують філологічну освіту. Відповідно до сформульованих завдань, пропонуємо ознайомитись із оглядом наступних питань перед виконанням практичних завдань.
ОСНОВНІ ПИТАННЯ ТЕМИ 1:
Буття, мислення і мова. Шляхи розвитку видів мислення.
Історія семіотики.
Теорія знаків: загальні положення. Філософія імені, філософія предиката та філософія егоцентричних слів.
Термінологія:
семіотика, сигнифіка, семіологія, семантика, синтактика, дектика, прагматика, інтерсуб’єктивність, семіоз, сема, позначення, позначене.
ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК ТЕМИ 1
До питання 1: Евристична діяльність психіки і її обумовленість структурою мозку (фрагменти статті Л.В. Сторіжко, доцента кафедри філософії НТУУ (КПІ))
Вивчення діяльності людської психіки в даний час нерозривно позв'язано з дослідженням її матеріального носія - мозку.
Філософське обґрунтування цієї точки зору зробив ще Спіноза, сформулювавши рівняння душі і тіла. Спіноза не вважав, що людський розум, з його шляхетною установкою й устремліннями, якимось чином редукується і знецінюється внаслідок операцій його матеріального носія. Треба скоріше, говорив він, захоплюватися живим тілом - його чудесними і майже незбагненними нюансами і складністю. І тільки зараз, на світанку двадцять першого століття, у зв'язку з досягненнями сучасного природознавства, філософії і психології, ми починаємо осягати повну міру цієї складності - взаємодії духу і матерії, бачити як взаємодіють природа і культура, і як мозок і психіка породжують один одного. Саме цими проблемами займаються такі відомі автори, як Джеральд Эдельман, Антоніо Домазіо, Елхонон Голдберг.
Е. Голдберг, зокрема, досліджує ту частину мозку, що визначає нашу самобутність, що містить в собі наші потяги, наші амбіції, нашу особистість і нашу сутність: лобові частки мозку. Дослідник показує, що при ушкодженні інших частин мозку, неврологічне захворювання може виявлятися у втраті мови, пам'яті, сприйняття або руху. Однак сутність індивідуума, ядро особистості залишається не зачепленим. Усе це змінюється, якщо захворювання уражає лобові частки. Те, що втрачається в цьому випадку і є наша душа, наша сутність, наше Я. Лобові частки є найбільш специфічно людські з усіх мозкових структур, і вони відіграють вирішальну роль в успіху або невдачі людських починань.
Сьогодні мало хто з освічених людей, сумнівається у тому, що мова, рух, сприйняття, пам'ять, - усі вони локалізовані в мозку. Однак амбіції, потяг, передбачення, прояснення - властивості, що визначають особистість і сутність людини розглядаються багатьма, як "позачерепні", які мов би не є атрибутами нашої біології. Ці людські якості, що вислизують, так само контролюються мозком, зокрема, лобовими частками.
Лобові частки реалізують вищі і найскладніші функції мозку, так звані керуючої функції. Вони зв'язані з інтенціональністю, цілеспрямованістю і прийняттям складних рішень . Лобові частки досягають значного розвитку тільки у людей. З відомою часткою істини можна сказати, що саме вони роблять нас людьми. Одним з перших дослідників лобових часток був видатний російський психолог Олександр Лурія. Лобові частки - це командний пункт мозку.
Мотивація, ініціатива, передбачення, а так само ясне уявлення своїх цілей - усе, що є основою для успіху в будь-якій галузі життя - так само контролюються лобовими частками. Здатність втілювати свої цілі залежить від нашої здатності критично оцінювати свої дії і дії людей навколо нас. Ця здатність так само ґрунтується в лобових частках. Ушкодження лобових часток породжує катастрофічну сліпоту в судженнях.
Лобові частки грають так само визначальну роль у таких галузях людської діяльності як талант і успіх, а так само в особливо важливій сфері сучасності - таланті лідерства. З усіх форм таланта здатність вести за собою, змушувати інших людей поєднуватися навколо себе, є найбільш загадковою і найбільш глибокою. У людській історії талант лідерства сильніше всього впливав на долі інших людей і на особистий успіх. Інтелект і творчість так само нерозривно зв'язані з діяльністю лобових часток. Однак творчість відрізняється від інтелекту умінням схоплювати новизну. Вирішальну роль у роботі з новизною відіграють так само лобові частки.
