Методичні рекомендації до вивчення теми 6. Конкуренція в ринковій економіці

Вивчення даної теми доцільно проводити за такими джерелами: [1, c. 233–264]; [4, c. 115–137]; [5, c. 274–295]; [8, c. 314–321]; [10, c. 172–184]; [11, c. 187–190]; [14, c. 131–147]; [15, c. 49–63]; [16, c. 65–73]

Вивчення теми варто розпочати з повторення матеріалу про значення та умови існування ринку, головної з них – конкуренції, що виступає вирішальним фактором ринкової економіки. При цьому слід визначити негативні і позитивні риси конкуренції, умови її виникнення, з’ясувати роль конкуренції у процесах ціноутворення та визначенні оптимального обсягу випуску продукції.

Ринковий порядок організації взаємодії економічних суб’єктів передбачає наявність конкуренції – економічного змагання за кращу реалізацію економічних інтересів. Конкуренцію у найзагальнішій формі можна звести до змагання продавців за гроші покупців та боротьби покупців за товари продавців.

Конкуренція проводиться різними способами. Покупці конкурують переважно грошима, тобто здатністю заплатити за товар більше. Продавці застосовують цінові та нецінові методи конкуренції. Цінова конкуренція проходить у вигляді встановлення продавцями того чи іншого рівня цін на продукцію. Нецінова конкуренція полягає у залученні грошей покупців іншими способами, не пов’язаними з ціновими маніпуляціями. Роль конкуренції у ринковій економіці полягає у забезпеченні рівноправності економічних суб’єктів, створюванні умови для вільного ціноутворення, стимулюванні зацікавленості у вдосконаленні виробництва, зниженні витрат, застосуванні ефективних технологій. У цілому конкуренція належить до головних ознак ринкової економіки.

Умови, в яких протікає ринкова конкуренція, називають ринковою структурою. Остання характеризується такими показниками число і розмір фірм на ринку, тип пропонованого продукту, ступінь контролю над цінами умови входження в галузь і виходу з неї. За цими параметрами розрізняють досконалу (за А. Смітом – вільну) конкуренцію та недосконалу (монополію, олігополію та монополістичну конкуренцію) (див. табл. 6.1).

Ринкова структура характеризується досконалою (вільною) конкуренцією, якщо ні один з продавців чи покупців не здатний суттєво вплинути на ціну товару на ринку. Фірма, яка працює на конкурентному ринку, називається конкурентною фірмою, а оскільки вона не може впливати на ціну, то вона виступає як така, що приймає ціну. Слід звернути увагу на те, що поняття “досконала конкуренція” відіграє особливу роль в економічній теорії. По суті це ідеальна теоретична модель, яка існує лише в уяві дослідника, і досягти якої на практиці неможливо, проте вона служить базою для аналізу різних варіантів ринкових структур, які зустрічаються в ринковій економіці.

Таблиця 6.1

Класифікація ринкових структур

	Досконала конкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Монополія
Кількість фірм на ринку	Велика	Велика	Декілька	Одна
Тип продукту	Стандартизований	Диференційований	Стандартизований або диференційований	Унікальний, не має замінників
Контроль над цінами	Відсутній	Відсутній	Значний	Повний
Вхідні бар’єри	Відсутні	Незначні	Значні	Дуже високі
Приклад	Сільсько-господарська продукція, ринок цінних паперів	Роздрібна торгівля, взуття, одяг, парфуми	Автомобілі, літакобудування, побутова техніка	Метро, комунальні послуги

Монополістична конкуренція – різновид ринкової структури, який пов’язує дві моделі: досконалу конкуренцію і чисту монополію. Монополістична конкуренція діє на ринках з диференційованими продуктами. Диференційований продукт виступає протилежним стандартизованій продукції.. Кожна фірма є єдиним виробником, і в цьому розумінні монополістом, однак обсяг продажу кожної з них невеликий і фірма має обмежений контроль над ринковою ціною.

