1. Методичні вказівки до вивчення теми.

Важливим завданням нормування праці є підвищення не тільки технічної, а й економічної обґрунтованості норм, їх фізіологічної доцільності.

Основним змістом нормування праці є: аналіз трудового процесу; вибір оптимального варіанта технології та організації праці; проектування режимів роботи устаткування, прийомів і методів праці, систем обслуговування робочих місць, режимів праці та відпочинку, розрахунок норм відповідно до особливостей технологічного процесу, їх запровадження з подальшим корегуванням у міру змін організаційно-технічних умов.

Основними функціями нормування праці є:

• планування — норми слугують основою виробничого планування на всіх рівнях, в усіх підрозділах підприємства;

• диференціація заробітної плати — підставою для правильного встановлення заробітної плати працівникам мають бути ретельно обґрунтовані норми;

• організація праці — нормування сприяє виявленню й закріпленню ефективних прийомів і методів праці;

• соціальна — нормування сприяє обґрунтованому й справедливому розподілу трудових доходів між працівниками.

Слід наголосити, що жодну з цих функцій не можна розглядати як домінуючу, бо кожна з них спрямована на забезпечення економії робочого часу та підвищення ефективності його використання.

Нормування праці має відповідати таким принципам:

• забезпечення максимальної відповідності норм суспільно необхідним затратам праці;

• забезпечення прогресивності норм;

• наукової та організаційно-технічної обґрунтованості норм;

• єдності та рівної напруженості норм;

• обов'язкового комплексного охоплення нормами усього обсягу робіт на підприємстві;

• чіткої регламентації складу робіт та організаційно-технічних умов виконання норм;

• оптимального вибору об'єкта нормування праці;

• демократичного залучення працівників до розроблення норм.

Нормуванню праці на підприємствах надається великого значення. Адже саме на трудових нормах базуються найважливіші показники діяльності підприємств:

• тривалість трудових і технологічних процесів;

• трудомісткість продукції;

• чисельність працівників;

• структура персоналу;

• продуктивність праці;

• розцінки для відрядників;

• фонд оплати праці;

• кількість технологічного обладнання;

• собівартість продукції;

• ціна виробу.

Розроблення норм праці враховує дію різних чинників організаційно-технічного й соціально-економічного характеру, тому до об'єктів нормування у широкому сенсі належать також умови й охорона праці, затрати та результати праці.

Залежно від соціально-економічних передумов, особливостей технологій, організації виробництва до конкретних об'єктів нормування у вузькопрактичному сенсі належать: робочий час, виробнича (технологічна) операція, технологічна структура операції, трудовий мікроелемент (трудовий рух), обсяг роботи, зона обслуговування, чисельність персоналу.

Основним об'єктом нормування праці виступає робочий час, необхідний для виконання різноманітних трудових процесів.

Згідно з Кодексом законів України про працю та за сприятливих умов праці норма робочого часу становить 40 год. на тиждень. Тривалість робочого часу вимірюється фактично відпрацьованими годинами протягом робочого дня (зміни), тижня, місяця, року.

У зв'язку з цим слід приділити належну увагу вивченню змісту трудового процесу, складу і послідовності виконання працівником трудових функцій і дій, прийомів і методів праці. Незважаючи на величезні досягнення науково-технічного прогресу, що обумовили радикальні зміни у характері праці, людина залишається головною продуктивною силою, а вивчення трудових процесів у часі виступає як головне завдання організації і нормування праці.

Класифікація і структура трудових процесів багато в чому схожа з наведеною класифікацією виробничих процесів.

За призначенням трудові процеси поділяють на основні й допоміжні. За рівнем механізації — на ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані, апаратурні. За ступенем повторюваності розглядають такі, що повторюються, не повторюються, періодично повторюються, схожі між собою, різноманітні. Щодо взаємозв'язку робітників і технологічного устаткування розрізняють одноверстатні, багатоверстатні, багатоагрегатні, інші. Величезна кількість і різноманітність трудових процесів, виконання їх у різних виробничих умовах, тип виробництва, поглиблення поділу праці — усе це передбачає наявність різних об'єктів нормування праці

Головну увагу треба приділити вивченню структури і змісту виробничої операції. Особливо уважно слід вивчити визначення виробничої операції, її характерні ознаки. Саме на кожному робочому місці конкретний працівник виконує свої професійні функції, тобто конкретну кількість або перелік виробничих операцій, необхідних для здійснення виробничого процесу, що є колективним дійством. Усе обладнання робочих місць розраховане на виконання певних виробничих операцій відповідно до технологічного поділу праці.

За цільовим призначенням операції поділяють на основні, або технологічні та допоміжні. Під час основних операцій здійснюються кількісні і якісні зміни предмета праці, його стану, розмірів, форми, маси, зовнішнього вигляду.

Допоміжні операції забезпечують можливість здійснення основних операцій. До них відносять транспортні, обслуговуючі та контрольні операції.

Транспортні операції не слід плутати з транспортними процесами, коли предмети праці переміщуються у виробничому просторі між робочими місцями, ділянками, цехами і складами.

Транспортна операція як складова виробничої операції виконується в межах конкретного робочого місця під час виконання основної операції (установлення деталі, її зняття, зміна позиції в процесі обробки).

Обслуговуючі операції виконуються з метою підтримки устаткування та інструменту в робочому стані (технічне обслуговування) або налагодження належної організації на кожному робочому місці (організаційне обслуговування).

