15.2. Державне регулювання оплати праці, регулювання доходів.

Оплата праці – це заробітна платня, яка обчислюється, як правило, в грошовому виразі і, яку за трудовим договором працедавець або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу або надані послуги.

Складається оплата праці з основної і додаткової заробітної платні. Основна заробітна платня залежить від результатів роботи і визначається тарифними ставками, розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами, визначеними чинним законодавством України (наприклад, за роботу в нічний час, в святкові і вихідні дні і т.п.). Додаткова оплата визначається залежно від результатів діяльності підприємства і видається у вигляді премій, винагород і т.п.

Види і форми регулювання оплати праці:

• Державне регулювання:

  • прямі методи регулювання – на основі визначення мінімального рівня заробітної платні, умов і розмірів оплати праці в бюджетній сфері, розмірів посадових окладів на державних підприємствах і т.п.;

  • непрямі (побічні) методи регулювання – регулювання фонду споживання, оподаткування фонду оплати праці підприємств і доходів працівників.

• Договірне регулювання. На основі укладення тарифних угод міжгалузевих галузевих, виробничих, які регулюють систему оплати праці найнятих робітників.

Мінімальна заробітна платня – це визначений державою розмір заробітної платні, нижче за яке не може здійснюватися оплата за фактично виконану роботу найманим робочим. Її регулюють з урахуванням розрахунків рівня економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної платні і вартісної величини споживчого бюджету. Правовою основою державного регулювання оплати праці є Закон України «Про оплату праці», прийнятий в 1995 р.

Складовою механізму державного регулювання економіки є політи­ка доходів. В умовах ринкової економіки вона стоїть в одному ряду з політикою конкуренції та політикою стабілізації економіки.

У сфері розподільчих відносин потрібна реальна взаємодія еконо­мічних критеріїв, пов’язаних із вимогами економічної раціональності, і соціальних критеріїв, що передбачають забезпечення умов для все­бічного розвитку всіх членів суспільства.

Мета державного розподілу та перерозподілу ринкових доходів — зменшення різкої диференціації за рівнем доходів і капіталу. Реалізація мети потребує чіткого визначення усіх отримувачів доходів і переконання в необхідності перерозподілу доходів кожної соціальної групи. Складність проблеми розподілу та перерозподілу доходів обумов­лена відсутністю однозначної відповіді на запитання: “Який розподіл доходів вважати правильним?” Складовими механізму розподілу та перерозподілу доходів є надання суспільних благ, використання законодавчих актів, система оподаткування, трансфертні платежі. Зміни в доходах за умов перехідної економіки пов’язані зі стрімким падінням реальних доходів населення, зміною структури доходів населення і зростанням диференціації доходів населення. Основною складовою грошових доходів населення є заробітна пла­та. Її величина впливає на загальні показники соціально-економічної ефектив­ності ринкового ладу в цілому, і є обґрунтуванням стимулів до праці.