Індустріальна парадигма

Промисловість стане єдиною мес-том політики, оскільки світ буде един-ственной політикою держави.

А. Сен-Симон

Піонером в позначенні "сучасного" суспільства як индустриаль-ного (промислового), що визначило основні контури социокультур-ной інтерпретації дійсності до теперішнього часу, являється А. Сен-Симон (1760-1820). Він ввів в науково-політичний лексикон поня-тие "індустріалізм" для характеристики організації всякої экономичес-кой діяльності як промышленпо-научной системи. У основі такої си-стемы лежить союз "розуму і машини", який формує новий соци-альный порядок. Наука в даному випадку корисна саме тим, що вона дає можливість передбачати, а промислове виробництво - реализаци-ей цих пророцтв.

Революції XVIII століття (Промислова в Англії, Американська 1776 р., Французька 1789-1794 рр.) визначили вигляд індустріальної і духовно-інтелектуальної культури європейсько-американського світу, зробили його "диктатором моди" соціокультурного руху цивілізації до майбутнього. Розвиток техніки, а також її використання па благо людства пред-стают як мета історії і напрям універсального і необхідного прогресу. "Нівечення" природи промисловим виробництвом современ-никам здавалося доки нейтральним. Прогрес розглядається як загальний закон, а технократичний ідеал досконалого Майбутнього стає орієнтиром для сьогодення: "Золоте століття попереду"!

Новаційним методом стало обгрунтування Сен-Симоном розуміння об'єкту соціального пізнання : ним стало людське "суспільство", сме-нившее в цій якості "політику" з її одиницею аналізу "держава". Він розглядає суспільство як цілісний організм, що розвивається, де кожна його частина (у тому числі і держава) повинна розглядатися у рамках цього цілого і на кожному конкретному етапі розвитку. Облік исто-ризма дозволяє пояснювати різноманіття форм громадської жизнедея-тельности (особливе) і пропонувати різні типології суспільства (об-щее). Зокрема, Сен-Симон (йдучи за Тюрго) виділяє три стадії раз-вития громадського організму, які охоплюють найбільш цивили-зованные нації. До них він відносить: 1) початкову - теологічну і фео-дальную; 2) проміжну - метафізичну, призначену для того, щоб дати розвинутися новій системі, а потім здійснити самий черінь-хід до неї; 3) позитивну - промислово-наукову систему як кращу організацію громадського устрою.

Сен-Симон виходив з посилки, чго ідеї (розум) правлять світом і пе-реворачивают його Він обгрунтовував також, що прогрес цивілізації осу-ществляется відповідно до директив розуму (людського духу) і еталонів моральності. Тому кожен з періодів історії обще-ства відносно прогресивний: в зміні творчих і руйнівних періодів історії кожен попередній готує грунт для последу-ющих, нових періодів творення.

Позитивна стадія надає максимум засобів і можливостей для задоволення найважливіших потреб більшості людей, роблячи життя щасливим. У буржуазно-демократичному суспільстві усім класам стано-вится добре: духовна влада в руках вчених, світська - власників; влада ж вибирати людей для виконання обов'язків вождів человече-ства - в руках усього народу; заробітна плата правителям - пошана (57, 127). Таким чином, влада повинна належати "индустриалам" (у про-тивоположность "дозвільним"), тобто людям, причетним до виробництва, починаючи від селян і робітників і кінчаючи підприємцями (фабрикан-ты, банкіри, світські чиновники і т. п.).

Нова історична реальність - індустріалізм - обумовлює не-обходимость постановок на перше місце піонерів промышленно-науч-ного і організаційного (що адмініструється) соціального порядку. При цьому політичній владі надається другорядне значення. Индустри-алы виражають ліберальні інтереси представників промышленногЬ суспільства і виявляються здатними реформувати соціальну органи1-зацию, політичні інститути відповідно до нової соціальною дей-ствительностью і відповідними інтелектуальними ідеалами.