Контрольні операції здійснюються з метою здійснення контролю і регулювання щодо якісного виконання основних операцій відповідно до вимог технологічного процесу.

Виробнича (технологічна) операція є результатом поглибленого поділу праці, для виконання якої у певних організаційно-технічних умовах потрібно визначити час. Операція як об'єкт нормування одночасно є одиницею планування та обліку виробництва.

Слід усвідомити, що технологічна структура операції значною мірою впливає на точність визначення норм і трудомісткість нормування. Структурно найскладнішими вважаються основні операції механічної обробки металів. Для розуміння складності технологічних операцій та їх нормування потрібно мати уявлення про установку, позицію, перехід, прохід, трудовий мікроелемент.

Особливо ретельно треба вивчити категорію «трудовий рух», яка стосується елементарного трудового процесу взагалі. Трудовий рух — просте переміщення робочого органу людини під час виконання трудової дії або прийому. Трудовими органами людини під час виконання трудової дії або прийому виступають: пальці, руки, ноги, тулуб, голова. Природно, що трудові рухи пов'язані з функціонуванням органів відчуттів і розумовою діяльністю працівника під час здійснення технологічних процесів.

Трудові рухи дістали назву мікроелементів трудового процесу і в умовах масового, поточного виробництва виступають основним об'єктом нормування за допомогою різноманітних схем мікроелементних нормативів часу.

Вивчаючи матеріал цієї теми, треба звернути увагу на питання класифікації трудових рухів з метою подальшої раціоналізації трудових процесів.

Отже, класифікація трудових рухів передбачає групування їх за такими ознаками:

• за способом здійснення рухів робочими органами (пальці, руки, ноги, тулуб, голова);

• за темпом здійснення (швидкі й повільні);

• за видами (охоплюючі, підтримуючі, переміщуючі, звільнюючі);

• за призначенням (робочі, холості, зворотні, додаткові, зайві);

• за напрямком руху (вгору, вниз, вліво, вправо, на себе, від себе);

• за характером здійснення (рішучі й застережливі);

• за частотою і напруженістю (легкі, напружені, одноманітні, багаторазові).

Підсумковим узагальнюючим чинником є оцінка трудових рухів з погляду економічності. Легкі, порівняно прості й швидкі, без статичних і динамічних перевантажень, слід розглядати як економічні трудові рухи.

Рухи, що виконуються з великим навантаженням, досить повільно, а також ті, що відзначаються монотонністю, слід уважати неефективними, неекономічними. Слід мати на увазі, що трудові рухи можуть бути об'єктами нормування праці лише в умовах масового, поточного виробництва, коли досягнута висока спеціалізація робочих місць, а за робітником закріплюється виконання лише частини виробничої операції.

Комплекс трудових рухів, що виконуються безперервно і послідовно, слід уважати трудовою дією. Трудові дії розглядаються як об'єкт нормування праці, що не вимагає детальної диференціації трудового процесу, але потребує менше часу для його визначення, ніж трудові рухи. Слід зазначити, що широкого застосування як об'єкта нормування трудові дії ще не досягли, але, враховуючи їхню високу точність, їх треба розглядати як перспективні.

Визначена кількість трудових дій, які виконуються в певній послідовності й мають конкретне цільове призначення, об'єднується в трудовий прийом. Це основний складовий елемент трудової операції. Трудові прийоми слід розглядати за їх призначенням, за спосо­бом здійснення і часом використання.

За призначенням трудові рухи розподіляють на основні та допоміжні. За допомогою основних прийомів досягається кінцева мета операції, тобто здійснюються технологічні перетворення предмета праці. Допоміжні трудові прийоми забезпечують вірогідність здійснення основних прийомів. Особливу увагу слід звернути на те, що такий поділ прийомів тісно пов'язаний з поділом робочого часу на основний і допоміжний .

За способом здійснення трудові прийоми поділяються на такі, що виконуються безпосередньо робочими органами людини — ручні — та такі, що виконуються під наглядом і контролем робітника за до­помогою машини, механізмів, апаратів — машинно-ручні.

Час виконання різноманітних трудових прийомів дає змогу розрізняти трудові прийоми, що здійснюються одночасно або послідовно. З погляду нормування особливого значення набувають такі трудові прийоми, що виконуються одночасно, тобто коли під час виконання одного прийому здійснюється виконання іншого (як правило допоміжного прийому). Це забезпечує значне скорочення часу виконання трудової операції.

Кілька взаємопов'язаних трудових прийомів складають «комплекс трудових прийомів», який характеризує конкретну трудову функцію. Комплекс, що складається з різних трудових прийомів, виступає як об'єкт нормування, що відображає тривалість виконання всієї операції або такої її частини, як установка, позиція, перехід. Такі комплекси дістали назву «технологічні». Як об'єкти нормування вони застосовуються в індивідуальному і малосерійному виробництві. Комплекс, що складається з одноманітних трудових прийомів, виступає як об'єкт нормування, що відображає тривалість лиш оперативного (основного чи допоміжного) часу використання операції. Такі комплекси дістали назву «розрахункові». Як об'єкти нормування вони застосовуються переважно в серійному виробництві.

Чисельність персоналу стосується різних сфер трудової діяльності. Наприклад, у матеріальному виробництві потрібна значна кількість персоналу для обслуговування потужних технологіч­них, енергетичних, транспортних систем тощо. Для встановлення оптимальної кількості керівників, спеціалістів та службовців також використовуються розрахунки чисельності персоналу за певними функціями.

До змісту

До змісту