2. Особливості провадження справ за участю іноземних підприємств і організацій в господарських судах

Справи за участю іноземних підприємств і організацій розглядаються господарським судом за правилами, встановленими ГПК, однак це провадження має свої .особливості.

Так, господарські суди у розв»язанні господарських спорів за участю іноземного підприємства, організації керується вимогами ст. 4 ГПК щодо вибору законодавства, яке має застосовуватися. Зокрема, в ч. 4 цієї статті передбачена можливість застосування господарськими судами норм права інших законодавчих джерел у випадках, передбачених законом або міжнародним договором.

Особливість провадження справ за участю іноземних підприємств і організацій полягають у:

а) наданні іноземною особою документів, які підтверджують наявність у неї правосуб»єктності;

б) наданні до господарського суду належним чином легалізованих і перекладених українською мовою документів;

в) процедурі повідомлення про слухання справи іноземної особи, що бере участь у справі, яка знаходиться або проживає за межами України.

Порядок визначення правового статусу іноземної особи може бути передбачений міжнародними договорами, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України. У разі відсутності у такому міжнародному договорі зазначеного порядку суд має звернутися до норм внутрішнього цивільного законодавства.

Правовий статус іноземної юридичної особи визначається за законом країни, де створено (інкорпоровано) цю юридичну особу.

Правовий статус іноземної фізичної особи визначається за законом країни, громадянином якої є ця особа або в якій вона має постійне місце проживання.

Правовий статус іноземного суб»єкта господарювання підтверджується випискою з торговельного (банківського, судового) реєстру країни, де такий суб»єкт має офіційно зареєстровану контору. Правовий статус цих суб»єктів може також підтверджуватися еквівалентними доказами правового статусу, що визнаються як такі законодавством країни створення, громадянства або місця знаходження такого суб»єкта і видані компетентними органами цієї країни.

На вимогу господарського суду іноземні підприємства або організації повинні надати документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави у встановленій формі, легалізований, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України, що є доказом правосуб»єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торговельного реєстру тощо).

Легалізація іноземного документа є необхідною умовою для подання його як доказу у судовому процесі, але не виключає у разі необхідності перевірки його з боку суду з метою встановлення правильності вміщених у ньому відомостей.

Крім того, необхідно враховувати, 22.12.2003 р. для України набрала чинності Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Офіційні документи, які використовуються на території держав-учасниць Конвенції, мають бути посвідчені спеціальним штампом «apostile», проставленим компетентним органом держави, в якій було складено документ. Таким чином, на території України застосовуються дві процедури легалізації документів іноземних суб»єктів господарювання:

1) процедура консульської легалізації, яка полягає у встановленні та посвідченні оригіналів підписів на документах і актах, та відповідності їх законам держави перебування (країни консула);

2) процедура посвідчення офіційних документів апостилем, що встановлена Правилами проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених наказом Міністерства іноземних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України від 5.12.2003 р. № 237/803/151/5.

Відповідно до п.2 Правил апостиль поставляється:

1) на документах, які виходять від органів судової влади;

2) на документах, які виходять від органів прокуратури України, органів юстиції;

3) на адміністративних документах;

4) на документах про освіту та вчені звання;

5) на документах, оформлених державними і приватними нотаріусами;

6) на офіційних свідоцтвах, виконаних на документах, підписаних відповідними посадовими особами (офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, а також офіційних і нотаріально засвідчених підписів).

Зазначені Правила не поширюються:

а) на документи, видані закордонними дипломатичними установами України;

б) на адміністративні документи, що прямо стосуються комерційних або митних операцій.

3