У ході еволюції, лобові частки з'явилися порівняно піздно. Будучи найбільш специфічно "людським" із усіх компонентів головного мозку, лобові частки є вмістилищем інтенціональности, передбачення і планування. Є таке висловлювання "без царя в голові", що найбільш точно характерізує поводження людини, у якої ушкоджені лобові частки.
Однією з найбільш складних проблем людської діяльності є планування і цілеспрямована діяльність. Пізнавальна діяльність людини завжди спрямована вперед і завжди дуже сильно опосередкована якоюсь мотивацією. Нею рухають плани, амбіції, мрії, і усі вони спрямовані в майбутнє, а не в минуле. Тобто, лобові частки, є тим механізмом, що забезпечують діяльність когнітивних здібностей. Для здійснення механізму планування, мозок повинний мати здатність брати визначені елементи минулого досвіду і перетворювати їх способом, що не відповідає колишньому досвідові. Щоб зробити це, мозок повинен вийти за межі формування внутрішніх уявлень, він повинен придбати здатність маніпулювати і трансформувати ці моделі. Тобто мозок повинен працювати з ментальними уявленнями. Народжуюча міць мови, ведуча до створення нових конструктів, так само залежить від цієї здатності. Таким чином, мова виступає засобом для створення моделей, а керуючі функції - засоби для маніпулювання з моделями і проведення операцій над ними. Тобто, виникнення лобових часток було необхідно для використання властивій мові генеративної здатності .
Цілеспрямована діяльність людини і формування цілей є найбільше суб’єктоцентричним, оскільки при цілепокладанні мова йде не про те, що "правильно", а про те, що "мені потрібно". Тому здатність формулювати мету, безумовно, повинна бути прив'язана до виникнення ментальних уявлень про Я. Формування самосвідомості так само можна розглядати у зв'язку з еволюцією лобових часток. Тому багато авторів описують функції лобових часток як "керуючі функції".
Принцип досягнення великої складності через багаторазові перетворення простих елементів уявляється універсальним, саме цей принцип різноманітними шляхами втілений у природі й у культурі.
У 1974 році Э.Голдберг висунув ідею про те, що розходження між двома мозковими півкулями засновано на розходженні між когнітивною новизною і когнітивною рутиною. Оскільки новизна і звичайність - це визначальні характеристики психічного життя будь-якої істоти, здатної до навчання. У вищих тварин і людини, мозок наділений могутньою здатністю до навчання. На відміну від інстинктивного поводження , навчання є зміною. Організм стикається із ситуацією, для якої він не має готового ефективного рішення. На ранній стадії будь-якого процесу навчання організм стикається із "новизною", а фінальною стадією процеса навчання є "рутинізація" або "фаміл’яризація". Перехід від новизни до рутини - це універсальний цикл нашого внутрішнього світу. Це ритм наших розумових процесів, що розгортається в різних масштабах часу.
Прив'язування новизни до правої півкулі, а когнітивної рутини до лівої приводить до зовсім нового розгляду мозку. Традиційне розуміння ролей півкуль у пізнавальній діяльності було статичним і не враховувало індивідуальних розходжень . З іншого боку, новизна і рутина відносні. Те, що є новим сьогодні, стане рутиною завтра, через місяць або через рік. Тому відносини між двома півкулями повинні бути динамічними, що характерізуються поступовим зрушенням центру когнітивного контролю задачі від правої півкулі до лівої. Більш імовірно, що внутрішні моделі розвиваються в обох півкулях інтерактивно, але швидкості їхнього формування різні. Вони формуються швидше в правій півкулі на ранніх стадіях навчання когнітивній навичці, але швидше в лівій півкулі на пізніх стадіях. Тому ролі двох півкуль у пізнавальній діяльності динамічні, відносні й індивідуалізовані.
