2.1.Гіперболізація і централізація головних рис характеру

«Гении мыслят глобально.»©Дмитро Ємець

Кожен герой книги «Останній континент», як вже було підмічено, має свою особливість. Але справа в тому, що згодом на цій «родзинці» і тримається уявлення читача про даного персонажа. До кожного імені можна підібрати епітет, який буде точно відображати характер героя. Сюди також можна пристосувати термін антропоморфізму, бо кожен вигаданий персонаж втілює у собі абстрактне поняття або рису характеру, яка до того часу не мала конкретних обрисів. Таке метафоричне зображення темпераментів, явищ і рис призводить до того, що згодом у читача виникає певний асоціативний ряд. Наприклад: Рінсвинд – боягузтво; Бог еволюції – потяг до експериментів; Смерть – іронія, зневажливість; тощо. Цікаво, що при цьому характери героїв залишаються багатогранними, і гіперболізована риса не застилає дрібних деталей, жестів та звичок. Не застилає, проте впевнено стає центром загальної уваги, виходить на перший план. Таким чином – з’являються майже реальні люди, зі своїми «тарганами», але завжди в чомусь зацікавлені. Здатність до змін є у кожному з характерів. І навіть найнікчемнішим персонажам Пратчетт іноді дає змогу дійти до статусу головного героя. Така особливість творів даного автора може зустрітись вам у багатьох книгах серії «Плаский світ». У творі Террі Пратчетта, аналіз якого я проводжу, також є приклад подібної метаморфози. Лише у двох коротких сценах згадується Бог, що, за теорією, носить у своїй шкіряній торбі увесь всесвіт. За цей час він не промовив ні слова. Але згодом ми дізнаємось, що його роль у цій вельми заплутаній історії - одна з найважливіших. Цікавий, скоріш гумористичний, феномен спостерігається у книзі. Це – так звані «падаючі ведмеді» (падучие медведи – рос.). Їх важко прирахувати як до явищ, так і до персонажів. Одначе вони у прямому сенсі звалюються на бідну голову головного героя, зчинивши йому перешкоду, і доводять читача до апогею здорового сміху. На цьому їх роль у творі завершується, але, як не дивно, стає знаковою і визначною. Особисто я занесла цей пам’ятний момент у окремий текстовий файл, названий згодом «Цитатником» - і, запевняю вас, не одна я. Головна риса для людини – як внутрішній моральний скелет. Тільки, на відміну від будови скелету, що є єдиною для всіх homo sapiens, головна риса майже ніколи не повторюється. Різні силуети та відтінки, різний рівень майстерності – бо не кожен може з жорсткої брили заштурханої емоції створити Шедевр. Пратчетт примудрився не просто створити свою особистість, а й наділити великим, гордим Я кожного героя своїх вельми об’ємних творів. Великим Я, що тримається на певній рисі характеру, або ж на… стереотипі. Саме так! Є у маестро Террі і такі персонажі, чий темперамент є стереотипним. Божевільні генії, іронічний Смерть, зухвале кенгуру з дивним ім’ям – це персонажі, чиї особливості виявлені стереотипним мисленням. І не можна цю особливість переводити у стан банальності! Бо навіть стереотипи у виконанні цього письменника заграють багатьма досі невідомими фарбами. Розкрити банальність так, що написане набуває форми божевілля, вельми складно.