Розділ 1. Аналіз оригінального літературного стилю та його окремих нюансів вступ до розділу 1

Стиль, який використовує у своїх творах Террі Пратчетт, можна порівняти з такими різновидами живопису, як авангард чи абстракція. Подібно до того, як художник мальовничими плямами кольору виражає свої почуття та емоції, переносить їх на полотно, так і Пратчетт створює свої книги, оперуючи абсурдом та беззмістовністю. Вилучити глибокий сенс з простих слів, що з’єднані лише тонесенькою ниточкою здорового глузду, можливо. Якщо ці слова належать конкретному письменнику. «Останній континент» заслуговує на мою увагу хоча б тому, що саме у цій книзі Пратчетт найчастіше дає читачу змогу винести мораль з цілковитої ахінеї. Руїни серйозності, одначе, не зникають на протязі усього твору! З всепоглинаючим сарказмом автор роздумує над глибокими філософськими темами, здобрюючи їх кумедними ситуаціями і досвідом власних героїв. Зла, десь навіть критична іронія пронизує твір, створює гостре відчуття реальності описаних подій… І хоч усі вони – цілковиті, очевидні небилиці, читач після прочитання ще довго не може зрозуміти, де ж саме реальність. Напевно, це є ще одна виразна особливість приведеної «абстракції». Книгу Пратчетта можна впізнати навіть за одним-єдиним абзацом – бо і структуру тексту він сформував власну, оригінальну. Коротко і влучно. Саме так можна загальним чином охарактеризувати побудову смислового і мовного текстового скелету. І хоча у книзі час від часу з’являються ліричні відступи, описи сторонніх предметів (людей, явищ) – вони чомусь ідеально вписуються у загальну картину, подібно до останнього шматочку літературного паззла. Террі Пратчетта зіставляли з багатьма титанами сучасної літератури. Але знайшлися, нарешті, по-справжньому влучні слова:

«Терри Пратчетта сравнивают с: Дж.Р.Толкиеном, Марком Твеном, Куртом Воннегутом, П.Г.Вудхаузом, Ивлином Во, Томом Шарпом, Дугласом Адамсом, Фрэнком Баумом и даже Дж.К.Роулинг! Так вот, всё это – абсолютная неправда. Терри Пратчетт – это Терри Пратчетт. Вот вы можете себе представить, что все эти писатели способны ужиться под одной обложкой?» (с) Анотація до книги «Останній континент», видавництва «Эксмо».

І дійсно. Террі Пратчетт – це Террі Пратчетт, і порівняння з іншими письменниками тут недоречне. Біла ворона світової фантастики, він особливий та неповторний, а порівняння собаки з обіднім столом ніколи не було розумним. Тож, не вдаючись до довгих вступних слів, я намагатимуся якнайкраще описати обране мною літературне полотно. Якими фарбами користується Пратчетт?

1.1. Іллогічна логіка. Абсурд як основа оригінального стилю.

«...- Наш юный коллега Думминг утверждает, что люди и приматы – близкие родственники. - А вот у меня, по-моему, никаких родственников среди приматов нет, - задумчиво произнёс главный философ. – Иначе бы я точно знал. Получал бы приглашения на свадьбы, крестины и прочее. И родители объясняли бы мне: «Не обращай внимания, дядя Чарли и должен так пахнуть». А по стенам висели бы портреты...»©З книги «Останній континент»

За епіграф узятий яскравий приклад типового для Пратчетта абсурдного мислення. Своєю вбивчою логікою і по-своєму гнучким розумом, такі роздуми створюють абсолютно новий тип світосприйняття – буквальний, або прямолінійний. Для жителів Плаского світу письменник продумав свою, так звану іллогічну логіку, яка, будучи у якійсь мірі правдивою, перевертає уявлення читача про ті чи інші загальноприйняті аксіоми. Також треба підкреслити, що у мешканців Диску¹ є навіть своя наука, продумана автором, і власні терміни, вигадані ним же. Далі – абсолютна нереальність описаних подій. Навіть звертаючи увагу на те, що «Останній континент», як і більшість книг Пратчетта, є твором фантастичного жанру, деякі моменти змушують схопитися за голову обома руками і дати собі час хоч якось усвідомити прочитане.

«Всепроходящая лошадка; бог, который узнаёт про Это от простых смертных; падучие медведи; успехи Ринсвинда в кулинарии — это нечто»©B.E.You

Про послідовність не може бути й мови! Головний герой іде навпростець крізь найхимерніші перешкоди, і до самого кінця незрозуміло, чи є в нього конкретний суперник. Здається, що він бореться проти усього Плаского світу за… Плаский світ. Одним з факторів іллогічної логіки у «Останньому континенті» є психологічні і темпераментні особливості його персонажів. Враховуючи те, що я докладно розпишу їх у другій частині своєї роботи, хотілося б підмітити лише сам факт наявності прямого зв’язку між її розділами. Мене, як письменника-початківця, завжди цікавили нонсенси Пратчетта. Настільки, що я навіть частково перейняла його незвичний літературний стиль. І не просто частково! У деяких, найдовших моїх оповідках, можна було простежити як схожу побудову, так і тонку іронію. Але абсурд… Тільки Террі Пратчетт може легко балансувати між нісенітницею і логікою, і точкою опори стає на диво вдалий гумор. На превеликий жаль, серед сучасних письменників-фантастів майже не залишилося людей, що правильно цей гумор відчувають.

«Пусть Мир и плоский, зато юмор - очень даже наоборот.» ©Eldolor

Мені залишається лише погодитися з цим твердженням. Є жарти, що змушують гучно реготати… А є такі, що навіть найпростішу душею людину спонукають до іронічної посмішки, палаючого погляду і жадібного ковтання цілих сторінок по-своєму розумної книжки. Звісно, у метафоричному сенсі.