2.2.Самоіронія персонажів

Чи любите ви пиріжки? З якою начинкою? Дивацьке запитання, згодна. Але саме з нього можна розпочати пункт, де відправними тезами є «Пратчетт», «Персонажі» та «Іронія». Як основа тексту, іронія була майже непомітна – лише створювала фон, «піддавала небу блакиті». У характерах і словах персонажів – все інакше… Тут іронія – це соковита, фантастичного смаку начинка святкового пирога. З пиріжком також можна метафорично порівняти кожного персонажа. Вже було підмічено, що саме Пратчеттова іронія має здатність набувати безліч різних відтінків – від тонкого гумору до відкритого сарказму, залежно від характеру того героя, який цією іронією користується. Так і випічка вигаданих темпераментів. Черстві характери притримують грубезний сарказм, наївні персонажі вдостоюються трохи сумної іронії по відношенню до бажань «зробити світ кращим», а бездумні й непостійні натури, на зразок відомого нам Рінсвинда, отримують тонни неприкритого знущання. Кожному – своє.

«Надоели уже эдакие молодые мускулистые мачо, рвущиеся спасать мир. Маленький старенький волшебник, - чем не спаситель? Пусть не мира, но континента...»©MikaSSR

Згадаємо перший розділ реферату. У пункті «Безмежна іронія» вже згадувалась ідея Пратчетта про те, що «світ рятують ті, від кого цього не чекають». Рінсвинд з усіх відомих людству талантів має лише два: непогану пам’ять і здатність виживати. Дійсно, не дивлячись на невмілість цього героя, відсутність комунікабельності і навіть найменших магічних здібностей (sic!), йому дивним чином вдається вижити навіть у найскладніших ситуаціях. Ну, і якби між іншим врятувати світ. Хоча – у даного персонажу є більш-менш зрозуміле кредо:

«Нужно бежать не куда, а откуда»(с)

Далі – обходячи вже роз’яснене явище колективного розуму професорів Невидимого Університету, згадаємо Місіс Герпес, гувернантку чарівників. Слід зауважити, що у ієрархії чарівництва головне правило – «не дати серцю перемогти розум». Тим цікавіше спостерігати, як натовп ексцентричних вчених поводить себе у компанії… такої жінки.

«Декан бросил взгляд на домоправительницу. Госпожа Герпес элегантно ела банан – фокус не из простых.»(с)

Місіс Герпес – людина ангельського характеру, що невідмовно вірить у всемогутність чарівників і навіть думки не допускає про те, що з їх веселою компанією може статися щось неприємне. Має німецький акцент, громіздку будову тіла і зайву вагу у пропорції 2:1. Цей персонаж також є уособленням іронії – натяк на типову Жінку Зразкової Поведінки.

Смерть. Цей, безперечно, яскравий персонаж часто-густо згадується у роботі, і не складає проблеми здогадатись, що саме йому відведене почесне перше місце у складній ієрархії моїх улюблених персонажів. Смерть є цілковитим знущанням над образом класичної (канонічної) Смерті. Зазвичай це – кістлява мовчазна фігура у чорному балахоні, жіночої статі і відсутнього характеру. З’являється наприкінці, аби забрати якого-небудь другорядного героя… Але це ж Пратчетт! Тому Смерть – вже готовий дідусь, професіонал своєї роботи, який полюбляє спостерігати за цікавими екземплярами смертних. Має неймовірної сили голос, відмічений великими літерами, і вельми помітну схильність до іронічних зауважень. У «Останньому континенті» є лише спостерігачем – він мирно придивляється до Рінсвинда, щиро дивуючись тривалості його життя, і час від часу зводить з піддослідним беззмістовні діалоги. Цікаво, що найбільшу кількість «перлів» видає саме він, не дивлячись на відносно невеличку роль:

«-Я всегда хотел знать, - горько проговорил Ипслор, - что в этом мире есть такого, из-за чего стоит жить? Смерть обдумал его вопрос и наконец ответил: -КОШКИ. КОШКИ – ЭТО ХОРОШО»©

Скряббі – це хамовите кенгуру, що настирливо напрошується на асоціативний ряд. Уособлює в собі типового американського селюка (провінціала) – як лексикою, так і поведінкою. З’являється у найнеобхідніші моменти, постійно трансформується і безвісно щезає. Бере собі за мету допомогти Рінсвинду, поставивши його на нелегкий шлях світового порятунку.

Бібліотекарь – персонаж, завдяки якому у книгу вплетена друга сюжетна лінія. Завідує бібліотекою Невидимого Університету. У результаті потужного викиду магії одначе був перетворений на орангутанга. Але події «Останнього Континенту» змальовують його під час хвороби – тепер з бібліотекарем повсякчас трапляються неприємні метаморфози…

Достабль – мандрівний продавець, відомий своїм немалим хистом. Є неприємною людиною у тій самій мірі, що і хитрою. Займається продажом усього, що хоча б теоретично НЕ можна назвати корисним. Цей персонаж є гострою пародією на кожного нечесного торговця, що намагається продати свій товар ціною будь-якої брехні. Існує теорія, що в кожному світі існує свій Достабль, кожен з яких має одне й те ж, хоча й модифіковане, ім’я, плюс особливе прізвисько. Наприклад, на ІксІксІксІксі Рінсвинд зустрічає Чесна Угода Достабля:

«- Надолго к нам, добрый господин? – произнёс чей-то голос за спиной Ринсвинда. Очень знакомый голос. Голос, который бросает по сторонам вороватые взгляды, готовый в любую минуту смыться. В этом голосе звучало всё нытьё мира»©

І, нарешті, смачненьке! Сундук – то, напевно, найнезвичніший персонаж даного твору. Вироблений з деревини груші розумної, він має безліч невеличких рожевих ніжок і нездоровий потяг до руйнування. Харчується усім, що хоча б теоретично може уміститися в його багатовимірних надрах. Усюди слідує за своїм хазяїном, і захищає його всіма можливими засобами… Щоб довершити картину, скажу, що хазяїном такої файної штукенції є наш головний герой.

Це – короткий екскурс найіронічніших персонажів твору «Останній континент». Опирається він лише на мої власні спостереження, а тому претендувати на статус закінченого не може.