1.2. Філософська складова твору.

«Я не собираюсь напоминать вам, что, как всегда, Пратчетт не пишет книг-пустышек — его книги мудры, а мудрость, которая познается через смех, запоминается навсегда»©Бурцмали

Починаючи з анотації, кожен читач може помітити, що особлива увага у творі приділяється теоріям виникнення світу. І не тільки Плаского, якщо вже про це зайшла мова… У книзі «Останній континент» можна налічити як мінімум трьох богів, не рахуючи двох вельми іронічних Смертей² (що є не богами, а антропоморфічними³ сутностями), та Черепаху⁴, на якій, власне, стоїть Диск. Що найдивніше, ви навіть з лупою не розгледите у творі розсудів, що виражають ставлення автора до тих чи інших релігій. Отже, перша ознака загальної філософської складової твору – об’єктивність. На перших же сторінках можна знайти згадку про такий власний термін, як відносність будь-якої істини. Суть у тому, що кожне твердження правильне у певній області значення. Кожне, навіть найбезглуздіше вірування однієї людини може знайти собі багатьох послідовників. Так, наприклад, створювалися міфи. А як інакше пояснити те, що у взаємозв’язані історії, загальний зміст яких рівносильний збірці казок, вірили цілі цивілізації? Загально цю думку можна виразити таким чином: істина для людей те, у що вони вірять. Ідемо далі. Звісно, Пратчетт не обділив увагою і теорію еволюції. І звичайно, що розкрив він її по-своєму, користуючись вже знайомою за попереднім пунктом іллогічною логікою. Епізод: групка чарівників, що натрапили на вікно у Часі, перемістилися у період, коли «будівництво» континентів богами було тільки-но завершено. І опинилися вони на Моно-острові, де кожен елемент ландшафту – від найменшої мушлі до гігантської рептилії, яка миттєво еволюціонує у домашню курку, - існує у єдиному екземплярі. Кожен вид, уявіть, обмежувався однією особиною. Острів та організми на ньому були здатні моментально пристосовуватись до будь-яких умов. Рослини й тварини еволюціонували зі швидкістю електропоїзду. І царював там, звісно, бог еволюції…

«- А тебе откуда знать? Ты сам-то когда-нибудь эту свою эволюцию видел? - Разумеется нет, её невозможно уви... - Значит, и говорить нечего! – отрезал Чудакулли. – Может быть, это и есть совершенно нормальная эволюционная скорость. Как я уже подмечал, это абсолютно логично. Ну какой смысл превращаться постепенно? Там вырастишь перо, тут вырастишь клюв... Более идиотского зрелища не придумаешь. Ты только представь себе такую тварь, бродящую по лесу...»©

Не дає мені спокою також те, як вміло Пратчетт змальовує колективний розум. Сцени, що описують перебування чарівників на Моно-острові, призвані донести одну просту, але, у той же час, небагатьом зрозумілу думку. Люди, об’єднані колективним розумом, здатні вийти з будь-якої проблеми. Бо «разом нас багато». Будь-яке стадо баранів, якщо вони об’єднані однією ціллю, здатне вести себе більш-менш осмислено. Я якщо ці барани ще й здатні до неадекватних рішень, то їх рішучістю і непохитністю можна прошибати стіни. Помітити треба і відношення Іксианців до політики. Одним коротким діалогом Пратчетту вдалося виказати народне розуміння політичних подій у цілому:

«- А почему он пошел именно в тюрьму? - Всех политиков сразу после выборов мы отправляем в тюрьму. А вы разве нет? - Но зачем? - Очень экономит время.» (Рінсвинд до Найлетти)

Наостанку хотіла б заклеймити і бідолаху Рінсвинда. Героєм, як то часто буває у житті, став не кремезний дядько з благородними намірами, а маленький, старенький невдаха-чарівник, до того ж, неймовірно боягузливий. І врятувати він хотів не ІксІксІксІкс, а власне життя, притому вельми екзотичним способом. Я могла б привести ще з десяток прикладів, що підтвердять наявність у «Останньому континенті» матеріалу для довгих роздумів. Але, завершуючи цей пункт, я лише вдруге процитую видавництво «Ексмо»:

«Мы честно пытались вас убедить, что книги хорошие. Книги действительно и хорошие, и смешные, и добрые. Единственный их недостаток – они ещё и умные»©