1. Коефіцієнти росту
(10.1.)
де
У! – рівень показника поточний
Уо – рівень показника базовий.
2. Темпи росту
Тр = Кр*100% (10.2.)
3. Темпи приросту
Тпр = Тр - 100% (10.3)
У світовій практиці економічне зростання визначається і вимірюється двома способами:
річними темпами зростання (у %) реального ВВП за певний період часу;
річними темпами зростання ВВП на душу населення (у %).
Економічне зростання визначають чотири групи чинників:
1. Чинники пропозиції.
2. Чинники попиту.
3. Чинники ефективності.
4. Соціокультурні, інституційні та інші чинники.
Чинники пропозиції забезпечують фізичну здатність економіки до збільшення обсягу виробництва. Тільки наявність більшої кількості ресурсів, їх висока якість сприяють нарощуванню потенціалу країни. Фактори пропозиції включають природні ресурси (землі, корисні копалини, водні ресурси, енергоносії, клімат, лісові ресурси тощо), трудові ресурси, капітал (будівлі, устаткування, дороги тощо), технологію та інновації.
Чинники попиту проявляються через макроекономічне середовище, яке забезпечує рівень споживання, рівний та адекватний наявним ресурсам (оптимальні ціни, податки, процентні ставки тощо).
Чинники ефективності забезпечують оптимальну структуру виробництва та економне використання всіх наявних ресурсів.
Соціокультурні та інституційні чинники – це сприятлива політична, соціальна, культурна атмосфера, повага до підприємництва, впорядкованість відносин власності тощо.
Економічний розвиток є багатофакторним процесом, який відображає зміни в усіх сферах господарського життя країни. Для визначення рівня економічного розвитку країни використовують систему показників, таких як:
ВВП на душу населення,
виробництво і споживання основних видів продукції на душу населення;
показники ефективності економіки,
НД на душу населення,
рівень та якість життя населення.
Основним показником економічного розвитку країни є ВВП на душу населення. Саме цей показник покладено в основу міжнародних класифікацій, за якими усі країни поділяють на розвинуті (з ВВП понад 12 тис. дол. на рік) та країни, що розвиваються.
Про рівень економічного розвитку свідчать показники виробництва і споживання ключових (базових) видів продукції на душу населення – енергоспоживання, автомобілі, мінеральні добрива, папір, зерно, м'ясо, молоко, цукор тощо. Ці показники свідчать про задоволення потреб країни в цих основних видах продукції. В першу чергу до таких показників відносять виробництво електроенергії на душу населення. Енергетика лежить в основі розвитку всіх видів виробництв і, отже, за цим показником ховаються й можливості технічного прогресу, і досягнутий рівень виробництва, і рівень послуг і т.п. Серед найважливіших видів промислової продукції, вироблених на душу населення, виділяють також виплавку сталі, виробництво прокату, мінеральних добрив і інших товарів.
Іншим характерним показником такого роду є виробництво в країні на душу населення зерна, молока, м'яса, картоплі й ін. Зіставлення цього показника з раціональними нормами споживання цих продуктів харчування дозволяє судити про ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування власного виробництва.
Національний дохід на душу населення – узагальнений показник економічного розвитку країни та ефективності національної економіки.
До показників ефективності та якості життя населення відносять: середню тривалість життя, рівень освіти, тривалість робочого дня, забезпеченість житлом, лікарями, вчителями на 1000 осіб, розмір денного бюджету особи тощо.
Однією з найважливіших функцій Міністерства економіки і європейської інтеграції України є прогнозування темпів економічного зростання.
За своєю суттю це завдання зводиться до встановлення очікуваних в прогнозованому періоді темпів зростання валового внутрішнього продукту або іншого макроекономічного показника.
Розрахунок прогнозованих темпів зростання валового внутрішнього продукту базується на наступних основних положеннях:
1. У створенні валового внутрішнього продукту, чистого національного продукту і національного доходу беруть участь як сфера виробництва, так і сфера послуг.
2. Обсяг і темп зростання валового внутрішнього продукту залежать від сукупного впливу як інтенсивних, так і екстенсивних чинників.
3. Економічне зростання залежить від структури економіки і державного регулювання темпів зростання галузей народного господарства.
4. Темп зростання валового внутрішнього продукту залежить також від методів державного регулювання амортизаційних відрахувань, що застосовуються.
5. Валовий внутрішній продукт (і валовий національний продукт) може розраховуватися виробничим методом, розподільним і методом кінцевого використання.