Багато свідчень на користь динамічних взаємин між двома півкулями було отримано простими засобами. Ці засоби спиралися на базові властивості пристрою нервової мережі. Більшість сенсорних провідних шляхів перетинаються: інформація з лівої половини зовнішнього світу спочатку доставляється в праву півкулю, а інформація з правої половини зовнішнього світу доставляється спочатку в ліву півкулю. Це справедливо для тактильної, зорової і, у меншому ступені, для акустичної інформації. Наприклад, переробка музичної інформації і сприйняття нових осіб займали почесне місце в правопівкульовому списку . Дійсно, недосвідчені в музиці люди сприймають музику здебільшого правою півкулею. Однак люди, що одержали музичне виховання, сприймають музику здебільшого лівою півкулею. Подібні відкриття були зроблені і відносно розпізнання осіб. Ці дані були підтверджені за допомогою динамічних експериментальних засобів. Як при розпізнаванні осіб, так і при розпізнанні символів, зіткнення з незнайомими об'єктами супроводжувалося зростанням активації правої потиличної області. На противагу цьому, зростання знайомства з об'єктами було зв'язано зі зменшенням правої потиличної активації і збільшенням лівої потиличної активації. У дійсності кожна півкуля мозку втягнена в усі когнітивні процеси, але їхній відносний ступінь залучення варіюється у відповідності з принципом новизни - рутини.
У старій літературі права півкуля називалася "другорядною півкулею", а лобові частки - "бездіяльними частками". Сьогодні ми знаємо, що ці структури не є ні другорядними, ні бездіяльними, хоча їхні функції буває важко визначити. Функції правої півкулі менш очевидні, ніж функції лівої, і функції лобових часток менш очевидні, ніж функції задніх відділів кори, саме тому, що мають справу із ситуаціями, що не піддаються легкій кодифікації і зведенню до алгоритму. Потрібен тривалий час, щоб оцінити ці функції, тільки тепер ми починаємо розуміти їхню справжню складність і центральну роль, яку вони грають у наших психічних процесах, особливо в формуванні несвідомого.
В пізнавальній діяльності існує два типи задач: одні є детерміністичними, коли приймається щире рішення, інші - невизначені, у цьому випадку приймається адаптивне рішення. Більшість задач, з якими ми зіштовхуємося в повсякденному житті не мають внутрішньо правильних рішень. Ті рішення , що ми приймаємо, не цілком визначаються ситуаціями, з якими ми зіштовхуємося. Вони є продуктом складних взаємодій між атрибутами ситуацій і наших власних атрибутів, нашими спонуканнями, нашими сумнівами і нашими історіями. Логічно припустити, що саме префронтальна кора є тією часткою головного мозку, яий забезпечує виникнення таких форм пізнавальної діяльності, як інтуіція і несвідоме. Прийняття рішень при відсутності детерміністичних ситуацій залишається людською привілеєю.
Мати справу з внутрішньою невизначеністю - одна з головних функцій лобових часток. У деякому змісті , рішуча людина чи ні, визначається в залежності від того, наскільки добре працюють лобові частки. Дослідження показали, що індивіди з ушкодженням лобових часток підходять до внутрішньо невизначених ситуацій не так, як здорові люди. Утрата здатності приймати рішення - один з найбільш типових ознак ранньої деменції. Ушкодження інших частин мозку звичайно не торкається цих процесів. Більшість "керуючих лідерських рішень" стосуються пріоритетів, які приймаються в невизначеному середовищі і по своїй природі є, скоріше, адаптивними рішеннями, ніж істинносними. Можна припустити, що творчі і наукові рішення носять так само адаптивний характер, оскільки вимагають нестандартних рішень і зв'язані з діяльністю префронтальної кори, що є центральною для прийняття рішень. Когнітивні процеси, включені в дозвіл невизначених ситуацій через установлення пріоритетів, відмінні від процесів, що беруть участь у дозволі строго детерміністичних ситуацій. Виявляється, що саме адаптативне прийняття рішень у невизначених ситуаціях, відіграє центральну роль у нашому житті, і що лобові частки особливо важливі для прийняття рішень.