З цих позицій Сен-Симон засуджує Французьку революцію, на чолі якої сталі легисты - юристи, політики і т. п., що не розуміють инте-ресы індустріалізму. Тому вони дали революції напрям в соот-ветствии з доктринами метафізик, що ввели людей в оману і жахливий розбрід. Групи, що прийшли до влади, і шари, не розуміючи нових тен-денций промислово-наукового розвитку, настоюють на можливості дозволи соціальних проблем виключно за допомогою механізму політичної влади. В результаті, володарююча еліта намагається передусім удосконалити урядову машину, відсовуючи на вто-рой план промислово-наукову систему.

Можливість виправлення ситуації Сен-Симон, що склалася, связы-вает, передусім, з розробкою нової позитивної науки про суспільство, що засновує свої судження па спостереженнях і досліджених фактах (а не на уяві), що створюють єдино міцну частину наших знань. Нова наука повинна спиратися на наслідки ньютонівського за-кона всесвітнього тяжіння і математику. При цьому вона повинна починати вивчення суспільства з сьогодення - сучасності, тобто реально су-ществующей індустріальної дійсності як предмета наукової рефлексії. Отримуване позитивними павуками знання носить прикладний характер, сприяє управлінню "світом розумних істот" з такою ж досконалістю, як "світом фізичним". Цим, вважав Сен-Симон, прокладається шлях в еру світової співпраці і світового ладу (кращого майбутнього), що об'єднують народи в єдиній індустріальною ци-вилизации.

У класифікації наук пріоритетне місце він відводить наукам физиоло-гическим, включаючи сюди і спостереження над процесом людського розуму. Як наслідок, нову науку про суспільство Сен-Симон назвав "соціальною фізіологією". Результатом практичного додатка цієї науки дол-жны бути принципи реорганізації європейського суспільства відповідно до вимог промышлснно-научной системи.

Соціалізм. Сен-Сімон не розглядав завоювання Французької бур-жуазной революції як остаточні. Прагнення краще пізнати світ шляхом уявної перевірки того, що не можна перевірити в действительнос-ти, обумовлювало створення гіпотез про перспективи радісного предвосхи-щения майбутнього суспільства. Піддаючи критиці старий світ, Сен-Сімон створює соціальну утопію (хороше місце, якого немає) про найкраще перевлаштування його, що усуває існуюче соціальне зло. Боль-шой ідеал (образ іншого світу) і цілі, що далеко йдуть, сфокусувалися у нього па ідеї "соціалізму". Останній з'явився як необхідні техноло-гические і організаційні умови створення ладу загального щастя, відповідно до надисторическими вимог розуму, В такому підході позначався вплив історизму, супутнього появі утопій (Ш. Фур'є (1772-1835), Р. Оуен (1771-1858) та ін.), в яких ідеал изоб-ражается у вигляді передбачуваного результату, що нібито неминуче веде до здійснення відомих цілей. При цьому має місце парадокс. З одного боку, прогрес трактується як історичний процес совершенство-вания людства, якому немає межі. З іншої - автор знає, яким буде його кінець (финализм) : він як би вказує історії деяку конеч-ную стратегічну мету.

Ідеал соціалізму з'являється у Сен-Симона як загальна добровільна асоціація людей, можливість реалізації своїх талантів, що відкриває для кожного. Загальне щастя обумовлене формулою: "від кожного по способ-ности, кожній здатності по її справах". Необхідні умови її реали-зации:

• індустрія як двигун громадського розвитку;

• планове ведення колективного (державного) господарства;

• розподіл і кооперація праці як визначальний характер жизнеде-ятельности людей;

• обов'язковість общественнополезного праці, що створює взаємнийзв'язок людей;

• ліквідація приватної власності, що породжує соціальне зло;

• рівність підлог;

• відміна права спадщини;

• безкорислива зацікавленість индустриалов в загальному благу (щастя для усього суспільства).

Оцінюючи реальний досвід Французької революції, Сен-Сімон перейнявся відразою до революційного насильства. Він обгрунтовує ненасильствен-ный (еволюційний) шлях (програму) перссутройства світу : нове - це інша форма (стадія) старого світу. Воно настає під впливом господ-ствующих форм власності і виробництва Мета нового порядку - обес-печение на основі органічної рівноваги суспільства добробуту і обліку взаємних інтересів усіх соціальних класів.

