§1. Передумови розвитку

Передумови розвитку – це сукупність природних та сус­пільних ресурсів і можливостей, здатних спричинити соціальний про­грес. Можливість і необхідність розвитку – не одне й те ж. Тут слід розрізняти необхідні та достатні передумови. Необхідні передумови ст­ворюють можливість розвитку, але не обов’язково – його незворотність. Остання потребує додаткових чинників, у т.ч. і суб’єктивного вибору суспільством власної історичної перспек­тиви, а, отже, можливих напрямів подальшого руху. Достатні передумови – це вагоміший чинник. Вони зумовлюють високу ймовірність саме зазначеного вибо­ру, чіткіше окреслюють історичну перспективу, вимогливіші до люд­ських дій саме в даному напрямі, визначаючи ціннісні орієнтації та історичний вибір. Достатні передумови – це сукупність засобів роз­витку. Тому вони більш дієві, мобільні і визначальні. Необхідними, але не достатніми передумовами розвитку є географічне середовище, населення і виробництво. Розглянемо їх докладніше.

1.1. Географічне середовище

У минулому столітті існувало кілька соціологічних напрямів, які орієнтувалися на принцип географічного монізму (за устале­ною вітчизняною термінологією – географічного детермі­нізму). Методологіч­ною основою їх було переконання, що зміст і напрям суспільних процесів визначається географічним середовищем. Вперше такий погляд висловив Ш. Монтеск’є. У праці “Дух законів” він шукав пози­тивне співвідношення між кліматом, традиціями і зви­чаями та характе­ром правових стосунків у суспільстві. Після нього Ле Пле, а особливо його учень Демолен, дійшли у цьому твердженні крайнього радикалізму. Вони обстоювали навіть думку про залежність між географічним середовищем і певними струк­турами свідомості. Араби, вважали вони, є монотеїстами завдяки великим розмірам і одноманітності пустелі. А старо­давні греки були політеїстами через те, що їх ландшафт мав велику кількість маленьких, досить різноманітних долин. Приблизно таким же чином ці мислителі пояснювали специфіку італійського чи фламандського живопису (залежність від прибережного розта­шування), особливості історії та суспільного устрою Англії (острівне положення). У такий же спосіб фон Тречке доводив слабкість поетичної і в цілому художньої культу­ри Швейцарії, що, на його думку, зумовлене похмурістю гро­міздких гір, що ніби “паралізують дух”. Географічний монізм (детермінізм) відстоював і К.А. Міллс. У праці “Клімат визначає людину” (1942 р.) він писав, що розвинені цивілізації є продуктом по­мірного клімату, затримка ж історич­ного поступу є наслідком несприятливих природних умов.

Було б недоречним заперечувати будь-який вплив на суспільне буття природних чинників взагалі, географічного середовища зокрема. Клімат, грунт, характер земної тверді, наявність чи відсутність ко­рисних копалин, енергетичних і водних ресурсів, звичайно, позначається на характері суспільних процесів. Однак немає підстав вважати їх визначальними чинниками історії. Багато залежить від конкретно-історичних обставин. Зокрема, у первісних та патріархаль­них (доіндустріальних) суспільствах роль геогра­фічного середовища була значною, у промисловому суспільстві його вплив різко зменшуєть­ся, тому його не можна вважати уні­версальним. Скажімо, Саудівська Аравія та Арабські Емірати досягли високого рівня розвитку завдяки значним запасам нафти. Проте ефективний вплив географічного середовища тут спричинився завдяки двом обставинам: світова енергетична криза, підвищення світової кон’юнктури на енергоносії та компетенція політичної еліти. За іншої політичної стратегії багаті природні запаси могли б бути вичерпані без такого корисного ефек­ту. Так, зокрема, сталося в СРСР, де величезні валютні кошти пішли на підтримку військово-промислового комплексу, ідеоло­гічних амбіцій, утримання громіздкого і неефективного управлінського апарату.

Отже, географічне середовище можна розглядати як один із чинників формування суспільства та його розвитку поряд із демографічними і виробничими. Залежність між ними така: чим сприятливіші географічні умови, тим шведше зростає кіль­кість і густота населення. Виробництво, як посередник у стосунках людей з навколишнім оточенням, впливає на це співвідношення. За умов низького рівня його розвитку зростає залежність людини від природних чинників. І навпаки, ця залежність зменшується за умов високого розвитку виробничої діяльності. Певною мірою можна стверд­жувати, що виробництво допомагає людині послабити цю залежність. Щоправда, це призводить до іншої залежності людини – залежності від виробництва. Постає загроза екологічної та демогра­фічної кризи. Перша загрожує забрудненням навколиш­нього середови­ща, знищенням або суттєвою деформації необхід­них природних чинників. Як частина природи і важливий ланцюг у кругообігу її речовини та енергії, людина втрачає такою ж мірою, якою знищує природу. Демогра­фічна криза виявляється у дефіциті чи надмірності приросту населен­ня, що теж негативно впливає на нормальний перебіг суспільних проце­сів взагалі і соціальних трансформацій зокрема.