Як елемент економічної структури, що не тільки зберігає цілісність у процесі технологічних зрушень, але і є носієм цих зрушень, розглядається сукупність технологічно сполучених виробництв — технологічна сукупність (ТС). Кожна ТС на вході споживає ресурси, які є «вихідними» для інших (суміжних) ТС, і забезпечує їхню переробку в кінцевий продукт (для кінцевого споживання) або в проміжний продукт, що використається іншими ТС у якості «вихідного» ресурсу. Так складаються групи ТС, пов'язані один з одним більш тісно, ніж з іншими. У процесі свого розвитку сполучені ТС пристосовуються до потреб один одного. Пов'язані один з одним однотиповими технологічними ланцюгами ТС утворюють так звані технологічні уклади (ТУ). У рамках кожного ТУ здійснюється замкнутий виробничий цикл, що включає видобуток і одержання первинних ресурсів, всі стадії переробки цих ресурсів і випуск кінцевих продуктів.
Коли згодом насичуються потреби країни в традиційних товарах і послугах і досягаються межі в підвищенні ефективності виробництва, нові фактори, що виникають у надрах існуючого ТУ, набирають чинності, прискорюється їхній розвиток, і економічна система країни переходить у наступний, більше прогресивний технологічний уклад.
Розрізняють два поняття: ядро технологічного укладу та ключовий фактор. Під ядром технологічного укладу розуміється базова галузь економіки, основа проміжного продукту й основа технологічного процесу. Ключовим фактором називається база технологічних змін у базових галузях економіки. У світовій економіці протягом останніх трьох сторіч відбулася зміна п'яти ТУ (див. таблиця 10.1).
У СРСР третій ТУ не тільки не скорочувався, а розширювався темпами, близькими до середнього темпу економічного росту країни. Необхідно відзначити, що в СРСР, як і в розвинених капіталістичних країнах, формування деяких ТС четвертого ТУ почалося ще в дореволюційні роки. Однак фаза його росту почалася наприкінці 1950-х - початку 1960-х років після прийняття рішень про пріоритетний розвиток хімічної промисловості. У цілому розвиток виробництв четвертого ТУ в СРСР ішло повільніше, ніж у відповідних фазах у розвинених країнах. З 60-х років у радянській економіці почалося, так само як і в розвинених країнах, становлення п'ятого ТУ. Із самого початку в економіці формувався практично весь комплекс рушійних галузей цього укладу: електроніки, авіакосмічної техніки, коштів телекомунікацій.
Таблиця 10.1.
Технологічні уклади світової економіки
Технологічний уклад |
Ядро |
Ключовий фактор |
Перший ТУ (1770—1830) |
Текстильна промисловість і машинобудування, виплавка чавуну, водяний двигун. |
Текстильні машини. |
Другий ТУ (1830—1880) |
Паровий двигун, залізничне будівництво, транспорт, машино- і пароплавобудування, вугільна. |
Паровий двигун, верстати. |
Третій ТУ (1880—1930) |
Електротехнічне, важке машинобудування, виробництво й прокат сталі, лінії електропередачі, неорганічна хімія. |
Електродвигун, сталь. |
Четвертий ТУ (1930—1980) |
Автомобілі і тракторобудування, кольорова металургія, виробництво товарів тривалого користування, синтетичні матеріали, органічна хімія, виробництво й переробка нафти. |
Двигун внутрішнього згоряння, нафтохімія. |
П’ятий ТУ (1980— до 2030—2040(?)) |
Електронна промисловість, обчислювальна, оптико-волоконна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, виробництво й переробка газу, інформаційні послуги. |
Мікроелектроніка. |
Якщо в розвинених капіталістичних країнах із середини 70-х років почався великомасштабний перерозподіл ресурсів із четвертого ТУ в п'ятий і лавиноподібне розширення останнього, то в СРСР становлення п'ятого ТУ більшою мірою стримувалося дефіцитом виробничих ресурсів, пов'язаних з відтворенням застарілих ТУ. Міждержавний (компаративний) кількісний аналіз дозволяє зробити висновок про те, що технічний розвиток економіки СРСР відбувався в тому ж напрямку, що й розвиток економіки інших країн.
У цілому технічний розвиток економіки СРСР визначився ростом четвертого ТУ, котрий стримувався триваючим відтворенням третього, і тому був істотно більше повільним, ніж у передових країнах. При цьому вплив становлення п'ятого ТУ на технічний розвиток економіки був досить незначним і тому менш істотним.
Відповідно до еволюційної теорії така технологічна багатоукладність економіки України є основною причиною диспропорцій, що ускладнюють і блокують техніко-економічний розвиток.