Особливу роль в цьому суспільстві грає авторитет оновленої христиан-ской релігії, що є серцем бездушного світу і формуючої эта-лоны моральності. Таким чином, реформатори не хотіли виправляти існуючий світ силою. Найбільше - це спроба створити острівці Нового у рамках коммунитарного руху, політичних громад типу фаланстер (Фур'є), ОУНІВСЬКІ колонії Нью Ламарк і т. п. Останні сво-им прикладом повинні були впливати на людей доброї волі.

Вчення Сен-Сімона є утопія, оскільки, по-перше, прагнення до кінцевої мети було непрактичним, таким, що не враховує реаль-ность пропонованих можливостей її досягнення. По-друге, програма перевлаштування світу мала максимально завершений і однозначний у своїй досконалості вигляд. По-третє, соціалістичний ідеал був відірваний від живого масового руху і виступав як інтелектуальна (чиста) спекуляція. Тому його вчення про соціалізм виступає як преждевре-менная істина і нездійсненна мрія. Проте загальні принципи залишали багато місця для суперечок і тлумачень. Зокрема, вони надихнули мар-ксистов на побудову "наукового соціалізму", що малює картину под-линно людського життя, яке стане можливим в коммунистичес-ком суспільстві. Але це суспільство - це міф, що надихає живий революційний рух на здійснення надисторических постулатів. Тому країни, що намагалися реалізувати в XX столітті модель "наукового соціалізму", потерпіли крах.

В той же час, слід прислухатися до доказів, що суспільству, нездатному створювати утопії і надихатися ними, погрожує склероз і руйнування, бо утопії - це принцип будь-якого прогресу, прагнення до кращого майбутнього.

Ідеї Сен-Сімона про нове світовому економічному і соціальному по-рядке, стадіях історичного прогресу, позитивній науці та ін. обуслов-ливают правомірність рахувати його предтечею соціології. Вплив Сен-Си-мона на різні області гуманітарних пошуків виправдовує афоризм, що "усі ми в тій або іншій мірі стаємо сен-симонистами". У це-лом, пропонований проект "Промислово-наукової системи" суспільства - індустріалізму - сприяв встановленню континентального ка-питалистического господарства як нового економічного і соціального по-рядка. У поширенні ідей Сен-Симона значну роль грала ос-нованная в 1794 році в атмосфері наукового ентузіазму Політехнічна школа в Парижі, де об'єктом культу стали прикладні і технічні дисципліни.

Підсумок.

Культура XIX століття виростала з нової структури суспільства, іншої сис-темы цінностей і поклоніння іншим богам. Зростання складності і ус-корение прогресу соціального світу (формування национально-право-вых держав, громадянської свободи і равенстсва, розподілу влади - законодавчої, старанної і судової, ринкової економіки) обумовлювало "соціальне замовлення" адекватною "шуму часу" социаль-ной науки. Процес отсепарирования соціального пізнання від традици-онной філософії (метафізики) і одночасного його дифференцирова-ния створюють вектор, який привів до позитивного знання, приоритет-но оберненому на чуттєво сприйманий і досвідчено такий, що перевіряється світ. Соціальне пізнання элиминирует з себе метафізику і виступає альтернативою проблематиці традиційної філософії, упертой в пошуки першопричин, прихованій суті реальної дійсності. Матеріалізм (вульгаризація) і ідеалізм (спіритуалізм) рассцепиваются тепер як рівно безглузді (безплідні), неорієнтовані на прикладне прило-жение енергія, такі, що ведуть суперечку з приводу того, що розсудливе чоло-століття зрозуміти не може.

Авторитет наукового знання переходить до природознавства з його досвідчено-математичним еталоном. В умовах промислової революції - инду-стриализции і прогресу громадської практики - эмпирико-сенсуалис-тическая лінія пізнання перетворюється на позитивізм, парадигми постро-ения теоретичного знання, що демонструє свою довідність і ефективність. Соціальні дисципліни, звільняючись від методологичес-кого впливу раціональної (спекулятивною) філософії все ширше зводять духовне і соціальне до механіки (физико) -организмимсским (физиоло-гическим) підставам. Тим самим відкривається можливість, з одного боку, для розкриття практичного, прикладного потенціалу соци-ального пізнання. З іншої - для використання емпіричних методів отримання наукового знання.Таким чином, якщо а) філософський умозри-тельный (раціонально-дедуктивний) метод пов'язаний з позадослідним проис-хождением теоретичного знання - розумінням сенсу происходяще-го, або б) теологічний (інтуїтивний) метод пов'язаний з божественним проведенням (визначенням) того, що усього відбувається у світі, то в) эм-пирический (досвідчено-індуктивний) метод пов'язаний з поясненням фактологічного матеріалу, що зовні спостережуваного і фіксується в количе-ственных показниках, що допускають обробку за допомогою математичес-кого апарату.

