Коментарі і тести
Термін “демократія” є досить уживаним, особливо у політичних та ідеологічних діалогах. Від такого частого вживання, у тому числі і зловживання, він дещо зношується, розмивається, втрачає чіткість і однозначність, чим вихолощується сутність цього поняття. Слід мати на увазі і те, що даний термін досить часто використовується із корисливою метою: рідко який диктатор насмілиться сьогодні сказати, що в його країні недемократичний режим правління. Не зважаючи на широку вживаність даного терміну, концептуалізація проблеми, що ним позначається, виглядає набагато біднішою. Частково це пояснюється реальною складністю проблеми, частково суб’єктивними пристрастями і корисливими інтересами. Щодо нашої ситуації, є ще один чинник: відсутність реального історичного досвіду життя за розвиненої демократії. Всі ці обставини слід враховувати, приступаючи до теоретичного аналізу даної проблеми.
Пропонується такий план семінарського заняття:
1. Логічний аналіз та операціоналізація поняття.
2. Складові демократичної взаємодії.
3. Історичний досвід демократизації.
4. Становлення демократії у сучасному українському суспільстві: проблеми і перспективи.
Логічний аналіз передбачає співвіднесення даного поняття із близькими йому за змістом і обсягом.
Демократія, як поняття і як вид соціальної взаємодії, тісно пов’язана із законністю. Наявність справедливого правопорядку і ефективного судочинства є невід’ємною рисою демократії. У протилежному випадку панує сваволя, волюнтаризм, деспотизм, тиранія тощо.
Демократія передбачає також установлені і визнані форми волевиявлення народу – виборність керівних осіб, особливо на верхніх поверхах влади, їх підзвітність своєму електорату. Сюди ж належать свобода слова, друку, мітингів, зібрань, маніфестацій, демонстрацій, пікетування та ін. Велике значення має вільне формування громадської думки та її вплив на зміст і перебіг соціополітичних процесів. Без вільної і незалежної преси демократії не існує. Це можна вважати аксіоматичним твердженням.
Важливою передумовою демократії є політичний та ідеологічний плюралізм (множинність форм подання ідеологічних та політичних позицій). Фактично це означає конкурентне співіснування деякої кількості політичних партій та сповідуваних ними ідеологій. Спосіб оформлення політичних партій має бути “заявочним”: партія не питає ні в якого державного органу права на своє існування, достатньо публічно про себе заявити і подати у відповідний орган реєстраційні документи. Припинити ж її діяльність можна лише у разі судового визнання порушень Конституції з її боку. При цьому може вільно циркулювати і партійно не оформлена ідеологія, за умови, що вона не посягає на конституційний устрій. При цьому держава має уникати владної підтримки будь-якої ідеології, бо вона є інструментом взаємодії всього суспільства, а не якоїсь його частини. Визнавши певну ідеологію, держава з необхідністю буде діяти репресивним чином проти тих індивідів чи груп, котрі не визнають даної ідеології. Сказане означає, що важливою ознакою демократії є визнання законних прав меншин: ідеологічних, політичних, культурних, етнічних та ін., але лише у законних формах подання і захисту своїх інтересів.
У політико-юридичному аспекті демократія означає рівновагу і взаємний контроль влади всіх рівнів. У найпершу чергу – контроль народом державної влади, а державною владою – поведінки народу. Відсутність контролю народу за діями держави породжує деспотію, авторитарний режим, тиранію, диктатуру або інші їх модифікації. Якщо ж держава не контролює дії народу, маємо охлократію (владу натовпу).
Демократія передбачає розподіл і взаємний контроль влади у державному апараті. Влада має бути поділеною на законодавчу, виконавчу і судову. Центральний елемент даного розподілу – судова влада, бо вона контролює законність дій усіх інших гілок влади. Без судової влади стає можливим виникнення антагонізму між законодавчою і виконавчою владами, аж до озброєного конфлікту поміж ними. А це вже кінець демократії: вона закінчується там і тоді, де і коли закінчується законна форма подання і розв’язання конфліктів.
Важливе значення має відокремлення духовної влади від світської, їх взаємне невтручання у справи один одного. Злиття церковної і державної влади не лише ставить під сумнів здобутки демократії. Воно загрожує нормальному функціонуванню обох інститутів: церква одержавлюється, стає світським органом, втручається у земні справи, що суперечить її власним ціннісним орієнтаціям; держава зазнає теократичного переродження, стає на владний захист релігійної утопії. Цим руйнується демократичне право на добровільний вибір і свободу віросповідування.
Демократія неможлива без певного рівня самоорганізації народу, існування його представницьких органів – партій, проф.спілок, громадських організацій. Саме через них народ контролює дії держави, реагує на можливі відхилення в її поведінці, подає і захищає власні інтереси. Адже безпосередня демократія у складноорганізованих суспільствах не можлива, народ не має для цього відповідної компетенції, вільного часу, енергії, інколи і волі. Але народ зобов’язаний контролювати дії своїх представницьких органів, аби не скаржитись на зневажливе до себе відношення з боку владних структур.
