5. Субстанціональні якості (виміри) конституційних засад фінансового права:

а) природні принципи фінансового права характерні для права в цілому. Вони визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи, незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Природні принципи діють у всіх галузях права, через що їх називають “загальноправовими” або “основними”.

Екскурс в історії правової науки свідчить, що основи теорії природного права були закладені ще в Древній|стародавній| Греції і Древньому|стародавньому| Римі. Сократ, Платон і інші мислителі старовини намагалися|пробували| пов’язати право з етичними, справедливими початками, закладеними в природі людини. Надалі теорія природних прав була доповнена і розвинена в роботах Спінози, Гоббса, Локка, Монтеськє, Руссо і інших видатних|визначних| буржуазних мислителів. Локк вважав|лічив|, що природне право означає право кожної людини відстоювати своє життя, свободу і майно, тобто|цебто| те, що їй належить від природи.

Природні принципи не обов’язково повинні міститися в позитивному законодавстві. Вони виступають своєрідними ідеями, керівними положеннями, що існують в суспільстві в силу його розвитку (наприклад, принцип адекватності, принцип соціального натуралізму).

З–поміж чисельного переліку принципів фінансового права до природних принципів належать такі, як: принцип формальної рівності суб’єктів фінансових правовідносин, гласності, верховенства права, єдності прав та обов’язків суб’єктів суспільних відносин, поєднання стабільності та динаміки. Розглянемо деякі з них більш детально.

Зокрема в статті 8 Конституції України зазначається: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права”. Тобто Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Важливим природним принципом фінансового права є принцип гласності. Основи його встановлені Конституцією Укра­їни (ст.57, ст. 94). В ст. 57 Конституції України зазначається – кожному гарантується право знати свої права та обов’язки. Закони та інші нормативно – правові акти, що визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 29 КУ кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Прикладами відображення природних принципів в Конституції України є також ст. 33 (свобода пересування, вільний вибір місця проживання),ст.34 (право на свободу думки і слова, на вільне вираження свої поглядів і переконань), ст.35 (право на свободу світогляду та віросповідання), ст.36 (право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації), ст. 95 (бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами) тощо.

Принцип формальної рівності полягає у рівності усіх суб’єктів фінансових правовідносин між собою, а також рівність приватних і публічних начал у фінансах суспільства.

б) позитивні принципи фінансового права

Позитивні принципи фінансового права - це принципи, які закріплені або можуть бути виведені з поточного фінансового законодавства.

Позитивні принципи фінансового права можна класифікувати на дві групи: загальногалузеві принципи фінансового права, а також ключові принципи ряду найваж­ливіших інститутів фінансового права - бюджетного права, подат­кового права та деяких інших.

До галузевих позитивних принципів фінансового права належать:

• стрижневий принцип правового регулювання публічних фінансів (принцип публічного характеру фінансового права);

• принцип розподілу функцій у фінансовій сфері між представницькими та виконавчими органами влади;

• принципи пріоритетності публічних видатків перед прибутками до казни;

• принцип “здорових фінансів”;

• принцип фінансової безпеки держави;

• принцип єдності фінансової діяльності та грошової системи держави;

• соціальної спрямованості фінансового права;

• плановості тощо.

В літературі з фінансового права серед галузевих принципів фінансової діяльності держави ще називають "принцип законно­сті", "участь громадян у фінансовій діяльності держави і органів місцевого самоуправління", деякі інші. Щодо першого випадку, принцип законності є загально правовим принципом і застосування його у кожній із галузей права не робить його галузевим. В даному випадку мова може іти лише про галу­зеві особливості прояву цього загально правового принципу. А у відповідності зі статтею 38 Конституції України "громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами". А фінансова діяльність дер­жави є однією з форм управління суспільними справами. Проте мусимо зазначити, що, по-перше, мати право приймати участь в управлінні державними справами і брати дійсну участь в цьому управлінні не одне і те ж. А така форма безпосередньої демократії в управлінні справами держави і суспільства, як референдум, у від­повідності зі статтею 74 Конституції України, взагалі "не допуска­ється щодо законопроектів з питань податків, бюджету". Отже, невірно відносити до галузевих принципів фінансо­вого права і участь громадян у фінансовій діяльності держави та органів місцевого самоврядування.

Принципи інститутів фінансового права - відповідно до ст.7 БКУ принципами бюджетної системи є: 1) принцип єдності бюджетної системи України; 2) принцип збалансованості; 3) принцип самостійності; 4) принцип повноти; 5) принцип обґрунтованості; 6) принцип ефективності та результативності; 7) принцип субсидіарності; 8) принцип цільового використання бюджетних коштів; 9) принцип справедливості та неупередженості; 10) принцип публічності та прозорості;

У попередній редакції БКУ був ще і принцип відповідальності учасників бюджетного процесу.