Таким чином, почало XIX в ознаменувалося створенням социокультур-ных умов для появи нової соціальної науки, що набуває соб-ственный предмета вивчення - суспільства і суверенної мови. Первоначаль-но вона називається "Соціальною фізикою", "соціальною фізіологією", а потім "соціологією" - наукою, яка радикально змінила траєкторію тисячолітнього розвитку соціальної філософії.

Петти

Петти

(Petty)

        Уильям (26.5.1623, Рамси, Хэмпшир, — 16.12.1687, Лондон), английский экономист, родоначальник буржуазной классической политической экономии. Родился в семье мелкого ремесленника. Получил медицинское образование в университетах Лейдена, Парижа и Оксфорда. Обладал разносторонними способностями: в 1647 изобрёл копировальную машину, в 1649 получил степень доктора физики, в 1651 стал профессором анатомии и музыки. П. был крупным землевладельцем. В 1652 по поручению правительства Кромвеля провёл «обзор земель» Ирландии. П. выступил как идеолог английской буржуазии, усилившей свою власть после Английской буржуазной революции 17 в. Главные труды П.: «Трактат о налогах и сборах» (1662), «Слово мудрым» (1665), «Политическая анатомия Ирландии» (1672), «Политическая арифметика» (1683) и др. Если в ранних работах П. заметно влияние идей Меркантилизма, то в более поздних трудах, в частности в работе «Несколько слов по поводу денег» (1682), оно отсутствует. В отличие от меркантилистов, П. считал источником богатства не сферу обращения, а сферу производства. Экономическое развитие общества П. ставил в зависимость от объективных законов, хотя и отождествлял общественные, экономические законы и законы природы, рассматривая их как вечные и неизменные. Метод, примененный П. при исследовании экономических явлений, заимствован им из естественных наук и дополнен статистическим анализом. П.— первый автор теории трудовой стоимости. Различал внутреннюю стоимость, которую называл «естественной ценой», и рыночную цену. П. определял стоимость затраченным трудом, устанавливая количественную зависимость величины стоимости от производительности труда, но ошибочно измерял величину стоимости двумя мерами: землёй и трудом. С позиции определения стоимости товаров затраченным на их производство трудом П. пытался решить вопрос о происхождении прибавочной стоимости (См. Прибавочная стоимость). Рента у П. выступает как всеобщая форма прибавочной стоимости, конкретные проявления которой — земельная рента и денежная рента (Процент). П. первым из экономистов поставил вопрос о дифференциальной земельной ренте. Научной была также постановка им вопроса о цене земли. Взгляды П. по вопросам экономической политики отражали тенденцию подчинения развития экономики страны интересам промышленного капитала, хотя он и считал закономерным вмешательство государства в регулирование народного хозяйства. Учение П. в целом описательно, но при анализе ряда экономических явлений П. приближается к раскрытию их сущности.

         Соч. в рус. пер.: Экономические и статистические работы, М., 1940.

         Лит.: Маркс К., Капитал, т. 2, гл. 10, 19, § 1, Маркс К. и Энгельс Ф., Соч., 2 изд., т. 24; его же. Теории прибавочной стоимости (IV том «Капитала»), ч. 1, там же, т. 26, ч. 1; его же, К критике политической экономии, гл. 1, § А, там же, т. 13; Ленин В. И., К характеристике экономического романтизма, Полн. собр. соч., 5 изд., т. 2; Афанасьев В. С., Возникновение классической буржуазной политэкономии. (Вильям Петти), М., 1960; его же, Этапы развития буржуазной политической экономии. М., 1971.

         Т. Г. Семенкова.

        

        У. Петти.