До питань2 і 3: Семіотична ієрархія парадигм
Беручи до уваги нерозривний зв’язок свідомості з високоорганізованою, суспільною по суті матерією, треба зазначити, що вона є формою цієї матерії в зазначенні засобу проявлення. У співвідношенні “дійсність – свідомість” проявляються всі закони приматазмісту (дійсність як джерело свідомості) та зворотньої активної ролі форми (роль суб’єктивного фактора “перетворення суб’єктивного в об’єктивне”, роль теорії та метода пізнання для практичної діяльності людей тобто) [68, c. 48].
Таким чином, немає жодного об’єкта в дійсності, який би не підлягав прямому чи непрямому – через людські відносини, дії чи почуття/переживання – відображенню в мистецтві. Але термін “мова” не може осмислюватись однозначно, коли ми торкаємося галузі культури. До того ж треба зазначити різноманітність аспектів культурологічного характеру. Нам здається вдалим виділити окремо категорію “художня мова”. Кристю Горанов співвідносить цей термін з терміном “матеріал”, але будь-який матеріал не є засобом “художньої мови”. На приклад, пензлі та палітра – все це матеріал, без якого немає картини, але “мовою” цього мистецтва є колір, світло-тінь, тощо, а не полотно, на якому розташоване це зображення [68, c. 162].
Художня мова є загальнолюдською. Картину, симфонію чи балет не треба перекладати нашою мовою. Але поетична мова, наприклад, має своєрідний характер, бо їй притаманні всі особливості словесної мови, які дозволяють цьому різновиду художньої мови бути пластичним матеріалом для побудови відображення життя. Художне слово є якісно новим у порівнянні зі звичайним словом, але воно не відірване від нього, тим паче не протиставлене йому. До того ж, не треба забувати, що область його проявлення вужче, ніж звичайної мови і воно ні в якому разі не може існувати без впливу та підтримки “нехудожньої” мови.
Саме такий зв’язок лінгвистичного та культурологічного аспектів, на наш погляд, дозволяє співвідносити паралигми “філософії мови” з феноменами культури.
Для сучасної лінгвистики характерним є інтенсивне опрацювання питань, що можна означити як “філософські проблеми мови”. Чимале зацікавлення викликає лінгвофілософське дослідження окремих мовних категорій. Значні можливості для такого аналізу подає “семіологічна граматика”. Згідно з трьома базисними категоріями природньої (“звичайної”) мови – імена, предікати, егоцентричні слова – існують три парадигми “філософії мови” (тобто погляди на мову, пов’язані з деякими філософськими течіями):
семантична (“філософія мови” концентруеться на “філософії імені”);
синтаксична (“філософія предіката”);
прагматична (дектична) (“філософія егоцентричних слів”) [106, c. 3].
Спираючись на факт взаємодії мовних категорій, можна стверджувати, що семіотичні парадигми “філософії мови” також не є ізольованими в повній мірі, вони характерізуються взаємним зв’язком. В основі цього зв’язку є поняття “знаку”, який по-різному інтерпритується у цих вимірах еміотики. Семантика має діло з відношеннями між знаками. Прагматика (дектика) – відношення знаків до людини, яка користується мовою.
Єдність цих трьох вимирів мови – головне джерело мовних проблем для лінгвістики, філософії та мистецтва слова. Дослідження мови в лінгвистиці, осмислення в філософії та освоєння в мистецтві – більш-менш одночасно та паралельно в усіх областях – направляються вздовж по цих вісях, згідно з типологією “парадигм” [112, c. 3-4].
“Парадигма” пов”язана з певним напрямком мишлення в науці та стилем в мистецтві. Це – історичне явище, що інтегрує провідний для конкретної епохи погляд на мову, пов’язаний з деякою філософською течією та напрямком розвитку мистецтва. І це здійснюється саме таким чином, що філоофські положення використовуються для пояснення найбільш загальних законів мови, а матеріал мови в свою чергу – для вирішення деяких філософських проблем. Теж саме відносно до культури (мистецтва): напрямок в мистецтві, перш за все, мистецтві слова, формує засоби використання мови, а останні залишають свій відбиток на мистецтві.