Конкретні форми впливу географічного середовища на соціальні процеси різні. Передусім це позначається на характе­рі розселення людей. Так, люди завжди розселялися біля води, адже водні артерії є важливими шляхами сполучення, ко­мунікації впли­вають на інтенсивність суспільних процесів. Водоймища традиційно використовуються для захисту, ізоляції чи самоізоляції. Спостеріга­ється цікава залежність між кліматом і типом будівель, зокрема формою даху. Наприклад, кут нахилу даху від Північної Африки до Скандинавії йде по лінії зростання, сягаючи у Швеції і Нор­вегії 45^О. Ще більшою є залежність між характером знарядь праці (особливо ручних, на доіндустріальній стадії історичного розвитку) і плавкістю відповідних матеріалів (каменю, заліза, міді і т. д.). Зважимо, що тут має місце також історичне наслідування: раз виникнувши, будівельний стиль збері­гається, відтворюється, чинить опір технічним нововведенням. Але промислові революції і в цій сфері набувають вирішального значення. У сучасних умовах збе­реження регіональних особливостей стилю будівель, харчування, одягу, а то й усього способу життя набуває економічного підґрунтя, особливо у зв’язку з розвитком комерційного туризму.

Часом природні чинники стають головним елементом регіональ­ної або навіть континентальної культури. За стилем харчування визначають “винну”, “пивну” або “горілчану” культу­ри. Навіть сьогодні є території, де переважає виробництво певного про­дукту, що історично виник саме тут. Є регіони, де в основному панує видобуток нафти, газу, кам’яного вугілля, чорних чи кольорових мета­лів, золота, срібла, коштовностей і т. д. Разом з тим, суспільні процеси легітимізують і відтворюють те, що колись було суто природним. Так, християнська релігія, виникнувши в рамках “винної” культури, понесла цей продукт по всій Європі, оскільки вино спочатку викорис­товувалося в її культових обрядах.

Географічне середовище впливає не лише на розселення людей. Воно є водночас і певним чином орга­нізованою і струк­турованою матерією (речовина та енергія), що іс­нує не лише у просторі, але й у часі. Із цього філософського тверд­ження можна вивести не лише залежність простору, а й соціального ча­су від природних чинників, зокрема й географічного середовища. Звичайно, соціальний час є насамперед суспільним продуктом. Скажімо, у первісному суспільстві переважає вільний час, він розподіляється більш-менш рівномірно серед усіх членів сус­пільства. Нерівність тут має суто антропологічні (головним чином природні) виміри. Вільний час розподіляється на користь дітей та осіб похилого віку. У буржуазному суспільстві, навпаки, необхідний час (час ви­робництва, обміну, розподілу і споживання) переважає над вільним. Розподіл вільного часу тут ведеться вже за соціально-економіч­ними і політичними ознаками (багатство, влада, престиж). Соціальні приві­леї при капіталізмі набувають вигляду антропологічних, але не є ними по суті. Скажімо, продовження терміну навчання до­ступніше для заможніших верств населення. У цьому випадку соціальний привілей існує у формі вікових переваг.

На відчуття, сприйняття і переживання часу певним чином вплива­ють і природні чинники, і географічне середовище. Залежно від тривалості дня і ночі, зими і літа люди по-різному “живуть у часі”. У жителів екваторіальної зони інша ритміка часу, аніж у ескімосів або тих, хто мешкає в зонах з полярним кліматом.

Визнаючи певний вплив географічного середовища на со­ціальні процеси, слід підкреслити, що суспільство – це, передусім, “самотворча” система. Саме в цьому відношенні воно є об’єктом соціологічного до­слідження. Тому однією із вимог соціологічної методології існує необхідність пояснювати соціальне лише через соціальне. Географічні чинники тепер необхідно враховувати: визначити той природний простір і час, де розгортають­ся суспільні процеси, зважаючи, що суспільство не виникає “із нічого”. Для його появи були, а для його розвитку існують і діють такі природні передумови, як зовніш­ня природа, географічне середовище і природа самої людини. Соціологія, визнавши принцип багаточинникового аналізу, має уникати абсолютизації будь-якого чинника, в тому числі географічного, демо­графічного, технологічного, еко­номічного чи навіть суто соціального.