1. Модель лінійних стадій

Обґрунтована американським еконо­містом та істориком В. Ростоу, ця концепція передбачає, що будь-яка країна в процесі економічного розвитку за умови більш-менш органічного включення в загальноцивілізаційну систему господарських координат має пройти ряд стадій. Це такі стадії:

традиційне суспільство;

визрівання передумов для ривка;

ривок до самопідтримувального зростання;

перехід до технологічної зрілості;

ера масового споживання.

Ключовим елементом теорії Ростоу є наголос на необхідності накопичення передумов для здійснення ривка до самопідтриму­вального зростання за рахунок внутрішніх і зовнішніх заоща­джень, які дають змогу створити критичну масу інвестицій і здійс­нити на цій основі прискорене економічне зростання. Таким чином, для забезпечення зростання в країні мас заощаджуватись та інвестуватись певна частина ВВП. Математично доведено (мо­дель Харрода-Домара), що чим більшою є норма заощаджень і інвестицій, тим вищі темпи економічного зростання.

Обмеженість моделі лінійних стадій полягає, насамперед, у надто вузькому, спро­щеному підході до проблем економічного зростання і розвитку.

2. Модель структурних трансформацій.

У широкому значенні моделі структурних трансформацій є базовими для індустріальної цивілізації в цілому. Вони відображають історичний процес переходу в глобальному масштабі від аграрної до індустріальної моделі економічного розвитку. Цей процес розпочався кілька століть тому і завершився в розвинутих країнах ще наприкінці XIX - на початку XX ст.

Моделі структурних перетворень стосуються, насамперед, країн, що розвиваються. Суть цих моделей полягає у цілеспрямованому створенні передумов і механізмів для поступової трансформації аграрної економіки, яка переважає в країнах «третього світу», в економіку індустріального типу.

За даною моделлю процес структурної трансформації, самопідтримувальне зростання і збільшення зайнятості в індустріаль­ній сфері триватимуть доти, доки вся надлишкова робоча сила аграрного сектора не знайде свого застосування в галузях про­мислового виробництва. На такій фазі встановлюється певна між­галузева рівновага, в основному завершується структурна перебу­дова економіки, переважна частка ВНП створюється у промисло­вості, набирають сили інші джерела і фактори економічного зрос­тання здебільшого якісного характеру, пов'язані з впровадженням науково-технологічних досягнень, сучасного менеджменту, мар­кетингу, комп'ютерно-інформаційних систем.

Таким чином, сучасний етап структурних перетворень харак­теризується застосуванням системи засобів і механізмів, з допомо­гою яких поступово створюється нова галузева і територіальна структура економіки, формується структура динамічних ринків, відбувається серія інституціональних змін у політичній, еконо­мічній та правовій сферах, трансформується структура зайнятості й соціально-професійного складу населення, споживчого попиту, зовнішньої торгівлі. Спочатку відбувається наближення еконо­мічної структури до економічних структур найбільш розвинутих країн «третього світу», а в подальшому структурні трансформації дедалі більшою мірою орієнтуються на загальносвітові тенденції, на систему міжнародного поділу і кооперації праці.