Олігополією називають ринкову ситуацію, при якій кілька крупних фірм домінують в галузі, кожна з них здатна вплинути на ринкову ціну, а входження нових виробників у галузь обмежене. Невелике число фірм у складі олігополії змушує їх при формуванні економічної політики і визначенні цін та обсягу продукції враховувати можливу реакцію з боку конкурентів. Взаємозв’язок проявляється в різних формах поведінки олігополіста – від цінової війни до зговору. Остання характеристика, а саме – існування всезагальної взаємозалежності – виступає особливим, характерним для олігополії фактором конкурентної боротьби. Кількість фірм у галузі настільки мала, що кожен має враховувати реакцію суперників при формуванні політики цін. У цій ситуації ціни, з одного боку, менш рухомі, з іншого – їх зміна відбувається одночасно у всіх фірм. Попит на продукцію фірми в умовах олігополії залежить не стільки від неї самої, скільки від поведінки її суперників.

Важливо засвоїти , що повною протилежністю досконалої конкуренції виступає монополія. Фірму прийнято вважати чистим монополістом, якщо вона виступає єдиним виробником даного товару. Її продукція не має близьких замінників, а доступ нових виробників у дану галузь майже неможливий. В умовах чистої монополії лише одна фірма виготовляє даний товар або надає послугу, тобто поняття фірми та галузі співпадають. Фірма виготовляє настільки унікальний продукт, що він не має близьких замінників. Це означає, що у покупця немає альтернативного вибору, а у виробника немає потреби рекламувати свій товар. Чистий монополіст створює ціну, тобто диктує її. Фірма-монополіст підвищує або знижує ціни, змінюючи обсяг виготовленого продукту. Найпростіший спосіб виникнення монополії – концентрація у руках єдиної фірми такого ресурсу, яким не володіють інші фірми. З розвитком ринку така монополія досить рідко зустрічається, оскільки більшість товарів стає предметами міжнародної торгівлі. Зустрічаються монополії, створені урядом, з наданням приватній особі або фірмі виключних прав на продаж товару чи послуги.

Особливої уваги потребує проблема існування природних монополій. Природна монополія виникає тоді, коли випуск продукції вище певного рівня супроводжується економією від масштабу. Суть ефекту економії від масштабу полягає в тому, що з ростом обсягу випущеної продукції чи наданих послуг середні сукупні витрати на одиницю продукції зменшуються. У тому випадку, коли постачальників продукції такого роду буде не один, а, приміром, два, то витрати виробництва у кожного з них будуть вищими, ніж у випадку, коли працює одна фірма. Це врешті-решт приводить до підвищення цін на продукцію для кінцевих споживачів. Приклад природної монополії – водопостачання населених пунктів.

Слід звернути увагу на те, що монополізація економіки – явище небезпечне. Загальний підхід до аналізу монополізації економіки в економічній науці склався такий: монополія менш бажана для суспільства, ніж досконала конкуренція, тож діяльність монополій слід як мінімум контролювати, а також регулювати з метою скорочення суспільних втрат. Захист конкуренції здійснює держава шляхом демонополізації економіки і створення конкурентного середовища, засобами та інструментами, що передбачені проведенням антимонопольної політики.

До загальних принципів антимонопольної політики належать наступні:

• вивчення ринків, вияв серед них конкурентних і монопольних. Кожна країна встановлює певні рівні, які відповідають монопольному становищу. Приміром, частка чотирьох найкрупніших корпорацій у загальному випуску продукції;

• виділення зони природної монополії, яка в принципі не підлягає демонополізації;

• диференційований підхід до монопольних ринків. Антимонопольна політика спрямована не проти монополізму взагалі, а проти штучної монополії, зона природної монополії не повинна руйнуватися. Природна монополія потребує при цьому особливих форм державного регулювання. Для цього застосовуються переважно адміністративні методи: поточне та перспективне планування виробництва та інвестицій, контроль над цінами, контроль якості продукції;

• виявлення зони жорсткої антимонопольної політики;

• сполучення антимонопольної політики, правових норм та організаційного механізму їх реалізації;

• розвиток і зміцнення ринкових структур, які протистоять монополіям.