Основні висновки

1. Класи і соціальні рухи не є єдиними суб’єктами соціального розвитку. До них також належать соціальні організації, кількість і якість яких (ефективність, могутність, соціотворча орієнтованість) є одним із показників здатності конкретного суспільства до орга­нізованого і керованого розвитку.

2. Пропонована методологія аналізу соціальних організацій суттєво відрізняється, зокрема, від функціоналістської і марк­систської (у певній мірі також від конфліктуалістської, як вона подається в роботах Р. Дарендорфа і Л. Козера). На відміну від функціоналізму, історичний акціоналізм досліджує соціальні ор­ганізації не як інструменти відтворення існуючого соціального порядку, його консолідації та стабілізації, а як ін­струменти со­ціальних перетворень. Це передбачає не тільки аналіз культурно-ціннісних орієнтацій взагалі (переведених у мету, правила і конт­роль діяльності), а й орієнтацій розвитку (пра­гнення включитись у систему історичних дій, взяти участь у конт­ролі над історичністю). Відрізняється вона і від марксистського тлумачення соціальних організацій, котрі розглядаються ним вик­лючно як інструменти класової боротьби. В історичному акціоналізмі діяльність со­ціальних організацій лише якоюсь мірою виражає зміст соціальних конфліктів. Соціальні організації здатні долати їх, виступаючи відносно автономним суб’єктом історичної взаємодії, беручи на себе певні соціотворчі фукнкції, встановлюють зв’язки із системою історичних дій.

3. Відповідно до цього набуває нової інтерпретації сутність, діяльність, класифікація соціальних організацій. Вони визначають­ся виробником і розпорядником соціальних ресурсів розвитку, їх ефективність не зводиться ні до структурно-функційної достатності (вимі­рюваної за критеріями бюрократичної раціональності дій), ні до консолідованості соціогрупової структури (вимірюваної за кри­теріями людських відносин), ні до можливостей насильниць­кого перетворення існуючих відносин (вимірюваних могутністю насильницьки-примусових дій). Ефективність визначається відпо­відністю використаних ресурсів культурно-ціннісним орієнтаціям розвитку, зречевлених у меті діяльності соціальної організації. Саме тому іншою постає ідеальна (нормативна) соціальна орга­нізація. Якщо у функціоналістів нею є технічно і органі­заційно могутня промислова організація, у марксистів – революційна партія, то у контексті історичного акціоналізму нею виступає представ­ницька організація.

4. Іншими, природно, виступають основні елементи аналізу. Ними не є ні структурно-функційний розподіл діяльності, ні міра підтримки основною масою лідируючого авангарду. В основі аналізу лежить взаємна (узаконена, легітимізована) боротьба роз­порядницької та виконавської структур організації щодо визначення мети, на­копичення і використання ресурсів, винагороди, владної стратифі­кації, котра не обов’язково співпадає із функційним розподілом обов’язків. Тип соціальної організації визначається через співучасть виконавців у її діяльності, ініціативу розпоряд­ників, форму інтеграції членів організації, спрямованість вимог рядових членів організації, втілення їх у життя, рівень керів­ництва (здат­ність керівного ядра відповісти на вимоги виконавців).

5. Порушення рівноваги і набуття нової якості розуміється як розв’язання конфлікту між розпорядниками і виконавцями, що дозволяє організації набувати нових соціотворчих можливостей.