1.4. Структура тексту. Розмовний стиль

«Часто писатели в описании магических библиотек указывают: «В расположении книг, без сомнений, есть какая-то система. Но эту систему мог понять только владелец книг». Так и Пратчетт. Последовательности в событиях нет, и книгу можно читать справа налево, слева направо и даже к краю из центра. Предложения разбросаны как попало. Но это «как попало» до невозможности упорядоченно»©Кириченко О. А.

Пратчетт, як вже йшла мова, не схожий ні на одного з відомих мені письменників – з ким би його не порівнювали. Тому і текстова форма твору у нього, звісно, нестандартна. По-перше, це вступ. Ще ніхто не зміг точно сказати, де у Пратчетта закінчується вступ і починається, власне, книга. Вступ заміщує зав’язку сюжету, і - ліричний відступ плавно переплавляється у невід’ємну частину тексту. Цікаво, що на протязі майже усієї книги паралельно одна до одної розвиваються дві сюжетні лінії. Перша – негаразди у Невидимому Університеті⁶, пошуки Рінсвинда, і, як результат, група доволі дивних чарівників, що потрапляє на не менш дивний острів. Друга – це злощасні пригоди самого Рінсвинда. Ця лінія, окрім нього самого, містить приголомшливу кількість персонажів... Лінії розвиваються незалежно одна від одної, і об’єднуються лише наприкінці, створюючи, власне, кінцівку. До речі, саме ця особливість «Останнього континенту» приваблює більшість читачів. Деякі обирають лише один з циклів Плаского світу, пояснюючи це своєю симпатією до тих чи інших персонажів. А у «Континенті» об’єдналися одразу три цикли: відомі нам божевілля Невидимого Університету, Рінсвинд з його неупорядкованими мандрами, і – Смерть. А точніше, Смерті, що на протязі усього твору мирно, не зачіпаючи своєї роботи, спілкуються з людьми. Тексти Пратчетта рясніють доречними повторами і короткими діалогами (у яких обов’язково можна знайти ненав’язливе знущання одного співрозмовника над іншим). Дивно, але елементів опису там майже немає, хоча об’єм тексту і кількість третьорядних героїв можуть спочатку скласти зовсім зворотне враження. Нічого зайвого – бо зайве, доповнюючи основне, припиняє бути, власне, зайвим. Типовим для «Останнього континенту» є швидка зміна обставин. Місце дії, яке, за планом, змінити не можна, змінюється з лячною постійністю – відносно інших творів з серії Плаского світу. Зазвичай Пратчетт експериментує у межах Анк-Морпорку, чи хоча б одного континенту. А за твором, який я аналізую, можна створити деталізовану карту усього Плаского світу, і навіть опис його населення. Рінсвинд, вкупі зі своїми «колегами», перегорнув увесь Диск у своїх Пошуках-Того-Не-Знаю-Чого. І з’ясувалося, що цей самий Диск набагато більший, ніж здавалося. Останньою дійсно широкою особливістю книги «Останній континент», напевно, можна назвати відсутність розділів, як конкретних частин тексту. У друкованих книгах Пратчетта немає сторінки «Зміст». Текстовий скелет цього твору, який вже згадувався на початку реферату, вимальовується в усіх подробицях. І пальців, і ребер у цього скелета нестандартна кількість. У нього навіть прикус неправильний. Цікавий такий, оригінальний прикус.