Найбільш могутньою емпіричною ознакою демократії є наявність конституції. Вона є законною формою компромісу між народом і владою, а також інструментом їх взаємного контролю. Далі слідує наявність органів конституційного контролю, у першу чергу, конституційного суду. Його існування передбачає і вимагає розподілу влад: законодавчої, виконавчої, судової, відокремлення світської влади від духовної, існування влади громадської думки, яку виражають і формують засоби масової інформації. Необхідною ознакою демократії є розподіл влади між центром і периферією (органами місцевого самоврядування). Активна самоорганізована місцева община – необхідний компонент демократії: вона нею розпочинається і нею закінчується. Ознаками демократії є також виборність керівних органів, їх підзвітність, свобода слова, друку, мітингів, зборів, організацій, критики, рівноправність громадян перед законам і т. д.
Слід розрізняти пряму (безпосередність голосування, збори трудових колективів, всенародне обговорення, референдуми, мітинги, демонстрації, пікетування тощо) і представницьку демократію. Формами представницької демократії є партії (їх упорядкована сукупність складає політичну систему), профспілки, соціальні рухи, громадські об’єднання.
Найбільш важливими складовими демократії є народовладдя, законність, свобода. Емпіричною ознакою народовладдя є наявність розвиненої політичної системи (підконтрольних своїй соціальній базі політичних партій, профспілок, рухів, громадських організацій). Емпіричною ознакою законності служить наявність схваленої народом конституції, основаного на ній справедливого правопорядку, дієвий і незалежний суд, ефективна пенітенциарна система (органи і заклади відбуття покарань). Емпіричною ознакою свободи є наявність визнаних законом “природних” (у значенні невід’ємних, ніким не дарованих із милості, непорушних) прав особи: голосу, зібрань, демонстрацій, пересування, недоторканість житла, презумпція невинності до судового розгляду та ін.
Окрім зовнішніх загроз демократія має і внутрішні перешкоди для розвитку. Вони проявляються як надмірне розростання якогось одного з її принципів: конституція і право можуть переродитись у самоцінний формалізм, народовладдя – в охлократію, права людини можуть стати підґрунтям войовничого індивідуалізму та егоїстичного самоізолювання у найближчому соціальному колі. Це свідчить, що демократія – не стан, а процес. Вона передбачає постійну роботу, взаємну відповідальність і контроль усіх суб’єктів соціальної взаємодії. З цього боку розвиток демократії є в той же час і розвитком самого суспільства, одним із важливих його критеріїв.
Без демократії розвиток неможливий. Лише насильницьки-революційний варіант розвитку може обійтися без демократії або задовольнитись її формальним модифікатом. У всіх інших випадках демократія і розвиток у значній мірі співпадають. Тут на особливу увагу заслуговує досвід західноєвропейських промислово розвинених країн з його дещо схематичним поділом на французький, американський та англійський. Перший демонструє нам боротьбу народу за законне представництво своїх інтересів, другий – грамотний розподіл влади між усіма суб’єктами соціальної взаємодії, третій – право і законність. Зберігаючи свою автентичність, європейські народи ніколи не соромились запозичати все краще із чужого досвіду, творчо переносити його на власний грунт.
Демократія перш за все дозволяє налагодити ефективну економіку. Вона передбачає автономність господарювання, ризик і відповідальність, ініціативу і законний компроміс. Історичний досвід показує, що тут важливим є контроль над власністю, умовами праці і виробництва, рухом продуктів праці, розподілом і винагородою. Виробнича демократія тому є у значній мірі основою усіх інших її форм, хоча й не зводиться до них. Має значення також контроль над соціальними нагромадженнями та їх використань. Тут демократія проявляється як контроль з боку суспільства над змістом і спрямованістю продуктивного інвестування у науку, культуру, технології та освіту. Демократизація у промислово розвинених країнах проявляється як боротьба за рівність шансів перед освітою, особливо її вищих щаблів. Рівень демократичності системи освіти емпірично визначається числом студентів скромного соціального походження на старших курсах університетів. Демократизація наукової діяльності визначається рівнем свободи дослідницького пошуку, проти формального адміністрування, бюрократизації, мілітаризації науки. У сфері культури найбільшу загрозу демократії складає перетворення масової культури в інструмент маніпулювання людською свідомістю. Технологічний розвиток тим більш демократичний, чим більше у ньому втілений екологічний захист.
Магістральною лінією демократизації суспільства все ж залишається соціополітичний процес, тут емпіричними ознаками рівня демократичного розвитку виступають такі чинники: замиреність класів та інших могутніх соціальних суб’єктів; законність подання, розгортання і розв’язання класового конфлікту; представленість інтересів усіх соціальних груп у політичній системі; реальна забезпеченість прав окремої людини. Демократії у суспільстві тим більше, чим менше змушені в ньому соціально знедолені групи вдаватися до класової боротьби як засобу задоволення своїх інтересів. Наявність у суспільстві розвинених соціальних рухів є вагомою підставою вважати його демократичним. Багато західних дослідників вважають, що сьогодні важливою ознакою демократії є всебічний розвиток особи, її задоволеність своїм суспільним середовищем.