Ст..4. ПКУ визначає наступні принципи податкового законодавства: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; невідворотність настання відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів.

Залежно від змісту та функціонального призначення кон­ституційні принципи оподаткування і зборів можна поділити на дві групи:

1) принципи, що забезпечують реалізацію і дотримання ос­нов конституційного ладу, інтересів держави (принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; прин­цип пріоритету фінансової мети при стягненні податків і зборів; принцип обмеження спеціалізації податків і зборів; принцип за­провадження, зміни та відміни податків податковими законами; принцип встановлення податків у належній процедурі; принцип обмеження форм податкової законотворчості; принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; принцип розподілу податкових повноважень);

2) принципи, що забезпечують реалізацію і дотримання основних прав і свобод платників податків, їх законних інтересів (принцип юридичної рівності усіх платників податків; принцип всезагальності опода­ткування; принцип рівного податкового навантаження на плат­ника податку; принцип співрозмірності оподаткування консти­туційне значимим цілям обмеження прав і свобод платників пода­тків). Згідно з наведеною нами класифікацією принципів оподат­кування у відповідності із зазначеними критеріями до групи кон­ституційних принципів оподаткування і зборів, що забезпечують реалізацію і дотримання основ конституційного ладу, інтересів держави, на нашу думку, можуть бути віднесені наступні: 1) принцип публічної мети при стягненні податків і зборів; 2) прин­цип пріоритету фінансової мети при стягненні податків і зборів; 3)Принцип обмеження спеціалізації податків і зборів; 4) принцип за­провадження, зміни та відміни податків податковими законами; 5) принцип встановлення податків у належній процедурі; 6) принцип обмеження форм податкової законотворчості; 7) принцип єдності системи податків та політики оподаткування в цілому; 8) принцип розподілу податкових повноважень.

До другої групи конституційних принципів оподаткування і зборів, що забезпечують реалізацію і дотримання основних прав і свобод платників податків, їх законних інтересів у відповідності з наведеною нами класифікацією належать: 1) принцип юридичної рівності усіх платників податків; 2) принцип всезагальності опода­ткування; 3) принцип рівного податкового навантаження на плат­ника податку; 4) принцип співрозмірності оподаткування консти­туційне значимим цілям обмеження прав і свобод платників пода­тків.

До принципів банківського права належать: - принцип свободи банківської діяльності; - принцип неухильного виконання обов'язкових економічних нормативів, установлених НБУ, норм чинного законодавства; - принцип поєднання публічних і приватних начал у бан­ківській сфері; - принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заін­тересованості банківських установ та їхніх клієнтів; - принцип захисту економічної конкуренції та заборони діяльності, що спрямована на монополізацію і недобросовісну конкуренцію; - принцип нагляду за діяльністю банків та інших кредит­но-фінансових установ.

в) установчі конституційні фінансово-правові приписи

Установчі конституційні фінансово-правові приписи визначають основу подальшого регулювання фінансово-правової сфери.

Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Стаття 67. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Стаття 99. Грошовою одиницею України є гривня, згідно якої забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України.

Стаття 100. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово – кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

г) компетенційні фінансово-правові приписи. – це принципи, на основі яких виводяться повноваження публічних суб’єктів фінансово-правових відносин.

На основі вище наведеної групи принципів Конституція України визначає ком­петенцію кожної з гілок влади у сфері фінансової діяльності дер­жави.

Зокрема, до повноважень Верховної Ради України у сфері публічних фінансів Конституцією (ст.85 ) віднесено: 1) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; 2) затвердження рішень про на­дання Україною позик і економічної допомоги іноземним держа­вам та міжнародним організаціям, а також рішень про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом Укра­їни, здійснення контролю за їх використанням; 3) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати; 4) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Укра­їни за поданням Президента України; 5) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України.

Також до виключної компетенції Верховної Ради України належить встановлення: бю­джетної системи України в цілому; системи оподаткування, податків і зборів; визначаються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Президент України (ст..106 КУ): а) підписує закони, прийняті Верховною Радою України; б) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний роз­гляд Верховної Ради України; в) при­значає за поданням Прем’єр – міністра України окремих членів Кабінету Мі­ністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припи­няє їх повноваження на цих посадах; г) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України; д) призупиняє акти Ка­бінету міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Рес­публіки Крим; є) створює у межах коштів, передбачених у Держав­ному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консу­льтативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Кабінет Міністрів України (ст.116 КУ): 1) забезпечує проведення фі­нансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природо­користування; 2) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково – технічного, соціального і культурного роз­витку України; 3) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 4) організовує і забезпечує здійс­нення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 5) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконав­чої влади.